Читати книгу - "Зірки Егера"

— Значить, вони ще не голодують?

— Поки що ні.

— Що ти ще про них знаєш?

— Тільки те, що вони ведуть підкоп з боку Кірайсеке.

— До фортеці?

— Напевно ж. Лагумджі працюють.

— А чому ти раніше не приходив? Ти мусив би доповісти про підвезення хмизу.

— Не міг пройти. Перед воротами поставили найсильніших яничарів. А в мене не було яничарського одягу. Якби я тільки спробував пройти, одразу б схопили.

— Що ж, тепер уже лишайся у фортеці. Йди до пана Гергея Борнемісси, доповіси йому, з якого боку ведуть підкоп. Потім повертайся сюди. Чекай мене коло дверей.

Добо все ще тримав у руці креслення. Він покликав Мекчеї.

— Візьми це креслення,— сказав йому.— На ньому позначені підземні ходи. А я й підозри не мав, що є на світі таке креслення. Негайно поклич мулярів і накажи замурувати всі проходи, які ще позалишалися незакладеними. Насамперед накажи закидати підземний хід біля поховальної ями.

Він дав іще кілька доручень обом зброєносцям, потім попросив налити в кадіб два відра води, помився і, переодягнувшись, начепив навіть поножі. І так ліг на лавицю, вкриту ведмежою шкурою.

Він володів здатністю забуватися сном у будь-який час дня чи ночі там, де його настигне втома. Солдати у фортеці стверджували, що капітан не спить ніколи.

Тільки під вечір вдалося Добо поговорити з Евою.

До цього часу Ева вже встала й одягла легке домашнє плаття. Знайшла вона його, певно, серед того одягу, що його, як першу здобич, приніс її чоловік ще під час першої вилазки з фортеці.

З торгів ці плаття продати не вдалося, їх повісили на цвях в одній з порожніх кімнат палацу — згодяться біднякам після облоги.

Добо викликав Еву в час вечері.

— Хто ви, добродійко? — були його перші слова, звернуті до неї.

Він одразу помітив, що перед ним не проста жінка.

За спиною Добо стояв зброєносець Балаж. Пані Балог вже поралась у кімнаті, подала на стіл червоне вино до печені з баранини і на додачу до двох воскових свічок запалила ще й третю.

— А може, було б краще, коли б ми поговорили віч-на-віч? — втомлено відповіла Ева.— Не через пані Балог. Але я думаю, пане Добо, що навіть ви самі не захочете, аби всім стало відоме моє ім'я.

Добо подав знак, і зброєносець вийшов. Пішла до сусідньої кімнати і пані Балог.

— Я дружина Гергея Борнемісси,— сказала Ева, і по її обличчю потекли сльози.

Добо випустив ніж з рук.

Евині очі були сповнені тривоги, але вона вела далі:

— Я знаю, що в такому місці і в такі дні присутність дружини небажана. Але повірте, пане Добо, я нікому не завдам клопоту. Я прийшла не для того, аби своїми жалями відвернути чоловіка від ратних справ...

— Сідайте, будь ласка,— сказав Добо.— Вибачте, що я приймаю вас за трапезою. Чи не бажаєте повечеряти зі мною?

— Спасибі вам, я не хочу їсти,— тихо відповіла Ева й сіла на стілець.

Настала довга мовчанка. Нарешті Добо запитав?

— Гергей знає, що ви тут?

— Ні. І добре, що не знає.

— Що ж, добродійко,— сказав Добо, вже привітніше дивлячись на неї,— ви, ваша милість, добре вчинили, що втаїли своє ім'я. Гергей не повинен знати, що ви тут. У цьому питанні я невблаганний. Облога довго не триватиме, нам на допомогу прибуде королівське військо. А чого прийшли ви, добродійко?

Евині очі наповнилися сльозами.

— Мою дитину...

— Отже, вашого хлопчика справді викрали?

— Так.

— А каблучка?

— Каблучка тут — відповіла Ева і витягла шнурочок, що висів у неї на шиї.

— А де запорука, ваша милість, що ви не побачитесь з Гергеєм?

— Пане комендант, я скоряюся вашим розпорядженням. Я знаю, що...

— А ви розумієте, ваша милість, чому не можна вам бачитися з Гергеєм?

— Догадуюсь.

— Гергей — розум фортеці. Думки його ні на