Читати книгу - "Шлях Абая"

І Дармен з Баймагамбетом, які не любили Жалеля за його пустопорожнє чванство і грубість, погодилися з Абаєм.

2

Магаш, який кріпився в перші дні після батькового приїзду, почав швидко марніти. Абай з страхом помічав, що син часто задихається, що липкий холодний піт зрощує йому лоб, що посилюється сухий, надривний кашель. Абай, котрий бачив багато усяких хвороб у своєму довгому житті, не раз зустрічався і з цією, особливо небезпечною для незміцнілих молодих людей. Адже від неї помер Абіш. Охоплений невимовною тривогою, він усі свої надії покладав на лікування. Адже Магаш ще на ногах, хвороба ще не здолала його, і вправний лікар міг би врятувати сина! Навіть якщо не можна вилікувати хворого, невже нема ніяких засобів до того, щоб затримати невблаганний хід хвороби, віддалити неминучий кінець! Усвідомлюючи, що життя Магашеве в небезпеці, Абай вперто чіплявся за цю останню свою надію.

Сьогодні вдень, сидячи у Магаша, Абай з хвилюванням чекав приходу лікаря; разом з ним пообіцяв прийти Павлов, звільнений з-під арешту.

І ось Федір Іванович входить разом з невисоким чоловіком, У цього чоловіка приємне обличчя, від якого віє здоров’ям, кучерява русява борода. Відкритий погляд, високий розумний лоб, впевнені, неквапливі рухи,— все викликає у Абая довір’я. Ввічливо привітавшись, Станов, не чекаючи на особливе запрошення, іде до Магашевої спальні і щільно причиняє за собою двері. Павлов і Абай залишаються удвох і, сівши біля письмового столу, тривожно думають кожний свою думу.

Сьогодні вирішальний день: Абай, Павлов і Станов домовилися зустрітися, щоб вирішити дальшу долю хворого. Цим разом лікар надовго затримався у Магаша. Він оглянув його особливо уважно. Станов заборонив Магашу з’являтися на міських зборах, звелів якнайбільше лежати в добре провітрюваній кімнаті, якнайменше зустрічатися з людьми, додержувати дієти.

Очікуючи, поки Станов вийде, друзі потроху втяглися у звичну розмову. При першій їхній зустрічі в домі Кумаша їм весь час заважали сторонні відвідувачі, і Павлов не міг говорити вільно. Тепер він використав нагоду, щоб розповісти Абаю важливі новини, які надійшли від товаришів з Центральної Росії.

Царський уряд дуже боїться революції. Влітку по внутрішніх губерніях прокотилася хвиля селянський бунтів. Назріває протест серед заводських робітників. Царський уряд шукає способів відвернути від себе народне невдоволення і з цією метою затіває війну з Японією. Війна відкриває широкі можливості для псевдопатріотичної пропаганди під гаслом «врятування вітчизни» від чужоземного ворога. А легка перемога, на яку сподівається самодержавство, зміцнить його становище в країні…

— Я думаю, Ібрагіме Кунанбайовичу,— закінчив Павлов, — що ближчим часом ми з вами почуємо про початок війни між Росією і Японією.

— Скажіть, Федоре Івановичу,— невпевнено спитав Абай,— якщо все буде так, як ви кажете, і між Росією та Японією справді виникне війна, то кому ж ми повинні бажати перемоги?

Абай замовк, не наважуючись довести свою думку до кінця, але Павлов твердо відповів:

— Коли ви хочете знати думку мою і моїх другів, то ми бажаємо поразки російському цареві. Поразка ця аж ніяк не загрожує існуванню Росії, але вона прискорить прихід революції.

— Я не певен, що ви маєте рацію, Федоре Івановичу,— заперечив Абай, хоч чекав саме такої відповіді.— Мабуть, я посперечаюся з вами.

— Що ж, я вас слухаю, Ібрагіме Кунанбайовичу.

— Ми…— Абай спинився.— Ви не думайте, що я говорю тільки про себе, я говорю про народ. Хай то буде російський селянин, степовий казах чи мільйони трудівників, що населяють міста,— кожен з цих людей, думаючи про Росію, каже собі: моя вітчизна, моя держава — як же можу я бажати їй поразки? Кожна людина, що живе в Росії і має серце в грудях, бажає перемоги своїй батьківщині. Це ж природно, інакше й бути не може! — гаряче вигукнув Абай.

— З першого погляду ваша думка справді здається правильною, — заговорив Павлов, добираючи докази, які могли б бути переконливими для Абая.— Проте в народу, в тих мільйонів людей, про яких ви говорите, є не тільки зовнішній ворог. Коли навіть визнати, що Японія — йому ворог, то це ворог далекий і не такий уже страшний. У нього є вороги ближчі і, мабуть, страшніші.

— Ви кажете про самодержавство? — думка Павлова ставала для Абая яснішою.— Звичайно, самодержавство — великий ворог народу…

— Так, це найближчий, найпідступніший і найнещадніший ворог трудового народу! — схвильовано сказав Павлов.— Але якщо цей ворог зазнає оглушливого удару, тобто воєнної поразки, він розгубиться, ослабне. А сили революції внаслідок цього зростуть, дістануть реальну можливість діяти. Коли Росія виграє війну,— самодержавство зміцніє. Тоді вільно розгуляється реакція, і революцію буде відкинуто назад на багато років. Так думають усі справжні революціонери…

Павлов не приховав від Абая, що і в революційному русі є люди, які на словах «разом з народом» і «проти самодержавства», а насправді йдуть на змову з темними силами і намагаються підірвати справу революції зсередини.

Абай подумав, що і в цій святій справі, як і скрізь, поряд з добром гніздиться зло. Непохитна віра в перемогу істини і добра над силами зла, що звучала в словах Павлова, була близька Абаєві і трохи відвернула його від батьківського горя; в його змученому серці зажевріла надія, і тепер він міг спокійніше вислухати висновок Станова.

Лікар визнав становище Магаша тяжким. Вилікувати, на жаль, його не можна, бо сучасна медицина ще не знайшла цілющого засобу проти цієї хвороби. Хворому конче потрібні свіже повітря, добре харчування і догляд. Треба домогтися того, щоб хвороба з скоротечної форми перейшла в хронічну. Такі хворі часто-густо живуть довгі роки. Ось усе, що Станов міг сказати. Він радив якнайшвидше перевезти Магаша в аул і там лікувати його кумисом…

Кілька днів по тому Абай, Дармен, Баймагамбет і Какитай лаштувалися в дорогу. Зима все ще лютувала. Страшно було дивитися на чорні, обморожені обличчя приїжджих з степу, а особливо на тих, хто прибув верблюжачим караваном, який взагалі просувається повільно. Багатоденна хуртовина могла захопити Магашеву кибитку у відкритому степу, і це дуже тривожило Абая. В усякому разі, треба, щоб Магаш мав багатьох попутників, бо тоді й хуртовина не страшна: багатолюдна валка завжди проб’ється вперед… От коли б усі родичі, друзі й знайомі, які приїхали з аулів у місто, вирушили разом назад!

І люди відгукнулися на заклик Абая. Вони просили тільки кількох днів відстрочки, щоб завершити свої справи і запастися