read-books.club » Фантастика » Протистояння. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Протистояння. Том 2" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фантастика / Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 193 194 195 ... 202
Перейти на сторінку:
приміром, — робиться вакцинація, потім через два роки з’явиться штам типу B — і люди все одно хворітимуть, бо їх прищепили від іншого.

— Але зрештою людина одужує, — втрутився Ден, — бо тіло виробляє власні антитіла. Тіло саме змінюється, щоб побороти той грип. А Капітан Трипс сам змінюється щоразу, коли тіло стає в захисну позицію. У цьому він більше подібний до вірусу СНІДу, ніж до тих звичайних грипів, до яких ми звикли. І, як і зі СНІДом, він міняється й міняється, доки тіло перестає витримувати. У результаті — неминуча смерть.

— То чому ми не захворіли? — спитав Стю.

Джордж сказав:

— Ми не знаємо. І не думаю, що колись дізнаємося. Єдине, що ми можемо сказати, — це те, що носії імунітету замість того, щоб захворіти й одужати, не хворіють узагалі. Що знову приводить нас до Пітера. Дене!

— Так. Підступність Капітана Трипса в тому, що людині, як здається, майже кращає, але ніколи не до кінця. І ось наш маленький Пітер захворів через сорок годин після народження. Сумнівів, що це Капітан Трипс, немає: симптоми класичні. Але оті плями під лінією щелепи, які ми з Джорджем звикли асоціювати з четвертою й останньою стадією супергрипу, так і не з’явилися. З іншого боку, періоди ремісії в нього стають дедалі довшими.

— Не розумію… — промовила Френ. — Що…

— Щоразу, коли грип змінюється, Пітер його наздоганяє, — пояснив Джордж. — Теоретично є ймовірність, що станеться рецидив, але в останню, критичну фазу він так і не ввійшов. Здається, він перемагає Капітана.

Запала повна тиша.

Ден сказав:

— Ви передали дитині половину свого імунітету, Френ. Він захворів, але ми гадаємо, що він здатний подолати його. Наша гіпотеза полягає в тому, що в близнят місіс Вентворт був такий самий шанс, але в них було багато негативних чинників, які радикально погіршили ситуацію, — і все ж я вважаю, що вони померли не від самого супергрипу, а від його ускладнень. Різниця невелика, але вона може виявитися суттєвою.

— А що інші жінки, які завагітніли від чоловіків без імунітету? — спитав Стю.

— Ми вважаємо, що їм доведеться так само бачити, як їхні діти ведуть цю тяжку боротьбу, — сказав Джордж, — і хтось із дітей може померти: якийсь час здавалося, що й Пітера це чекає, і, наскільки ми зараз розуміємо, це може повторитись. Але ми дуже скоро досягнемо такого моменту, коли всі ембріони у Вільній зоні — й у світі — будуть дітьми двох батьків з імунітетом. І, хоча загадувати наперед неправильно, я б робив ставки на те, що, коли це станеться, перемога буде наша. А поки що ми будемо уважно стежити за Пітером.

— І не лише за ним, якщо це буде додатковою втіхою, — додав Ден. — У дуже реальному розумінні, зараз Пітер належить усій Вільній зоні.

Френ прошепотіла:

— Я просто хочу, щоб він жив, бо він мій і я його люблю.

Вона подивилася на Стю.

— І він — мій зв’язок зі старим світом. Він більше схожий на Джесса, ніж на мене, і я рада. По-моєму, це правильно. Чи ти розумієш, коханий?

Стю кивнув, і в нього виникла химерна думка: як же йому хотілося б посидіти з Гепом, Нормом Брюеттом і Віком Пелфрі, випити з ними пивка, подивитися, як Вік курить свою смердючу самокрутку, розказати їм, як усе було. Вони завжди називали його Мовчуном Стю; старий Стю, казали вони, як «блін» скаже — так і це вже забагато. Але тепер він би їм усі вуха проговорив. Балакав би день і ніч. Він наосліп схопив Френ за руку, відчуваючи сльози в очах.

— У нас обхід, — сказав Джордж, встаючи, — але Пітера ми будемо уважно спостерігати, Френ. Щойно ми все будемо точно знати, одразу вам повідомимо.

— А коли я зможу його годувати? Якщо… якщо він не…

— За тиждень, — сказав Ден.

— Але ж це довго!

— Це для нас усіх буде довго. У Зоні в нас шістдесят одна вагітна, і в дев’ятьох дитина зачата до супергрипу. Для них це буде особливо довго. Стю, приємно було познайомитися! — Ден простягнув руку, Стю її потиснув. Лікар вийшов швидко, як людина, яка поспішає робити важливу справу.

Джордж потиснув руку Стю і сказав:

— Побачимося, ну, хоча б завтра по обіді, не пізніше, угу? Тільки скажіть Лорі, щоб записала вас на зручний час.

— Навіщо?

— Нога, — сказав Джордж. — Болить, правда ж?

— Не те щоб дуже…

— Стю! — Френні сіла на ліжку. — Що в тебе з ногою?

— Поламана, погано зрослася, перевантажена, — сказав Джордж. — Кепська справа. Але поправна.

— Ну… — почав Стю.

— Ніяких «ну»! Дай я подивлюся, Стюарте! — бганка-забаганка повернулася.

— Пізніше, — сказав Стю.

Джордж підвівся.

— Підійдіть до Лорі, будь ласка,

— Підійде! — сказала Френні.

Стю всміхнувся.

— Аякже. Начальниця сказала.

— Як гарно, що ви повернулися, — сказав Джордж. Здавалося, на його язику крутиться тисяча запитань. Він злегка похитав головою і пішов, міцно причинивши двері.

— Покажи, як ти ходиш, — сказала Френні. На її лобі знову залягла бганка-забаганка.

— Ну, Френні…

— Покажи, покажи, як ти ходиш.

Він пройшовся палатою. На вигляд це нагадувало, як матрос ходить хиткою палубою. Коли він пройшов повз неї, вона заплакала.

— Ой, Френні, зайчику, не треба…

— Треба! — сказала вона і затулила обличчя руками.

Він сів поряд і відвів її руки.

— Ні, не треба плакати.

Вона поглянула на нього відкритим поглядом, сльози ще текли її щоками.

— Стільки людей загинули… Гарольд, Нік, Сьюзен… а Ларрі? А Ґлен і Ральф?

— Не знаю.

— А що ж Люсі скаже? Вона за годину прийде. Вона щодня приходить, вона сама зараз на четвертому місяці. Стю, а коли вона тебе спитає…

— Вони там загинули… — сказав Стю, скоріше до себе, ніж до неї. — Я так думаю. У душі я це знаю…

— Не кажи це так, — благала Френ. — Люсі так не кажи. Це їй серце розіб’є.

— Мені думається, вони були як жертва. Бог завжди вимагає жертв. У Нього всі руки в крові. Чому? Не знаю. Я не такий уже мудрий. Мо’, це не Він такий, а ми такі, що воно так виходить… Тільки я точно знаю, що бомба вибухнула у них — а могла б у нас, — і на якийсь час ми в безпеці. На якийсь недовгий час.

— А Флеґґ уже загинув? Зовсім?

— Не знаю… Мені думається… нам слід бути пильними. А у свій час хтось має знайти те місце, де зробили всі такі зарази, як Капітан Трипс, засипати його землею і сіллю, а потім помолитися над ним. Помолитися за нас усіх.

——

1 ... 193 194 195 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Протистояння. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Протистояння. Том 2"