Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

— Я не побачив би його сигналів.

— І що сталося б?

— Я не зміг би їх повторити.

— Та й що?

— І мене оштрафували б за те, що я з недбальства мого не повторив їх.

— На скільки?

— На сто франків.

— Нічогенько — на десяту частину річної платні!

— Нічого не вдієш! — відказав службовець.

— І таке з вами траплялося? — запитав граф Монте-Крісто.

— Якось було таке, мосьпане, коли я щепив жовті ружі.

— А якби вам закортіло щось змінити у сигналах чи передати інші?

— Тоді вже інша річ була б: мене зняли б з роботи і позбавили пенсії.

— У триста франків?

— Так, мосьпане, у сто екю, отож, ви розумієте, що я ніколи такого не утну.

— Навіть за суму, що дорівнює вашій п’ятнадцятирічній платні? Адже над цим варто замислитися, еге ж?

— За п’ятнадцять тисяч франків?

— Авжеж.

— Ви лякаєте мене, мосьпане.

— Де ж пак!

— Мосьпане, ви хочете спокусити мене?

— Атож. Подумайте, п’ятнадцять тисяч франків!

— Мосьпане, дозвольте мені ліпше поглянути на мого кореспондента праворуч.

— Навпаки, дивіться не на нього, а ліпше на оце погляньте.

— Що це?

— Ти ба! Ви не знаєте, що це за папірці?

— Банківські білети!

— Справжнісінькі, їх тут п’ятнадцять.

— А чиї вони?

— Ваші, якщо ви забажаєте.

— Мої! — задихаючись, вигукнув службовець.

— Авжеж, ваші, геть-чисто всі.

— Мосьпане, мій кореспондент праворуч знову рухається.

— То нехай собі й рухається.

— Ви відвернули мою увагу, мосьпане, і мене оштрафують.

— Це обійдеться вам у сто франків, самі бачите, що у ваших інтересах узяти ці п’ятнадцять тисяч франків.

— Мосьпане, мій кореспондент праворуч втрачає терпець, він повторює свої сигнали.

— Не звертайте на нього уваги і беріть.

Граф Монте-Крісто впхнув жмут грошей у долоню службовця.

— Та це ще не все, — сказав він. — Ви не зможете жити на п’ятнадцять тисяч франків.

— За мною залишається іще моя посада.

— Ні, тому що ви втратите її, адже зараз ви подасте не той сигнал, що його подав вам ваш кореспондент.

— Ох, мосьпане, що це ви мені пропонуєте?

— Дитячу витівку.

— Мосьпане, якщо мене не змусять до цього...

— А я саме збираюся вас до цього змусити.

І граф Монте-Крісто дістав із кишені ще один жмут грошей.

— Тут іще десять тисяч франків, — сказав він, — із тими п’ятнадцятьма, що у вас у кишені, це буде двадцять п’ять тисяч. За п’ять тисяч ви придбаєте собі гарну хатку і дві десятини землі, а решта двадцять дадуть вам щороку тисячу франків прибутку.

— Сад на двох десятинах!

— І тисяча франків прибутку.

— Боже милий, Боже милий!

— Беріть-но!

І граф Монте-Крісто силоміць уклав у долоню службовця ті десять тисяч франків.

— Що я мушу вчинити?

— Та нічого особливого.

— А все-таки?

— Повторіть оці сигнали.

Граф Монте-Крісто дістав із кишені папір, де були написані три сигнали і номери, що вказували, яким порядком треба їх передати.

— Як бачите, багато часу це не забере.

— Так, але...

— Тепер у вас будуть і персики з тонкою шкуркою, друже, і все, що ваша душа захоче.

Удар улучив у ціль: червоний від збурення, спливаючи потом, чоловічок надіслав один за одним усі ті три сигнали, які дав йому граф Монте-Крісто, хоч кореспондент праворуч відчайдушно намагався привернути його увагу і, не тямлячи, що відбувається, либонь, думав, що любитель персиків із глузду зсунувся.

А кореспондент ліворуч ретельно повторив його сигнали, які врешті-решт прийняло міністерство внутрішніх справ.

— Тепер ви забагатіли, — сказав граф Монте-Крісто.

— Так, — сказав службовець, — але якою ціною?

— Послухайте, друже мій, — сказав граф Монте-Крісто, — не хочу я, щоб вас мучило сумління: повірте, присягаюся вам, ви нікому не вчинили зла і тільки сприяли Божому промислові.

Службовець розглядав банківські білети, мацав їх, лічив, то блід, то шарівся, урешті він побіг до своєї кімнати, щоб випити склянку води, та, не встигнувши добігти до умивальниці, зомлів і повалився додолу поміж своїми сухими бобами.

За п’ять хвилин по тому, як телеграфне повідомлення сягнуло міністерства внутрішніх справ, Дебре звелів запрягти коней у ридван і помчав до Данґлярів.

— У вашого чоловіка є облігації іспанської позики? — запитав він баронесу.

— Ще б пак! Мільйонів на шість.

— Нехай продасть їх за будь-яку ціну.

— А чому це?

— Тому що Дон Карлос утік із Бурже і повернувся до Іспанії.

— Звідки ви про це дізналися?

— А звідти, — відказав Дебре, стенувши плечима, — звідки про все дізнаюся.

Баронеса не змусила себе умовляти і відразу ж побігла до чоловіка, той до свого маклера і звелів йому продавати ті папери за будь-яку ціну.

Коли всі побачили, що Данґляр продає, іспанські облігації відразу ж знецінилися.

Данґляр утратив на цім п’ятсот тисяч франків, та позбувся всіх своїх облігацій.

Увечері у «Мессажері» написали:

«Телеграфне повідомлення.

Попри запроваджений за ним нагляд, король Дон Карлос таємно утік із Бурже і повернувся до Іспанії через каталонський кордон. Барселона повстала і перейшла на його бік».

Цілий вечір балакали про Данґлярову передбачливість, адже він устиг продати свої облігації, про талан цього біржового гравця, що в такій халепі втратив тільки півмільйона франків.

А ті, хто зберіг свої облігації чи придбав Данґлярові папери, вважали себе зруйнованими і не спали цілісіньку ніч.

Наступного дня в «Офіційній газеті» написали:

«Учорашнє повідомлення “Мессажера” про втечу Дона Карлоса і про повстання в Барселоні безпідставне.

Король Дон Карлос не покидав Бурже, і на півострові панує цілковитий спокій.

Причиною тієї помилки став телеграфний сигнал, який хибно витлумачили через імлу».

Облігації зросли удвічі проти тієї ціни, на яку впали. Загалом, якщо взяти до уваги збитки і втрату можливого зиску, Данґляр утратив мільйон франків.

— От так пак! — сказав граф Монте-Крісто Моррелеві, який був у нього тоді, коли надійшла звістка про чудернацьку халепу на біржі, жертвою якої став Данґляр. — За двадцять п’ять тисяч франків я зробив відкриття, за яке з радістю виклав би і сто тисяч.

— І що ж то за відкриття? — запитав Максимільян.

— Я знайшов спосіб, як порятувати одного садівника від вовчків, що їли його персики.

V. Примари

Якщо поглянути зовні, в отейській кам’яниці не видно було ніякої розкоші, нічогісінько такого, що можна було б