Читати книгу - "Дім, в якому…"

Сфінкс розуміє, хоча волів би не розуміти.

— Шакал тобі — близький друг, — говорить Стервожер тихо. Його слова майже заглушені дощем і криками, які долинають знадвору. — Попроси за мене. Тобі він не відмовить.

Сфінкс повертається до ліжка й сідає поряд зі Стервожером, так, щоб не бачити його обличчя.

— Він відмовить, — каже Сфінкс. — У такому проханні він відмовить, повір. Він вдасть, ніби не розуміє, про що я прошу. Він буде просто Шакалом, йому це не важко. І це навіть не можна буде назвати відмовою чи прикиданням, бо оте, що роздає зворотні квитки, аж туди, на той кінець, — воно зовсім не Шакал. Він — воно — собаку з’їло на таких ситуаціях, ще до нашого з тобою народження. І... чесне слово, повір мені, звідси, з цього боку, до нього підступити неможливо. Тільки з вивороту.

Стервожер сутулиться, вткнувшись підборіддям у долоню. Він уже змирився з поразкою, але все-таки говорить:

— Тобі досить важко відмовити, коли ти про щось просиш.

Насправді понад усе йому хочеться обірвати цю неприємну розмову, піти подалі від Сфінкса та пережити своє горе на самоті. Понад усе йому хочеться цього. Але він стримується.

— Тобі теж, — сумно озивається Сфінкс. — Тому я зроблю те, про що ти просиш.

— Але він відмовить.

— Але він відмовить.

Стервожер дивиться на Сфінкса жовтими сатанинськими очима.

— Тоді, — каже він, роблячи велике зусилля. — Якщо ти настільки в цьому впевнений... То можеш не витрачати на це часу… Я тобі вірю. Якби все було так просто, чудеса не були б чудесами. Але знаєш... Іноді мені здається, точніше, мені здавалося, що я — саме той, з ким це могло би статися. Я і Макс...

У цей момент у спальню в’їжджає Лорд, і Сфінкс готовий убити його за невчасну появу, але Стервожер веде мову далі, ніби нічого не змінилося:

— Ми з ним були надто єдиним цілим, щоби хтось залишився жити після того, як не стало іншого. Ми були не просто близькими, ми були чимсь одним, і після того, що з ним трапилося, мені здавалося, що раз половина мене залишилася жити й прожила так довго, в цьому має бути якийсь сенс. І він би був, якби не моя бездарність. Я всього лише Стрибун, чим би себе не труїв. На тому боці події керують мною, а не я ними.

Лорд зупинився, так і не від’їхавши від дверей. Слухає Стервожера, втупившись у підлогу. Сфінкс мигцем дивиться в його бік і його переповнює співчуття. Судячи з вигляду Лорда, він навряд чи спроможний оцінити той факт, що Стервожер включив його до найближчого кола друзів, яким дозволено вислуховувати його одкровення. Він радше думає, що Стервожер його не помітив.

— А найобразливіше, — каже Стервожер, — найобразливіше у всьому цьому те, що якби він був на моєму місці, він би дав собі з цим раду. Адже він був набагато сильніший.

Дощ посилюється, заглушивши крики, які долинають з подвір’я. За вікнами — суцільна сіра завіса. Краплі відскакують від карниза, підвіконня вже ціле мокре, на підлозі перед ним скоро утвориться калюжа. Сфінксові хочеться просто дивитися на все це. Або вистромитися з вікна, під мокрість, що скажено періщить, аж креше, та спробувати нею подихати. Змити з себе чужий біль.

— І ось я все думаю, — зітхає Стервожер, — чи це той із нас вмер, хто повинен був померти?

У їдальні святково. Весело, гамірно й вогко. Уся підлога в болоті й посмугована відбитками шин. Ті, котрі побували під дощем, з’явилися на обід обмотані рушниками або просто знадвору — мокрі. У Щурів репетує увімкнений на максимальну гучність магнітофон, а посеред столу височіє встановлена — вирізана з плаката й наклеєна на картон — фігурка Іггі Попа. Своєрідний тотем. Він же кричить з динаміків магнітофона. Птахи красуються в накинутих на голови чорних рушниках і зігріваються таємничими рідинами з пляшечок, що їх вони під столом передають один одному.

За столом четвертої атмосфера радше лірична, ніж святкова. Лері, у смугастому тюрбані з рушника, сьорбає юшку, аристократично відстовбурчуючи мізинець. Куряка строчить у своєму знаменитому зошиті, відгороджуючи його від цікавих поглядів ліктем. Грубий жує серветку. Табакі, цілком закутаний у купальне простирадло, сидить на стільці, а поряд сохне його Мустанг, і сохнути йому, судячи з усього, ще довго.

Не встигає Сфінкс сісти, як Табакі підповзає до нього по краю столу.

— Я приготував для Русалки пречудове приворотне зілля, — повідомляє він, перекрикуючи Іггі Попа. — Стовідсотковий результат гарантований.

— Навіщо воно їй?

— Як навіщо? — вражається Табакі. — Для папужихи!

Сфінкс тут же згадує, що хтось на дівочій половині тримає агресивну птаху, яка навчилася відчиняти свою клітку. Тепер там не користуються чималою ділянкою коридора, а ті, котрі мешкають у безпосередній близькості від лігва папужихи, виходять зі спалень, прикриваючись розкритими парасольками. Сфінкс давно не чув від Русалки свіжих подробиць про подвиги старої ара й думав, що проблему якимсь чином залагоджено.

— Ось побачиш, — запевняє його Табакі. — Розсмакувавши зілля, ця пташка літатиме за Русалкою зі стогоном шаленої пристрасті!

— Але я зовсім не хочу, щоб за моєю дівчиною хтось літав зі стогоном шаленої пристрасті!

— Хочеш чи не хочеш, а тепер уже пізно. Механізм запущено, залишилося дочекатися результатів.

— Ти що, намагаєшся її в мене відбити? — дивується Сфінкс. — То масажер-вичісувач для кішок, то парасолька з підсвічуванням, то браслет зі сиреною… Я вже не кажу про ваші спільні походи на полювання.

Раптом музика, яка гримоче з динаміків, замовкає, а розпаленілі Щури перестають гамселити один одного.

Р Перший похмуро оглядає їдальню, стоячи у дверях. Поява вихователя на обіді — зав­жди ознака неприємностей, тому в залі запанувала майже цілковита тиша, яку перериває тільки чвакання Нерозумних.

— Залишайтеся на місцях.

Ральф зачиняє двері та притуляється до них спиною, схрестивши руки на грудях.

— У спальнях і класах зараз проводиться обшук. Коли він закінчиться, вам дозволять покинути їдальню.

Щури піднімають такий гамір, що Фазанячий ватажок в окулярах насилу перекрикує їх.

— Пробачте! Від імені першої групи хотілося б уточнити. Обшук проводиться у всіх спальнях?

— У всіх, — холодно відповідає Ральф.

Фазани виглядають настільки ображеними, що в решти тут же покращується настрій. Окрім тих, котрі явно чогось побоюються. Як, наприклад, Лері. Дивлячись на його посіріле обличчя, неважко уявити, що при обшуку його ліжка звідти витягнуть чийсь закривавлений скальп.

— Що з тобою, Лері? — питає його Сфінкс. — Що ти там приховуєш, зізнавайся!

Лері мовчить і тільки зітхає. Потім тягне до рота нашийний болт, який відводить лихо, і міцно змружує очі. Сфінкс і Табакі переглядаються. Табакі стенає плечима.

— Гей! — кричить він до Ральфа. — А як щодо додаткової їжі, щоби збавити цей час із приємністю?

Ральф на цю пропозицію ніяк не відгукується. Обернувшись спиною до тих, хто перебуває в їдальні, він веде з кимось переговори через прочинені двері, потім пропускає до їдальні Горбача. Горбач заходить, здивовано озираючись, і здригається, коли його вітають радісними криками.

— Відлюдник спустився зі схилу гори!

— Друїд