Читати книгу - "Вовк-тотем"

кинеться на малого й одним махом перегризе йому горло, а потім затягне його труп у холодок і там з’їсть. Але якщо кобила чи племінний жеребець помітять його, тоді вовк поспішно тікає. Проте табун все одно не зможе забрати із собою загризене лоша, тож він чекає, поки коні підуть звідси й він зможе повернутися до трупа лошати й доїсти. А є такі хитрі вовки, що можуть підманювати лоша. Коли вовк бачить, що біля табуна є лоша, поряд із яким пасеться його мати, він відповзає далі й ховається в найближчих заростях трави так, щоб морда його дивилась у небо, а велике тіло було надійно сховане. Однак свої невеликі чотири лапи при цьому він висуває з трави й починає ними ворушити. Здалеку здається, що це ворушаться довгі вуха зайця або висувається прудка голова ховраха чи якогось іншого гризуна, зовсім не схожого на собаку чи вовка. Лошата, які тільки нещодавно з'явилися на світ, зазвичай дуже цікаві, і коли бачать якусь живу істоту, меншу за них самих, їм хочеться підбігти й роздивитися її. І не встигне мати зупинити своє лоша, як вовк уже перегризе йому горло.

Чень Чжень сказав:

— Іноді мені справді здається, що вовки — це не тварини, а духи.

— Так і є, вони — духи! — відповів Чжан Цзіюань. — Ти тільки подумай: удень табун розпорошується, конопаси, хоча й у табуні, не завжди можуть зарадити. А вночі вовки стають тим більше свавільними, крадуть і хапають усе, що можуть украсти й ухопити, а що не можуть — то збираються на силі й атакують. Племінні жеребці можуть сховати кобил і лошат у щільному колі всередині табуна, а потім, поза цим колом, оточити вовків, люто б'ючи їх копитами й кусаючи. Звичайній зграї дуже важко подолати спільну оборону з більше десятка племінних жеребців, а якщо в них щось не вийде, то вони навіть можуть загинути під копитами або й у зубах жеребців. Однак за поганих погодних умов або якщо трапиться оскаженіла від голоду зграя, навіть племінні жеребці вовків не стримають, тоді обом конопасам доведеться вступати в битву, а якщо навіть люди з ліхтарями й рушницями їх не стримають, то вовки здолають виставлені табуном бар’єри й таки дістануться до лошат. До літа вовченята у зграях уже підростуть, тож потреба в їжі для них збільшиться, а дзеренів і байбаків у цей час уже не впіймаєш, тому вовки починають атакувати лошат у табунах.

Чень Чжень запитав:

— А скільки лошат один табун втрачає за рік?

Чжан Цзіюань, підрахувавши, сказав:

— У нашому з Батом табуні минулого року народилося 110 лошат, а до літа цього року з них залишилося тільки 40, тож приблизно 70 було з’їдено вовками. Але збиток у 60 відсотків серед усіх чотирьох табунів бригади ще можна вважати непоганим. У табуні четвертого скотарського загону з минулорічних лошат залишилося тільки трохи більше десятка, тож у них збитки становили близько 80 відсотків. Я питав в Улзія, який у відсотках збиток буває щороку серед лошат по всій бригаді, він сказав, що в середньому це приблизно 70 відсотків.

Чень був вражений і сказав:

— Ого, яка висока смертність серед лошат! Не дивно, що конопаси до смерті ненавидять вовків.

— Це ще не все, — зауважив Чжан Цзіюань. — Навіть коли лошата доростають до двох років, вони не позбавляються небезпеки і все ще залишаються метою для атак вовчих зграй. Тільки після трьох років вони сяк-так можуть уже протистояти вовкам-одинакам, але зі зграями, тим більше голодних звірів, вони, швидше за все, ще не впораються. Бачиш, як нам, конопасам, важко? Ми, мов дикуни, проводимо цілий рік у боротьбі між життям і смертю, а можемо вберегти тільки 30–40 відсотків лошат! При цьому варто припуститися найменшої помилки, й річні старання будуть зведені нанівець.

Чень мовчки почав качати тісто на баоцзи.

Чжан Цзіюань вимив руки й приєднався до нього ліпити баоцзи, продовжуючи розповідати:

— Однак як не страждай, як не стомлюйся, все одно так не буде, щоб не було вовків. Бат каже, що якщо не стане вовчих зграй, то якості кінських табунів знизяться. Без вовків коні можуть стати лінивими й розжиріють, тож не зможуть бігати. Монгольські коні й так у світі вважаються низькими, а якщо вони ще й утратять швидкість та витривалість, то їх важко буде продати за гарну ціну, а кіннотники в армії не вважатимуть їх за військових коней. І ще, якби не було вовків, коні дуже швидко б розплодились. Подумай сам, один табун за рік збільшується на сто з лишком лошат, якби більшість із них залишались живими, то табун би за рік збільшувався на 20–30 відсотків. Ще врахуй: щороку буде додаватись кількість кобил, які досягли репродуктивного віку, тож відсоток збільшення в табуні можна вважати ще вищим. Так за три-чотири роки кількість коней в одному табуні зросте вдвічі. Зазвичай коня можна продавати, коли йому виповниться чотири-п’ять років, а до цього часу кожного коника потрібно годувати. А коні — це такі тварини, які найдужче руйнують степ. Улзій каже, що крім ховрахів і зайців, найбільшими руйнівниками степу є кінські табуни. Монгольські коні багато їдять — один кінь за рік може з’їсти стільки трави, скільки не здолають і десятки, а то й сотні баранів. Уже нині скотарі жаліються, що коні відбирають пасовища в корів і овець, тож якщо не стримувати розвиток табунів на бригаді, то незабаром коровам і вівцям нічого не залишиться їсти, а Орхонський степ поступово перетвориться на пустелю…

Чень постукав качалкою по кухонній дошці:

— Тоді виходить, що степовики використовують вовчі зграї, щоб проводити «політику планування народжуваності» стосовно табунів і стримувати кількість коней в них, водночас досягаючи мети, що полягає в підтриманні або підвищенні якостей монгольських коней?

— Звичайно, — відповів Чжан Цзіюань. — Степовики насправді є майстрами застосовувати степову діалектику, а також чудово знають