Читати книгу - "Консуело"

того, щоб підтримати в собі гарний настрій. Щохвилини він звертався до служників, то серйозно обговорюючи питання про соус до риби, то турбуючись про якийсь диван або стіл, замовлений ним, одразу давав суперечливі накази, розпитував челядь про найдріб'язковіші подробиці свого господарства, обмірковував ці дрібниці з урочистістю, гідною найсерйознішої теми, вислуховував одного, зупиняв іншого, пробирав Бриґіту, що суперечила йому на кожному кроці, — і проробляв усе це, пересипаючи й запитання й відповіді всілякими примовками. Можна було подумати, що, змушений унаслідок свого усамітненого й бездіяльного життя вдовольнятися товариством своїх служників, він, бажаючи дати роботу мозку, а з іншого боку — сприяти травленню, займався заради гігієни вправою думки — не занадто серйозною і не занадто легкою.

Вечеря була чудова і надзвичайно розкішна. За печенею пан канонік викликав кухаря, прихильно похвалив його за приготування деяких страв, коротко й напутливо покартав за інші, що не досягли досконалості. Наші мандрівники, немов упавши із хмар, поглядали одне на одного, думаючи, що їм сниться забавний сон, до того всі ці тонкощі здавались їм незбагненними.

— Ну, ну! Не так уже й погано, — мовив добродушний канонік, відпускаючи свого вмільця-кулінара, — я навчу тебе дечому, якщо старатимешся й не перестанеш любити своє ремесло.

«Можна уявити, — подумала Консуело, — що йдеться про батьківське наставляння або релігійне повчання».

За десертом, відпустивши також і економці її частку похвал і зауважень, канонік нарешті забув про ці важливі питання й перейшов до музики, де показав себе своїм юним гостям у набагато кращому світлі. У нього була гарна музична освіта, серйозні знання, вірні погляди й освічений смак. Він досить добре грав на органі. Сівши після обіду за клавесин, він зіграв кілька уривків із творів стародавніх німецьких композиторів, виконуючи їх з тонким смаком і відповідно до добрих традицій минулого. Не без інтересу слухала Консуело його гру. Знайшовши на клавесині товстий нотний зошит зі стародавніми п'єсами, вона заходилася його перегортати. Забувши й про втому й про пізній час, вона почала просити каноніка зіграти, не зраджуючи свою гарну, тонку і повнозвучну манеру, деякі із цих п'єс, що особливо сподобались їй. Канонік був надзвичайно потішений, що його слухають із таким задоволенням. Музика, яку він знав, уже вийшла з моди, і тому він не часто знаходив шанувальників, здатних оцінити те, що було йому до душі. І ось він відчув приплив надзвичайної ніжності до Консуело, тому що Йосиф, змучений утомою, заснув у по-зрадницькому зручному кріслі.

— Браво! — вигукнув канонік у пориві захоплення. — Ти надзвичайно обдарований, дитя моє, і розумний не по літах.

Тебе очікує надзвичайна майбутність. Уперше жалкую я про безшлюбність, яка накладається на мене моїм саном.

Цей комплімент змусив почервоніти й привів у трепет Консуело: їй спало на думку, що в ній визнали жінку, але вона дуже скоро заспокоїлася, тільки-но канонік наївно додав:

— Так, жалкую, що в мене немає дітей, бо небо, можливо, послало б мені такого сина, як ти, а це було б щастям мого життя… якби його матір'ю була хоча б сама Бриґіта! Але скажи мені, друже мій, якої ти думки про Себастьяна Баха, у якого стільки фанатиків-шанувальників серед сучасних учених? Чи вважаєш і ти його таким надзвичайним генієм? У мене там лежить грубезна книга його творів; я їх зібрав і дав оправити, тому що все треба мати в будинку… А втім, може статися, вони дійсно прекрасні… Але розбирати їх вимагає великих зусиль, і, зізнатися, після першої ж невдалої спроби я полінувався знову взятися за них… Притому в мене мало залишається часу для самого себе. Адже я займаюся музикою в рідкісні хвилини, відірвані від більш серйозних справ. Ти бачив, як я зайнятий управлінням мого маленького господарства, але із цього не треба робити висновку, що я людина вільна і щаслива. Навпаки, я раб величезної, страшної, зваленої на себе праці. Я пишу книгу й працюю над нею ось уже тридцять років, але інший і в шістдесят не написав би її. Книга ця вимагає неймовірних знань, безсонних ночей, непохитного терпіння й найглибших роздумів. Зате, мені здається, книга змусить про себе говорити.

— Але її вже скоро буде завершено? — запитала Консуело.

— Не так скоро, не так скоро… — відповів канонік, намагаючись приховати від самого себе, що він іще не приступав до роботи. — Отже, ми говорили з тобою про музику цього Баха… вона жахливо важка і, крім того, здається мені дуже дивною.

— А я гадаю, якби ви перебороли свою упереджену думку, ви переконались би, що Бах — геній; він охоплює, поєднує й одухотворяє всі досягнення минулого й сьогодення.

— Ну добре, — погодився канонік. — Якщо це так, то завтра ми всі втрьох спробуємо розібрати що-небудь із його творів. А тепер вам час спати, а мені — поринути в роботу. Але завтрашній день ви проведете в мене, чи не так, це вирішено?

— Цілий день — мабуть, багато, пане: нам треба поспішати до Відня, але весь ранок ми будемо до ваших послуг.

Канонік запротестував, почав наполягати, і Консуело зробила вигляд, що здається, вирішивши вранці трохи прискорити повільні темпи великого Баха, для того щоб вийти не пізніше одинадцятої або дванадцятої години дня.

Коли питання торкнулося нічлігу, гаряча суперечка виникла на сходах між Бриґітою і головним камердинером. Ретельний камердинер, намагаючись догодити своєму панові, приготував для молодих музикантів дві гарненькі келійки в нещодавно відремонтованому будинку, займаному каноніком і його свитою. Бриґіта ж, навпаки, завзято наполягала на тому, щоб помістити їх у занедбаних келіях старого монастиря. «Ця частина будинку, — говорила вона, — відділена від нової капітальними дверима й міцними замками».

— Як! — кричала економка своїм пронизливим голосом на лунких сходах. — Ви збираєтеся помістити цих бурлак двері у двері з нами? Та хіба ви не бачите по їхніх обличчях, по їхніх манерах, по їхньому ремеслу, що це цигани, авантюристи, кепські маленькі розбійники, які втечуть звідси вдосвіта, викравши із собою наш срібний посуд! Та ще не відомо, чи не вб'ють вони нас самих.

— Уб'ють! Оці діти! — вигукнув, сміючись, камердинер. — Ви з глузду з'їхали, Бриґіто. Хоч ви й стара і дряхла, а, мабуть, самі ще спричините їхню втечу, варто вам тільки показати їм зуби.

— Самі ви старий і дряхлий, чуєте! — кричала в люті Бриґіта. — Говорю вам, вони не ночуватимуть тут, я цього не хочу! Та з ними ж усю ніч не заплющиш очей!

— І зовсім даремно: я глибоко переконаний, що в цих дітей не більше ніж у мене бажання турбувати ваш поважний сон. Але