Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

Керенський крикнув:

— Іскрограму Корнілову: зняти з фронту і кинути в Петроград кавалерійські, козацькі і механізовані частини!

Боголєпов–Южин відкозиряв, але повіки його холодних очей кліпнули: відкликати війська з позицій, оголити фронт! На таке не наважився навіть цар Микола, коли під удар революції було поставлено самодержавство в Росії, саму династію Романових. Серце офіцера–патріота пристануло… Та Боголєпов–Южин, член центральної монархічної організації «тридцять три», що єдиним своїм завданням ставила відродження абсолютної монархії в Росії, хутко собою опанував. Що ж, міністр–соціаліст, очевидно, мав рацію: краще впустити в Росію німців, ніж віддати владу черні і більшовикам.

Керенський запитав:

— Коли поїзд на Петроград?

— Поїзд на Петроград, ваше превосходительство, — Боголєпов–Южин вже не наважився вимовити «пане міністр», — увечері…

— Чорт!

— Але, передбачаючи вашу поспішність, ваше превосходительство, я наказав наготовити літак.

Корейському зсудомило щоку, і він закліпав очима. Літаком Керенський ще ніколи не літав. Це було… страшнувато.

— Але ж… — непевно проказав він, — авіапарківці всі — більшовики!

— Я подумав про це, ваше превосходительство! Літак чекає по той бік Дніпра, в Дарниці. Там стоять бельгійські і французькі авіамайстерні. Літак — бельгійський, пілот — француз.

— Ах, бельгійський і француз…

Це повідомлення заспокоїло міністра. Кінець кінцем, колись–таки доведеться спробувати польоту: наука і техніка нестримно посуваються вперед. Довіритися вітчизняній авіації міністр, звичайно, не міг, але ж іноземній…

— Машину! — наказав Керенський.

І він майже побіг через бузкову залу.

— Куди ж ви, Олександре Федоровичу? — кинувся Терещенко. В цю хвилину першою думкою в нього майнуло: збірку з півтори тисячі малярських шедеврів треба негайно вивезти за кордон, у нейтральні країни або США…

— Літак — двомоторний, біплан, на чотирьох, — тихо проінформував Керенського Боголєпов–Южин.

— Ах, так? — Керенський спинився на порозі. — Я беру вас з собою, панове!

Грушевський, Винниченко, Петлюра розгублено тупцювали. Вони не знали, що доповів капітан Керенському, не розуміли, що збирається він чинити, куди так поспішає прожогом?

Керенський міркував. Спочатку перевага була за ним, потім перевага стала за Центральною Радою, потім шанси зрівнялись. Але тепер події, що достигали в Петрограді, позбавляли його, Керенського, будь–яких переваг. Ні, розривати з Центральною Радою в цю хвилину не було розумно.

Він сказав:

— Деякі… події вимагають моєї присутності в столиці, панове. Я — гм… вилітаю зараз літаком. — Він запнувся на хвилинку. — Прощайте, панове…

— А… як же ми? А наш договір?

— Я… гм… повідомлю вас телеграфом. Ми ж не висловили категоричних заперечень проти ваших домагань… Але й не дали на них остаточної згоди, — поспішно додав він. — Ми ще повернемося до цього, панове… при умові, що все це буде схвалено Установчими зборами…

Фізіономії перед ним стояли пісні, і тому Керенський знайшов за потрібне представників Центральної Ради підбадьорити:

— Повстання тут у вас буде… ліквідовано! — Тепер, відлітаючи сам, він міг це спокійно пообіцяти. — Але спільними силами, певна річ: проти більшовицької небезпеки ми повинні бути спільні! — Він не зміг, щоб не виголосити бодай короткої промови наостанку. Він застромив руку за борт і проголосив: — Нехай це буде символом нашої єдності в питанні революції і війни! Ми задовольнимо ваші домагання при умові, що українізовані частини підуть у наступ. П'ятдесят тисяч негайно на лінію Збараж — Скалат! Вітаю вас, панове!

По черзі він потис руки Грушевському, Винниченкові, Петлюрі. Руки в них були вологі і потиски мляві. Обличчя в Грушевського, Винниченка й Петлюри враз схудли.

Тоді, щоб все ж таки заронити в їх сполохані серця надію, щоб — в загальних інтересах — піднести їх занепалий дух, Керенський вирішив сказати кожному щось приємне.

Грушевському він сказав:

— Вітаю вас, президенте!

Винниченкові:

— Моє поважання, перший міністре!

Петлюрі:

— Щасти вам, начальнику збройних сил України!

Після того Керенський хутко вийшов. Боголєпов–Южин подзвонював острогами, поспішаючи за ним. Терещенко й Церетелі наздоганяли їх майже підтюпцем.

Двері внизу, в вестибюлі, гримнули. Машини захурчали: одна, слідом за нею — друга.

В