read-books.club » Наука, Освіта » Україна: історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна: історія"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Україна: історія" автора Орест Субтельний. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 190 191 192 ... 200
Перейти на сторінку:
ній один одного, ніж більшовиків. Різні угруповання за будь-яку ціну намагалися закріпити за собою керівну роль у національно-визвольній боротьбі. Деякі емігранти згодом стали політичними авантюристами або перейшли на службу іноземним урядам. Втім ці освічені талановиті люди зробили й багато корисного. Шляхом численних публікацій вони ознайомили західноєвропейців з українською політичною думкою, що в еміграції досягла якісно нового рівня свого розвитку. На їхньому рахунку чимало високих досягнень культури — що й справді вражає, якщо пригадати, за яких важких економічних та політичних умов їм доводилося працювати.

Більшість емігрантів із Східної України покинули свою батьківщину у 1920 p., коли армія Української Народної Республіки (УHP) відступила до Польщі. Близько 30 тис. чоловік було тоді інтерновано. Разом із тим емігрантський уряд Петлюри створив свою штаб-квартиру у Тарнуві. Польща перестала бути гостинним притулком для емігрантів у 1923 p., коли польський уряд відмовився від підтримки Петлюри. Після цього деякі емігранти залишилися в Польщі або на окупованій Польщею Волині; більшість, однак, переїхала до Чехословаччини. Людяне ставлення чехів до емігрантів, можливість здобути вищу освіту, що надавалася молоді, незабаром перетворили Прагу на головний центр української політичної еміграції.

Завдяки фінансовій підтримці чеського уряду було створено такі заклади, як Український вільний університет у Празі та Українська академія сільського господарства у Подебрадах. У міжвоєнний період з їхніх стін вийшли сотні випускників. Поряд із цим українські науково-дослідні заклади були створені у Берліні та Варшаві. Було також засновано чимало газет та видавництв.

Різноманітні колишні українські уряди продовжували своє примарне існування у вигнанні. В той час як частина уряду УHP залишилась у Варшаві, сам Петлюра переїхав до Парижа, де продовжувала діяти дипломатична місія УНР, керована Олександром Шульгіним. Тут у 1926 р. Петлюра був убитий Самуїлом Шварцбардом — євреєм, якого українські емігранти вважали більшовицьким агентом (євреї, свого боку, вихваляли Шварцбарда як людину, що помстилася Петлюрі за погроми на Україні під час громадянської війни). Гетьман Скоропадський та українські монархісти осіли в Берліні. У німецькій столиці також оселився, після саморозпуску в 1923 р. уряду ЗУНР, Петрушевич. Пізніше тут деякий час містилася штаб-квартира Коновальця та ОУН. Українські соціалісти, керовані Микитою Шаповалом, та ліберали, такі як Дмитро Дорошенко, жили у Празі. Як ми вже знаємо, емігранти із Східної України зробили вагомий внесок у розвиток української суспільно-політичної думки. Донцов, перебуваючи в Галичині, став ідеологом інтегрального націоналізму, в той час як у Відні Липинський поширював свої оригінальні погляди щодо українського монархізму та консерватизму.

Політизація українців за кордоном. Події 1917—1920 pp. на Україні викликали інтерес до питань її політичного розвитку навіть у тих, хто емігрував з економічних міркувань. Цей інтерес значно посилився у 1920-х роках, коли іммігрантські громади почали поповнюватися новими, ідейно переконаними членами. Скрізь, де жили українці, виникали різноманітні політичні організації. Незабаром ідеологічна боротьба почала відтісняти на другий план релігійні проблеми, що до цього були яблуком розбрату серед іммігрантів.

Першими створили свої організації соціалісти. Як ми вже знаємо, ще 1907 р. українська марксистська група виникла у Канаді. Цього ж року соціалістичний клуб «Гайдамаки» з'явився у Нью-Йорку. Його члени проголошували метою своєї діяльності збільшення заробітної плати та поліпшення умов праці трудящих, захист економічних інтересів фермерів. У цій групі знайшли собі місце й ті, хто був незадоволений впливовістю українського духовенства в емігрантських громадах.

Після першої світової війни майже тисяча українців, натхнених процесами українізації та загального оновлення в Радянській Україні й розчарованих депресією на Заході, вступили до Комуністичної партії Канади, склавши третину загальної кількості її членів. У 1918 р. прокомуністично настроєні українці, які прагнули суто національної організації, створили Українську робітничу асоціацію, котра протягом кількох десятиліть була найбільшою організацією такого типу в Канаді. Асоціація, що вирізнялася активністю й чіткою організацією, зосереджувала свої зусилля на культурно-освітній роботі та ідеологічній пропаганді. У 1939 р. вона налічувала понад 10 тис. членів. І хоча прокомуністи складали не більше 5 % україно-канадців, їхній вплив на іммігрантські громади був досить значним.

Наприкінці 1920-х років почали з'являтися націоналістичні організації. Складаючись головним чином з емігрантів другої хвилі, вони були відверто антикомуністичними й мали своєю метою незалежність України. Чи не першими створили свою організацію прихильники гетьмана Скоропадського. Плекаючи мрії про монархічну майбутність України та прагнучи відродити дух козацької звитяги, вони створили у 1924 р. ряд малочисельних, але високодисциплінованих січових організацій у містах Канади та США. Їхні члени, вдягнуті у вишукану уніформу, часто брали участь у військових маневрах, а деякі курені навіть мали власні аероплани. Консерватизм цих монархістів імпонував українському католицькому духовенству, яке активно їх підтримувало.

Однак найбільший вплив на українців за кордоном мали націоналістичні ідеї, що їх сповідували організації гатунку ОУН. З ініціативи Коновальця прооунівські організації, котрі, як правило, складалися з іммігрантів першої та другої хвиль, виникли в усіх українських громадах на Заході. Зокрема, наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років у Канаді з'явилося Українське національне об'єднання (УНО), а в Сполучених Штатах — Організація державного відродження України (ОДВУ). Аналогічні організації виникли в Аргентіні та Франції. Їхні члени пропагували ультранаціоналізм, виступали проти пригноблення українців польським та радянським урядами, збирали кошти для ОУН. Значна кількість українських громадських лідерів у міжвоєнний період належала до тієї чи іншої націоналістичної організації або симпатизувала їй.

Асиміляція. В той час як численні іммігранти всім серцем уболівали за українську справу, деякі з них ставали дедалі байдужішими до всього українського. Ця тенденція яскраво виявилася у Сполучених Штатах, де існувало чимало асиміляційних чинників. Зазнавши сильного денаціоналізуючого впливу школи, молоді українці, роздратовані постійними чварами у своїх громадах, часто остаточно поривали зі своїм національним корінням. У Канаді, де українці жили у замкнених моноетнічних громадах, асиміляційні впливи були не такими відчутними. Та навіть тут національна свідомість в іммігрантів-першопроходців була менш розвинутою, ніж у тих, хто приїхав пізніше. Цілком очевидно: де б не оселялися українці, вплив місцевої культури більшою чи меншою мірою ставав невід'ємною частиною їхнього життя.

Третя хвиля: друга світова війна та «переміщені особи»

Після закінчення другої світової війни на території Німеччини та Австрії перебувало понад 16 млн іноземців — робітників, в'язнів, біженців. Із них близько 2,3 млн були українцями, серед яких переважали «остарбайтери» — хлопці й дівчата з Радянської України, силою відірвані від своїх домівок і приречені на роки тяжкої принизливої праці в Німеччині. Після припинення воєнних дій з Радянського Союзу сюди були виряджені репатріаційні групи з офіцерів та агітаторів, котрі будь-якою ціною повинні були переконати радянських громадян повернутися додому. Протягом процесу репатріації більшість остарбайтерів добровільно чи

1 ... 190 191 192 ... 200
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна: історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна: історія"