Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

недоумкуватий брательник. А в тебе весь цей досвід. Нащо нам

протоколи дій при масових заворушеннях? Слідчі дії? Ну

серйозно. Тут тобі навіть пушку не видадуть.

— Байдуже. Мені треба хоч щось.

Довготелесий чоловік зітхнув і по-поясанськи широко розвів

руками.

— Тобі треба щось інше.

Міллер спробував не розсміятися, щоб не показувати розпачу.

Втупився у дешеву пластикову обшивку на стіні за спиною

управителя, поки той не став нервуватися. Це пастка. Надто

досвідчений, аби починати спочатку. Надто багато знаєш, тому

вже ніколи не повернешся назад і не почнеш із чистого аркуша.

— Ясно, — нарешті мовив він, і управитель через стіл від нього

видихнув із полегшенням, а тоді милосердно набув

збентеженого вигляду.

— Дозволь запитати... Що сталося, що ти більше не працюєш

на попередній роботі?

— На Церері помінялася влада, — Міллер накинув капелюха на

голову. — В новій команді місця для мене не знайшлося. Оце

й усе.

— На Церері?

Управитель, очевидно, здивувався — і від цього, своєю чергою, здивувався сам Міллер. Він зиркнув на свій термінал у руці. На

екрані досі відкрито робочий життєпис — саме в тому вигляді, як подав його Міллер. Управитель не міг не побачити.

— Там я служив.

— То в поліції. А я про останню твою роботу. Я не вчора

народився, розумію, що ОПА в резюме не записують, але тут усі

знають, що ти був там... на станції, і всяке таке.

— Ти подумав, що я працював на ОПА, — усвідомив Міллер.

Довготелесий блимнув.

— Та ж працював.

Зрештою, саме так і було.

* * *

Облаштування, запах повітря, відчуття місця, що було

одночасно залом засідань і командним центром. Корабель

поколінь в ілюмінаторі на піввідсотка наблизився до

завершення, але справа була не в ньому. Зросли ставки у грі, й те, що раніше називалося війною, тепер було чимось іншим.

Чимось більшим. Воно світилося у Фредовому погляді

й виструнчувало його спину, на яку зараз споглядав Міллер.

— Людина з твоїми вміннями може нам знадобитися, —

погодився Фред. — Завжди спотикаєшся на якихось дрібницях.

Правильно обшукати когось, чи ще щось таке. Сили безпеки на

Тайко допомоги не потребують, але щойно ми залишаємо нашу

станцію і зі зброєю вдираємося на чужу — ти сам бачив.

— І що, ти плануєш розвивати цей напрям діяльності? —

Міллер удав, ніби легковажно жартує. Фред не відповів.

На якусь мить поруч із генералом постала Джулі. Міллер бачив

відображення їх обох на екрані: задумливий старигань, усміхнений привид. Можливо, Міллер від початку все не так

зрозумів, і поділ між Поясом та внутрішніми планетами

пролягав не в царині політики чи використання ресурсів. Не

гірше за інших він знав, що життя у Поясі складніше

й небезпечніше, ніж на Землі чи Марсі. Попри це, він вабив цих

людей — найкращих людей — із глибини гравітаційних

колодязів у космічну пітьму.

Потяг дослідити, розпросторитися, залишити домівку. Сягнути

якнайдалі у всесвіт. І тепер, коли «Протоген» та Ерос пообіцяли

шанс стати богами, шанс перестворити людину в істоту, здатну

перевершити будь-які людські мрії та сподівання — Міллер

усвідомив, що таким людям, як Фред, дуже складно протистояти

спокусі.

— Ти вбив Дрездена, — пояснив Фред. — Тут проблема.

— Це мало статися.

— Не певен.

Фредів голос лунав не категорично, а обережно. Перевіряє.

Міллер сумовито посміхнувся.

— Саме тому це мало статися.

Легенький кашель-смішок дав знати Міллерові, що Фред його

зрозумів. Знову розвернувшись, генерал увіп’явся в Міллера

чіпким поглядом.

— Коли справа дійде до переговорів, комусь доведеться за це

відповісти. Ти вбив беззахисну людину.

— Я це визнаю.

— Коли настане час, я згодую тебе вовкам як найперший

компроміс. Я тебе не захищатиму.

— Я й не проситиму захищати мене.

— Навіть якщо це означатиме земну в’язницю для колишнього

копа-поясанина?

То був евфемізм, і обидва це розуміли. Тобі місце зі мною, повторила Джулі. То яка різниця, яким шляхом він до неї дійде?