Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сотник Нольде рапортував:
— За відомостями, які дістав штаб богданівців лінією свого зв'язку, полуботківці домагаються негайного і цілковитого задоволення усіх вимог Центральної Ради перед Тимчасовим урядом: автономії України і української армії. Тим–то богданівці і не схотіли чинити полуботківцям перешкод…
— Що ви сказали? Повторіть, що ви сказали!
Барон Нольде повторив. Він і сам був здивований до краю. Ще півгодини тому він думав вже про те, чи не зірвати тризуби і чи не почепити на місце погони? А тут, виходить, що повстання зовсім не проти Центральної Ради, а, навпаки, — за Центральну Раду проти Тимчасового уряду. Міф, блеф, фантасмагорія!
— Це більшовицька афера! — зарепетував Керенський. — Третій авіапарк — більшовики! Я вже давно вимагав механіків заслати на фронт! — Він забігав по залі. — А там, поруч з ними, ще й «Арсенал», який відмовився прийняти комісара від Тимчасового уряду! Між ними зговір! Я давно наказував ліквідувати «Арсенал»! Чому ви не ліквідували досі «Арсеналу»?
Переляканий Церетелі пробелькотів:
— Я дав наказ не фінансувати «Арсенал» для плати робітникам. Вони вже другий місяць не одержують зароблених грошей…
Керенський оскаженів:
— Ще гірше: вони приєднаються до повстанців! Поручик!
Барон Нольде виструнчився перед ним.
— Не ви! — відмахнувся Керенський. — Мій поручик! Дзвоніть Оберучеву: печерській школі прапорщиків — оточити «Арсенал»!
Ад'ютант зник.
Керенський закружляв по залі, наче вивірка в колесі. Терещенко сидів похмурий. Церетелі зовсім потуманів.
Грушевський, Винниченко й Петлюра перешіптувались на канапі в кутку. Справа знову оберталась на їхню користь. Ніхто й сподіватися не міг на таку прихильність полуботківців до Центральної Ради, що безуспішно намагалась заслати їх на фронт. Очевидно, це був зворушливий стихійний вияв національної свідомості: чергові сторінки новітньої історії України будуть написані на славу нації. Серце Грушевського було потішене.
Петлюра звівся і вийшов наперед. Папір з пунктами вимог знову з'явився в його руці. Він промовив — і в голосі його бриніла людяність та великодушність:
— Ваше життя, панове міністри, ми беремо під наш захист. Я гарантую! Але щоб запобігти дальшому розгортанню прикрих подій, найкраще буде повідомити зараз повсталих, що вимоги Центральної Ради прийнято. — Він поклав папір на столик, відсунувши келихи з запіканкою. — Пане Керенський! Я вважаю, що дорога кожна хвилина.
Керенський, загнаний в куток, — він, і справді, стояв зараз у кутку, куйовдячи йоржик на голові, — люто відказав:
— Ви ж самі сказали допіру, що українізація армії відбувається самочинно, і ні ми, ні ви неспроможні спинити цей стихійний процес…
— Так! — констатував Петлюра. — Пункт перший не викликає заперечень. Пункт другий є логічним висновком з нього. Отже, проти українізації командного складу ви також не заперечуєте?
Керенський пересмикнув плечима. В кімнаті було зовсім тихо. Чути було, як на вулиці перед під'їздом приглушено гуркоче включений мотор машини Керенського.
Петлюра ґречно посміхнувся:
— Невже ж таки, пане міністр, ви будете заперечувати проти такої дрібниці, яка, проте, є також логічним висновком з попереднього, щоб українізовані частини з інших фронтів були передислоковані на Україну? Це — пункт третій. — Петлюра лагідно, як вмовляють вередливу дитину, додав: — Однаково для ліквідації німецького прориву на Південно–Західному, українському, фронті вам доведеться перекидати частини з інших фронтів, і мені відомо, що ви вже заготовили відповідний наказ главковерху Брусілову…
— Брусілов вже не главковерх. Верховним буде Корнілов! — зойкнув Керенський.
— …Корнілову! — погодився Петлюра. — І нічого поганого не буде, якщо перекидатимуться саме українізовані частини.
Керенський знизав плечима. Він дослухався до гудіння мотора на вулиці перед під'їздом.
— Я можу… дати згоду… на це, — прохрипів він і зразу залементував: — Але армія повинна іти в наступ!
— Ну от! — цілком задоволений, мовив Петлюра. — Таким чином, залишається тільки четвертий пункт: автономія!
— Ах, панове! — сплеснув руками Грушевський. — Це ж чиста софістика! Ми ж автономію проголосили, а раз і власну армію матимемо, то автономію вже практично здійснено. Олександре Федоровичу! Ви ж таки досвідчений і талановитий юрист!
Керенський ще раз знизав плечима. Йому не лишалося нічого іншого, як знизувати плечима. Раптом він здригнув — що це? З пустинної вночі вулиці почувся якийсь гуркіт. Кулемет? Ні, то по брукові цокали кінські копита. Кіннота?
Терещенко зробив крок до вікна, щоб подивитись.
— Ні, ні! — гукнув Керенський. — Не відчиняйте! Поручик! Що там таке?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.