Читати книгу - "Війни художників"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Ось і все, — подумав Гущенко. — Зараз вони перекинуть усе догори дриґом, а потім дійдуть і до підлоги».
Цивільні професійно нишпорили по всіх закутках. Обмацували одяг. Пробували вичавлювати з тюбика англійську зубну пасту, подаровану Клейстом, розрізали обкладинки на книгах. Лисий зазирнув за штору. Побачив там півпляшки шнапсу, що залишилася після зустрічі з Клейстом. Налив у склянку. Набрав у рота, вивчаючи пейзаж за вікном, підійшов до раковини і виплюнув.
Обшук тривав уже хвилин двадцять, за цей час Гущенко подумки попрощався з рідними — Марією й сином. Він сидів, заплющивши очі. Але раптом відчув, що щось змінилося. Меблі перестали гуркотіти, а книги падати на підлогу.
Розплющив очі. До кімнати увійшов ще один тип у цивільному, він підійшов до вікна і прошепотів щось на вухо лисому. Той на кілька секунд остовпів. Перетворився на свою кам’яну копію. Його очі округлилися від здивування. Він якийсь час дивився в обличчя типу, що увійшов. Потім лисий «ожив», пройшов кімнатою туди-сюди і, нарешті, наказав цивільним, що вже закінчили перетрушувати одяг у шафі, зупинитися. Він дістав з кишені ключ і відімкнув кайданки в Гущенка на руках. Якийсь час мовчки дивився у підлогу. Поряд із тим місцем, де Гущенко зробив схованку. Підвів погляд. Тихо, не приховуючи люті, пробурмотів:
— Ваше щастя, що фюрер не уявляє кращого пейзажиста Європи в підвалі гестапо. Хоча, як на мене, ви саме на це заслуговуєте.
У мертвій тиші Гущенко обвів усіх поглядом. Вони в свою чергу зі здивуванням розглядали людину, за яку заступився сам фюрер. Росіянин миттю перетворився для них у напівбога, а вони самі ледь не на державних злочинців. Дехто зблід. А Гущенко все не міг повірити в такий несподіваний порятунок.
— То що це було? — запитав він, намагаючись триматися незалежно і розтираючи затерплі руки, що ледь помітно тремтіли. Йому здавалося, що його голос звучить звідкілясь здалеку. — Що це було, донерветер?! І хто буде за все оце відповідати?!
— Вважайте, що ми помилилися адресою. Полювали на англійського шпигуна й випадково потрапили до вас, — сказав цивільний, який прийшов останнім.
— То, може, ви ще й вибачитеся? Тоді ми зможемо разом допити мій шнапс, — Гущенко вже майже прийшов до тями і намагався жартувати.
— Звісно, пане Гущенко, — говорить цивільний. Робить знак усім, і ті швидко залишають кімнату. — Я приношу вибачення від імені імперського уряду. Це справді прикре непорозуміння. Переконаний, і у ваших, і в наших інтересах, щоб цей інцидент не мав розголосу. Ще раз вибачте. І дякую за пропозицію, — він кивнув на пляшку із шнапсом, вклонився і вийшов, щільно прикривши двері.
Гущенко підійшов до підвіконня, узяв пляшку з рештками шнапсу і випив його одним духом, а потім знесилений упав у крісло. Схопився за голову. Кров знову почала стукотіти у скронях.
Він був за волосину від загибелі. За волосину. За один випадковий крок когось із гестапівців до його схованки під паркетом. Гущенко чомусь не сумнівався, що троє, що робили обшук, були з гестапо. За кілька хвилин, яких їм не вистачило, аби знайти згорток від Кузелі… Але чому вони пішли? За нього заступився фюрер? Як це можливо?
Стрілки на годиннику, що висів на стіні, показували початок п’ятої, а йому здавалося, що в останню годину втиснулася ціла вічність.
* * *
«Таймс», Лондон, 4 червня 1940 року
Сьогодні завершується евакуація британських військ з Дюнкерку. Якесь чудо врятувало нас від ганьби. Тільки Боже провидіння, мабуть, змогло так раптово зупинити танки Гудеріана. За 10 днів було вивезено більше 200 тисяч британських і 100 тисяч французьких вояків. Експерти вважають цю втечу найбільшою ганьбою Королівських збройних сил за всю їхню історію.
Розділ 666 червня 1940 року, 17 год. 25 хв.
Берлін
Вологий вітер розхитував на стовпах гучномовці, що транслювали з рейхстагу промову Гітлера з пропозицією миру Великої Британії. Голос фюрера то зривався на хрипіння, то посилювався, то стихав, нагадуючи шум хвиль припливу. Гітлер запевняв, що він свідомо зупинив танки Гудеріана і таким чином врятував армію британців від повного розгрому, а сотні тисяч англійських солдатів від смерті.
Гущенко відніс у посольство матеріали, отримані від Кузелі. Вони просто ошелешили Кобулова, і той, схопивши їх, чимдуж помчав до шифрувальної кімнати, залишивши Гущенка у своєму кабінеті. Гущенко довго сумнівався, говорити Кобулову про інцидент з гестапо чи ні, і врешті-решт вирішив, що не варто. Якщо розповідати, тоді треба було назвати і причину його чудесного порятунку, а значить, і про знайомство з фюрером. Це автоматично викликало запитання: чому раніше не доповів, чому приховував від керівництва радянської розвідки таку важливу інформацію? А далі — відкликання до Москви. Уявив перекошене обличчя Фітіна: «Пач-ч-чему не далажил?!» Увімкнув багатохвильового приймача, що стояв у Кобулова на столі — такі в Німеччині були заборонені, налаштувався на Лондон.
Радіо транслювало промову Черчилля у парламенті. «Ми будемо битися до кінця. Ми будемо битися на побережжі, в полях, на вулицях міст! Ми ніколи не здамося!»
Повернувшись, Кобулов довго дякував і тряс йому руку. Але Гущенко майже не чув слів. Вийшовши з посольства, увесь день бродив Берліном, врешті-решт, вийшов до Ленвер-каналу, довго сидів там на лавці, дивився на воду і, лише замерзнувши ледь не на бурульку, повернувся в готель.
Уночі йому наснилася велика зала з відполірованою до блиску тисячами ніг паркетною підлогою. Біля стіни, тримаючись за станок, робили па юні балерини. Біля вікна стояв мольберт із полотном. На полотні робив швидкі мазки невисокий чолов’яга з видовженим обличчям, пропорційними рисами, охайно підстриженою бородою й вусами. На полотні швидко з’являлися контури балерини.
Гущенко відразу впізнав його —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.