Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Рішучість матері частково передалася й мені, через що я випростався і спробував мислити тверезо.

— Ем, Еріка говорила, — заплющивши очі, я представив її й почав озвучувати все підряд, — що в неї зріст трохи менше п'яти й чотирьох футів, а вага близько ста фунтів. В Еріки світло-карі очі, русяве волосся із золотим переливом, овальне обличчя, губи у формі бантика й маленький кирпатий носик.

Розплющивши очі, я побачив усмішку на обличчі матері, і зніяковів. Певна річ, нічого подібного раніше ми не обговорювали. А тут раптом замість важливих фактів я описував зовнішність Еріки.

— Далі, — у напівусмішці скомандувала мама.

Цього разу очі я вже не заплющував, а, прочистивши горло, продовжив:

— У неї є три кращі подруги — Вікі, Моллі та Джесс. Вони приблизно одного віку, бо навчалися в одному класі. Еріці від двадцяти до двадцяти п'яти, — на мить зам'явшись, я все-таки поправив себе. — Ні, гадаю, двадцять два максимум. Її повне ім'я Еріка Ньюман, а родом вона зі Спрінгфілда, який у штаті Орегон.

— Що ж, не надто багато, — потираючи підборіддя, зауважила мама. — Може, ще щось? Наприклад, чим вона займається? Де працює?

— Вони з подругами займаються танцями, і цим заробляють. — Помітивши косий погляд матері, я додав: — Вона не стриптизерка, ні. Вони мають танцювальний колектив.

Секунду-другу мама вивчала моє обличчя, а потім промовила:

— Одне я можу сказати з упевненістю — ти точно закохався в цю Еріку Ньюман.

Повернувшись до тумбочки, я подивився на листок біля ноутбука. Це слово мало мені допомогти, але знати б як.

Мама підсіла ближче і, обійнявши мене за плечі, лагідно сказала:

— Синку, нехай це прозвучить банально, але якщо судилося, то ви ще зустрінетеся. Тільки наступного разу не наламай дров.

Щось подібне я вже чув від Моллі вчора на пляжі.

— Ти друга мені це кажеш.

Мама усміхнулася і, погладивши мене по щоці, сказала:

— Той, хто тобі це говорив — мудра людина. — Зробивши паузу, вона все ж таки додала: — А зараз одягнися, бо твої друзі внизу.

***

У вітальні, як і попередила мама, на мене чекали. У повному мовчанні Сем та Джон сиділи за ноутбуками, потягуючи каву, а Джеймс, закинувши ноги на журнальний столик, залипав у телефоні.

— Доброго ранку, — озвався я, привертаючи увагу друзів.

Як по команді вони піднялися і втупилися на мене. Чесно кажучи, ми всі виглядали не дуже добре. Довгувате волосся Джона на маківці було в безладі, ніби тільки підвівшись із ліжка, він відразу прийшов сюди. Сем виглядав трохи пом'ятим, а його повіки були ще опухлими після сну. Втому Джеймса видавали темні кола під очима.

— На відміну від цих двох, я вмію користуватися телефоном, — посміхнувшись, сказав останній, піднявши свій стільниковий і кивнувши в бік ноутбуків.

— Ти як? — спитав Сем, підходячи ближче, щоб привітатися.

— Досі не вірю в те, що відбулося, — відповів я, простягаючи руку.

Джон підхопив свій ноутбук і попрямував до мене, розвертаючи його, щоб показати екран.

— Коротше, я вчора переглянув усі профілі в Instagram, — рівним тоном говорив друг, але від мене таки не сховалися нотки хвилювання. — Дехто вже прийняв запит на підписку, але поки що нічого.

— А я вчора там же знайшов сторінку Місіс Коломбо, — посміюючись, почав Джеймс. — Ні, ну ви уявляєте, якась Еріка Ньюман вказала свій нік як Місіс Коломбо, — закінчивши, він покрутив палець біля скроні й закотив очі.

Як завжди, зіткнувшись із проблемами, друг тільки жартував. Але в той момент мені не хотілося сперечатися чи сваритися з ним. Якщо Джеймс якимось дивом допоможе знайти Еріку, я був готовий терпіти його приколи до кінця життя.

— У Twitter одна сторінка й дівчина явно не підходить, — втомлено говорив я, потираючи потилицю, яка нила від напруги. — Думаю, треба перейти на Facebook, доки не прийняли всі запити на підписку в Instagram. Тільки при пошуку не вибирайте фільтр по місту, я вже дивився.

— Ну що ж, роботи багато, бо там понад дванадцять тисяч профілів, — поклавши руку на моє плече, підсумував Сем. Зустрівшись із моїм здивованим поглядом, він додав: — Вчора вночі я теж дивився соціальні мережі. Нині це найпопулярніший спосіб знайти когось.

У вітальні з'явилася мама, несучи тацю зі свіжорозвареною кавою та сендвічами. Вона сказала, що ми всі виглядаємо жахливо, і треба хоч щось поїсти. Напевно, хлопці поспали так само мало, як і я, бо на годиннику була тільки чверть до дев'ятої ранку, а вони вже займалися пошуками. Навіть мама зголосилася допомогти, але ми одноголосно відмовилися. Не сперечаюся, кожен міг зробити щось корисне, але мав залишатися хоч хтось тверезомислячий.

У мене, Джона та Сема апетиту не було, а ось Джеймс постарався за всіх. За роки дружби я вже звик, що нерви він завжди заїдав. Кожен переглянутий профіль у Facebook Джеймс коментував, але його ніхто не слухав. Повз вуха проходили й жарти, які розповідалися немовби у фоновому режимі.

Коли спрацював дверний дзвінок, усі здригнулися від несподіванки, будучи зануреними в пошуки, а мама, спускаючись сходами, крикнула, що сама відчинить. Не встиг я повернутися до своєї роботи, як почувся надто солодкий голос.