read-books.club » Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

126
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 193 194 195 ... 231
Перейти на сторінку:
не до істерики,

— Тому що він мертвий, — відказав я.

Коли прибула поліція, всіх затримали ще на три години. Насамперед вони почали обнюхувати пістолети у всіх, хто їх мав, сподіваючись в такий спосіб виявити, з котрого недавно стріляли. Але десь на четвертому десятку це їм набридло, та й однаково там годі було щось унюхати, крім духу мокрих шкірянок. Тоді вони сіли до столика біля самого вбитого прискача, що лежав на підлозі, мов сіра воскова лялька, з сірими восковими руками та сірим восковим обличчям, і заходилися перевіряти документи відвідувачів.

З-під роздертої сорочки вбитого видніло голе тіло, а підошви його черевиків були стоптані до дірок. Лежачи там, На підлозі, він здавався зовсім малим і жалюгідним. Щоб підійти до столика, де двоє поліцаїв у цивільному перевіряли документи, доводилось переступати через труп. Супутник атлетичної дівчини так нервував, що ніяк не міг знайти своїх документів. Він мав при собі перепустку, але засунув її десь не туди й, увесь спітнілий, гарячково нишпорив по кишенях, аж поки нарешті знайшов. А потім знову поклав не в ту кишеню і знову мусив шукати. Від усього того він геть упрів, чуприна його розкуйовдилась, обличчя пашіло. Тепер йому пасувала б не тільки студентська краватка, а й шкільний картузик, такий, як ото носять найменші школярі. Кажуть, прикрі події старять людей. А його це вбивство зробило з вигляду років на десять молодшим.

Поки ми чекали, я сказав атлетичній дівчині, що як на мене, то з цього вийде непогане оповідання і колись я його напишу. Таки цікаво було, як оті шестеро вишикувались один за одним і гайнули з бару. Вона обурилась і заперечила, що про таке писати не годиться, бо це зашкодить справі Іспанської Республіки. На це я сказав, що бував в Іспанії і раніш і що в давні часи, ще за монархії, у Валенсії теж стріляли отак скільки завгодно, а в Андалусії і за сотні років до Республіки різали одне одного великими ножами, так званими навахами, і що коли мені випало побачити цей трагікомічний випадок у Чікоте під час війни, то я можу написати про нього так само, наче б він стався у Нью-Йорку, Чікаго, Кі-Уесті чи Марселі. І політика тут зовсім ні до чого. Та вона й далі вважала, що цього робити не слід. Можливо, й ще багато хто скаже те саме. А от німцеві начебто сподобалась моя ідея, і я віддав йому останню сигарету із пачки «Кемела». Та хоч як воно було, а години через три нас нарешті відпустили.

У «Флоріді» вже трохи непокоїлися за мене, бо в ті дні постійних обстрілів, якщо хтось мав повернутись додому пішки й не з'являвся після пів на восьму, коли зачинялись бари, за нього починали непокоїтись. Я був радий, що врешті повернувся, і, поки ми готували на електричній плитці вечерю, розповів ту історію, і вона справила неабияке враження.

Вночі дощ перестав, і ранок видався гарний — ясний і холодний, як завжди на початку зими. За чверть до першої я штовхнув перед себе обертові двері бару Чікоте і зайшов, щоб хильнути перед обідом трохи джину з тоніком. Відвідувачів о цій порі було зовсім мало, і до мого столика підійшли два офіціанти й бармен. Усі троє всміхалися.

— Знайшли вони вбивцю? — спитав я.

— Ще надто рання година для жартів, — сказав бармен. — Ви ж то бачили, як він стріляв?

— Бачив, — відповів я.

— І я бачив, — сказав він. — Я саме отам стояв. — І показав на столик у кутку. — Він приставив пістолета до самих його грудей і вистрілив.

— Людей ще довго тримали?

— Аж за другу ночі. А ііатЬіе забрали тільки сьогодні об одинадцятій. — Бармен по-жаргонному назвав труп словом, яке в меню означає холодне м'ясо. — Та ви ж, певне, ще не знаєте.

— Звісно, що не знає,— докинув один з офіціантів.

— Це незвичайний випадок, — озвався другий офіціант. — Muy raro [103].

— А до того й сумний, — сказав бармен і похитав головою.

— Еге ж. Сумний і дивовижний, — підтвердив офіціант. — Дуже сумний.

— Розкажіть мені.

— Таке справді рідко трапляється, — мовив бармен.

— То розповідайте. Ну ж бо.

Бармен довірчо схилився над столиком.

— Річ у тім, — єказав він, — що в пістолеті у нього був одеколон, aqua de colonia. Ото бідолаха.

— Виходить, він не мав лихого наміру, розумієте? — докинув офіціант.

— Насправді він просто жартував. І нікому не треба було ображатися, — сказав бармен. — Бідолаха він.

— Розумію, — мовив я. — Йому тільки хотілось, щоб усім було весело.

— Атож, — підтвердив бармен. — І ось таке фатальне непорозуміння.

— А де той його пістолет?

— Поліція забрала. Відіслали його сім'ї.

— Уявляю собі, як ті зрадіють.

— Атож, — сказав бармен. — Звісно. Прискавка в домі ніколи не завадить.

— Хто цін був такий?

— Столд-червонодеревець.

— Одружений?

— Так. Його дружина була сьогодні тут разом з поліцією.

— І що сказала?

— Впала йому на груди й заголосила: «Педро, що вони з тобою зробили, Педро? І хто ж це таке тобі зробив? Ой Педро!»

— А тоді поліції довелося забрати її, бо вона вже зовсім не тямила себе, — додав офіціант.

— Він начебто слабував на груди, — провадив далі бармен. — Але з перших днів пішов воювати. Кажуть, воював у горах Сьєрри, а потім не зміг через хворобу.

— То вчора ввечері просто пішов трохи розвіятись, — мовив я наздогад.

— Ні,— заперечив бармен. — Кажу ж вам, це незвичайний випадок. Справді тиу гаго. Я довідався про все від хлопців з поліції, а вони своє діло добре знають, їм аби тільки час. Вони допитали товаришів із столярні, де він працював. їх навела туди профспілкова картка, що була у нього в кишені. То от, учора він купив ту прискавку й одеколон, щоб побавитися на чиємусь там весіллі. Він сам розказував про це в столярні. А купив їх у крамниці навпроти нас. На пляшці з одеколоном був ярлик з адресою. Ту пляшку знайшли потім у туалеті. Він заправляв там свою прискавку. Мабуть, просто з крамниці і зайшов сюди, щоб перечекати дощ.

— Я пам'ятаю, як він прийшов, — сказав один з офіціантів. — Тут було весело, всі співали, то й він розвеселився.

— Він таки був веселий, — докинув я. — Аж наче витанцьовував між столиків.

Та бармен мав на це свою безжальну іспанську логіку.

— Погані то веселощі, коли п'ють сухотні,— мовив він.

— Не подобається мені ця історія, — сказав я.

— А знаєте, — знов обізвався бармен, — який усе-таки диво-1 вижний випадок. Він зі своїми веселощами зіткнувся з суворістю війни, як

1 ... 193 194 195 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"