read-books.club » Фантастика » Принц Ґаллії 📚 - Українською

Читати книгу - "Принц Ґаллії"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Принц Ґаллії" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 190 191 192 ... 211
Перейти на сторінку:
не повинна питати про це Філіпа, зрозуміло? Тут ні до чого моє нібито святенництво, просто є речі, про які слід мовчати навіть у колі близьких друзів…

— З делікатності, певна річ.

— Так, з делікатності. Не годиться обговорювати на людях те… те найпотаємніше, що є надбанням лише двох людей. Мені завжди здавалося, що ти дуже стурбована цим, але по-моєму це вже занадто — встромляти свого довгого носа в чуже ліжко. Врахуй: ще одне слово, і я піду.

— Я згоден з Бланкою, — підтримав її Філіп. — Як це не сумно, кузино, але в такому разі я також буду змушений піти.

— Ну що ж, — зітхнула Марґарита. — Раз ви не хочете говорити про кохання, поговорімо про смерть.

— Про чию?

— Про смерть французького короля та його старшого сина, про чию ж іще.

Бланка здивовано підвела брови:

— Що ти таке кажеш?!

— А хіба ви нічого не чули?

— Ні, принцесо, анічогісінько, — відповів украй вражений Філіп. — А що сталося? Нещасний випадок?

Марґарита стиха мугикнула:

— Це радше щасливий випадок. Філіп-Авґуст Третій з його авантюрними хрестовими походами був справжнім лихом для Франції — але Філіп де Пуатьє став би її погибеллю. На мою думку, Господь врешті зглянувся на нещасну країну.

— І все ж, що трапилося?

— Подробиць я не знаю. Про них розпитаєте в Тибальда. Вчора до нього прибув спеціальний кур’єр від ґрафа д’Артуа… Ну, ось! — констатувала вона, спрямувавши свій погляд у протилежний кінець кімнати; тон її вмить став неприязним. — Дурня тільки згадай.

Філіп озирнувся й побачив ґрафа Шампанського, який щойно ввійшов до вітальні. Поза будь-яким сумнівом, він розчув останні слова Марґарити.

— Вельми потішений, пані, що ви такої високої думки про мою скромну особу, — незворушно промовив він, підійшовши ближче. Відтак по-дружньому вклонився Філіпові та Бланці: — Вітаю вас, принце, принцесо. Вибачайте, що мої перші слова були звернені не до вас. — Тибальд сів у вільне крісло і знову заговорив: — А ще я радий, що ви не довго залишалися в боргу. — Він демонстративно обмацав свою голову. — Ріжки вже прорізалися. Правда, поки вони ще маленькі, та незабаром та-ак розростуться!… Ви не підкажете, моя люба, в кого з ваших придворних дам найрогатіший чоловік? Я неодмінно битимуся з ним на першому ж турнірі — далебі, це буде схоже на бій оленів-самців у шлюбну пору!

Філіп і Бланка весело пирхнули. А Марґарита всміхнулася:

— Браво, любий муже, бравісімо! Я не сумнівалася, що ви поставитесь до цього філософськи і з властивим вам почуттям гумору. А що до вашого вірогідного супротивника на турнірі, то безперечним лідером по темпу зростання рогів є Ґабріель де Шеверні — якщо, звісно, зраду дружини з жінками можна розцінювати як подружню зраду… — Усмішка сповзла з її лиця, і воно спохмурніло. — Ах, Матильда, Матильда! Маленька, дурненька Матильда!…

— Це твоя провина, Марґарито, — жорстко сказала Бланка. — Цілком твоя. Я попереджала тебе, що ти губиш Матильду, наполягаючи на її шлюбі з паном де Шеверні. Але ти не слухала мене, ще й Етьєна під’юджувала: мовляв, завдяки цьому він підніметься по ієрархічній драбині відразу на кілька ступенів вище, стане родичем ґрафа Капсірського і вже не вважатиметься вискочкою. Радій тепер, ти досягла свого! Можеш додати до своєї колекції ще дві покалічені твоїми стараннями долі.

Марґарита важко зітхнула.

— Не сип мені сіль на рану, Бланко, — з гіркотою промовила вона. — Я сама розумію, що вчинила дурницю. Я проклинаю себе за це. Та хіба ж я могла передбачити…

— Ти мусила це передбачити! Навіть я — а я не так добре, як ти, знаю Матильду, — і то я боялася, що цим все закінчиться.

— Мабуть, тому, — в’їдливо спиталася Марґарита, — що останні кілька ночей перед її весіллям ви з нею провели в одному ліжку?

Філіп і Тибальд хотіли були втрутитися в їхню розмову, щоб уникнути подальших ускладнень, але, поглянувши на Бланку, передумали. Вираз її обличчя був спокійним і навіть лагідним, без найменшої тіні збентеження чи розгубленості.

— Може, й тому, — відповіла вона задумливо. — До твого відома, вже тоді Матильда чіплялася до мене. Тож почалося це ще раніше, в твоєму ліжку. — Бланка рішуче підвелася з крісла. — Перепрошую, доне Тибальде, за цю відверту жіночу розмову у вашій присутності, але її спровокувала не я, а ваша дружина, у якої, як ви, напевно, знаєте, вельми спотворене уявлення про пристойність і майже повністю відсутнє почуття такту. — З цими словами вона взяла Філіп за руку. — Ходімо, Філіпе. Гадаю, в кузини та дона Тибальда є що обговорити віч-на-віч.

— Ні в якому разі! — жваво запротестувати Марґарита і майже силоміць усадовила Бланку назад у крісло. — Не йдіть. Зараз я не схильна з’ясовувати з Тибальдом стосунки. Може, завтра, коли він повернеться від своєї чергової шльондри, у мене й виникне таке бажання, але не сьогодні. Зараз я не хочу псувати собі апетит, бо в мене намічається розкішна вечеря.

— На жаль, мушу вас засмутити, моя кохана дружино, — похитав головою Тибальд. — Чи навпаки, обрадувати. Це вже як подивитися.

— Що ви маєте на увазі?

— Ніякої розмови між нами завтра не відбудеться. На світанку я вирушаю в Париж. Кузен д’Артуа просив мене приїхати якомога швидше. За його словами, справа нагальна.

— Що ж, тим краще, — сказала Марґарита. — До речі, любий муже. Бланку й Філіпа цікавлять обставини смерті короля Франції та його сина. Чи не могли б ви приділити нам кілька хвилин свого дорогоцінного часу, щоб розповісти про цю сумну подію?

— Охоче, — сказав Тибальд, приязно дивлячись на Філіпа. Від природи добросердий і незлопам’ятний, він вже геть забув, що зовсім недавно вони вважалися суперниками. — Власне кажучи, смерть Філіпа-Авґуста Третього мене анітрохи не здивувала. Він так і не оклигав після поранення в Палестині, а звістка про втечу Ізабели Араґонської з кузеном Еріком остаточно доконала його. Словом, не стерпів гордий володар ганьби свого сина і віддав Богові душу — по дорозі в Париж я викрою час і напишу з цього приводу коротеньку епітафію. Що ж до

1 ... 190 191 192 ... 211
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц Ґаллії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Принц Ґаллії"