Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Але смертежери не ворухнулися.

— Передай сюди пророцтво — й ніхто не постраждає, — холодно звелів Мелфой.

Тепер уже Гаррі засміявся.

— Аякже! — глузливо мовив він. — Я віддам вам це... пророцтво, так? І ви отак просто відпустите нас додому? І все?

Не встиг він договорити, як смертежерка вигукнула:

— Акціо пророц...

Та Гаррі був до цього готовий. Вигукнув "Протеґо!", перш ніж та закінчила своє закляття, і хоч куля почала вислизати з його пальців, зумів її втримати.

— О, він уміє гратися, наш хлопчик-горобчик Поттер, — блиснула жінка божевільними очима крізь щілини маски. — Дуже добре, тоді...

— НЕ СМІЙ! Я Ж ТОБІ КАЗАВ! — загорлав на неї Луціус Мелфой. — Якщо ти розіб'єш!..

Гаррі гарячково міркував. Смертежерам була потрібна ця запорошена кулька зі скловолокна. Його ж вона нітрохи не цікавила. Він хотів єдиного — щоб усі залишилися живі, щоб ніхто з друзів не заплатив жахливу ціну за його тупість...

Жінка вийшла зі зграї смертежерів і відкинула з обличчя каптур. Азкабан виснажив Белатрису Лестранж, зробив її лице худющим і кістлявим, мов череп, але очі її світилися гарячковим, фанатичним блиском.

— Тебе треба переконувати ще? — запитала вона, швидко дихаючи. — Дуже добре... візьміть оту найменшу, — наказала вона найближчим від неї смертежерам. — Нехай дивиться, як ми будемо мучити дівчинку. Я сама нею займуся.

Гаррі відчув, як друзі заступили собою Джіні. Він теж зробив крок убік, щоб закрити її спиною. Пророцтво притис до грудей.

— Якщо нападете на нас, то розіб'єте цю штуку, — застеріг він Белатрису. — Не думаю, що ваш шеф дуже зрадіє, якщо ви повернетеся без неї.

Белатриса не ворухнулася. Тільки дивилася на нього, облизуючи язиком тонкі губи.

— До речі, — вів далі Гаррі, — про яке пророцтво йдеться?

Не знав, що робити, тому й спитав. Невілова рука, що торкалася його, тремтіла. Відчував на потилиці ще чиєсь швидке дихання. Сподівався, що друзі міркують, як вибратися з халепи, бо його голова була порожня.

— Про яке пророцтво? — перепитала Белатриса, і на її обличчі зів'яла посмішка. — Гаррі Поттер, ти що, смієшся?

— Ні, не сміюся, — заперечив Гаррі, поглядаючи то на одного смертежера, то на другого, шукаючи найслабшу ланку, проміжок, у який можна було б прослизнути. — Навіщо воно Волдемортові?

Кілька смертежерів засичали.

— Ти смієш вимовляти його ім'я? — прошепотіла Белатриса.

— Так, — відповів Гаррі, міцно стискаючи в руці скляну кулю в очікуванні нових спроб вирвати її чарами. — Я легко вимовляю ім'я Вол...

— Стули пельку! — крикнула Белатриса. — Як ти смієш вимовляти це ім'я нечистими вустами, як ти смієш оскверняти його своїм язиком покруча, як смієш...

— А ви не знаєте, що він теж покруч? — відчайдушно урвав її Гаррі. Герміона аж застогнала в нього над вухом. — Ваш Волдеморт. Його мати була чаклунка, але тато — маґл... чи, може, він вам казав, що чистокровний?

— ЗАКЛЯК...

— НІ!

З чарівної палички Белатриси Лестранж вирвався червоний струмінь, але Мелфой одразу відхилив його вбік. Закляття влучило в полицю за півметра від Гаррі й розбило кілька скляних куль.

Дві перламутрово-білі, мов привиди, і плинні, наче дим, постаті здійнялися з розбитого скла, розкиданого по підлозі, й заговорили. Їхні голоси перепліталися між собою, тож можна було розібрати лише уривки, та й ті заглушували крики Мелфоя та Белатриси.

— ...сонцестояння матиме новий... — промовив образ старого бородатого чоловіка.

— НЕ НАПАДАЙ! НАМ ЦЕ ПРОРОЦТВО ПОТРІБНЕ!

— Він посмів... як він сміє... — незв'язно верещала Белатриса, — стоїть тут... брудний покруч...

— ЗАЧЕКАЙ, ПОКИ ЗДОБУДЕМО ПРОРОЦТВО! — горлав Мелфой.

— ...і потім ніхто не прийде... — виголосила примара молодої жінки.

Два образи, що зринули з розбитих куль, розчинилися в повітрі. Від них і від їхніх колишніх осель залишилися тільки скляні друзки на підлозі. Проте вони підказали Гаррі одну думку. Але як поділитися нею з друзями?

— Ви мені не сказали, що такого важливого в цьому пророцтві, яке я мав би вам віддати, — почав він тягти час. Ледь помітно пересунув убік ногу, шукаючи ноги друзів.

— Поттере, не треба водити нас за носа, — застеріг Мелфой.

— Нікого я не воджу, — заперечив Гаррі, а сам і далі крадькома шукав чию-небудь ногу. Нарешті наткнувся на чиюсь і наступив. Почув за спиною ледь чутний зойк і зрозумів, що то була нога Герміони.

— Що? — прошепотіла вона.

— Хіба Дамблдор тобі не розповідав, що згадка про причину появи твого шраму зберігається в глибинах відділу таємниць? — глузливо запитав Мелфой.

— Я... що? — розгубився Гаррі й на якусь мить забув про свій задум. — До чого тут мій шрам?

— Що?— настирливіше зашепотіла за спиною Герміона.

— Як же так? — з лиховісною втіхою спитав Мелфой. Дехто зі смертежерів знову зареготав, а Гаррі скористався цим і прошепотів Герміоні, майже не розтуляючи губ: — Громіть полиці...

— То Дамблдор нічого тобі не сказав? — перепитав Мелфой. — Тоді зрозуміло, Поттере, чого ти не прийшов раніше. Темний Лорд ще дивувався, чому...

— ...коли я скажу "давай"...

— ...ти побіг не відразу, коли він показав тобі у снах, де ця куля захована. Думав, що ти з природної цікавості захочеш почути точні слова...

— Он як? — сказав, аби щось сказати, Гаррі. Не так почув, як відчув спиною, що Герміона переповідає його наказ іншим, і тому намагався розмовою відвернути увагу смертежерів. — То він хотів, щоб я прийшов по цю кулю? А чому?

— Чому? — Мелфой, здавалося, страшенно зрадів. — А тому, Поттере, що забрати пророцтво з відділу таємниць можуть лише ті, кого воно безпосередньо стосується. Темний Лорд це з'ясував, коли змушував інших його викрасти.

— А чому він хотів викрасти пророцтво, що стосувалося мене?

— Вас обох, Поттере, обох... невже ти ніколи не задумувався, чому Темний Лорд хотів убити тебе ще немовлям?

Гаррі втупився в щілини маски, крізь які виблискували Мелфоєві очі. Невже це пророцтво було причиною смерті його батьків, причиною появи його шраму-блискавки? Невже він тримає в руці відповідь на всі ці запитання?

— Хтось напророкував про мене й про Волдеморта? — неголосно перепитав Гаррі, дивлячись на Луціуса Мелфоя й міцно стискаючи пальцями теплу скляну кульку. Була вона не більша за снича і шорстка від прикипілого пилу. — А він змусив мене прийти й забрати це пророцтво для нього? Чого ж він не прийшов сам?

— Сам? — аж зайшлася божевільним