Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

- Тес, продовжуй кипити, - сказав синій.

- Стій-но! - Єва завмерла і різко обернулася до нього. - Ти що, сказав "продовжуй"?

- Зазиг. Я намагаюся піїбла фоо, – відповів той, підібравши кульку, всю всипану чудесними точками, що світяться.

Зачарована Єва знову взяла його.

– Ти… хочеш, щоб я ще поговорила, га?

- Так, продовжуй кипити, - відповів він, широко посміхаючись.

Єва здивовано заплескала очима – до неї нарешті дійшло.

- Потрібно говорити в цю кульку, так? Тому що він записує мій голос, і якщо я говорю… – Сфера раптово пискнула, і Єва від несподіванки впустила її на землю.

- І якщо ти кажеш, - підхопив синій, піднімаючи предмет, - ти хрещує граавем мою мову.

– Це перекладач! Зрозуміла! Він дозволяє тобі розуміти, що я говорю. - Єва аж скрикнула від захоплення і знову схопила кульку.

– Розуміти, – кивнула істота. - Гіїфа. Тепер я розумію. - Він розкрив другу свою долоню, а там лежав точно такий же приладчик, так само посипаний безліччю крихітних вогників. Синій незнайомець з вивернутими назад колінами простяг руку Єви. - Я Ровендер Кітт, старе створення у новому світі.

– Я Єва… Єва Дев'ять, – усміхаючись, представилася Єва, повторюючи його жест. – Нове створення у старому світі.

Глава 11. Рани.

- Тобто цей несмачний пил робить так, що я тебе розумію?

Єва Дев'ять крокувала за Ровендером уздовж краю лісу, тримаючи в руці кедбот, що залишився.

– Так-так. «Пил» насправді – це малесенькі передавачі. Вони відправляють сигнал у ту кульку, яку я дав тобі, голосовий перекодувальник, – пояснив Ровендер. Він, накульгуючи, рухався в безмовному, залитому місячним світлом світі так, наче щось шукав. – Майже всі такі мають. Якщо такий кодувальник завжди при тобі, ти легко зрозумієш кого завгодно.

– Нічого собі. Прям будь-кого? Із деревами через нього можна поговорити? - Єва натхненно дивилася на маленьку сферу.

- Не неси нісенітниці, - відрізав Ровендер. – Всі знають, що дерева тут розмовляють лише зрозумілою мовою.

Він сів, спираючись на здорову ступню, і придивився до порослі моху, що покривала вигнуте і переплетене коріння величезного дерева. Відірвавши клаптик, Ровендер підніс його до носа, який, як зауважила Єва, був просто кілька пір на вузькій мордочці.

- Давай зупинимося тут ненадовго, - сказав Ровендер.

Він стягнув з плечей рюкзак і сів під деревом. Єва примостилася поряд на м'якій землі.

- То що це було за величезне страшне чудовисько? Чому вона переслідує нас? - Запитала дівчинка.

Незважаючи на переживання від втечі, що ще не вляглися, Єва була дуже рада поговорити нарешті з іншою живою істотою, а не з голограмою або роботом.

- А, ти про дорсеанца?- Ровендер висмикнув з мха мох. Потім вухо опустилося, і він повернувся до збирання моху.

- Навіщо він зруйнував мій дім? Навіщо полює на нас? - Єва насупила чоло. Її пересмикнуло при згадці про те, як Бестіїл зжер внутрішній орган убитої тварини.

– За нами? Не думаю, що він полює на нас, Єва Дев'ять. – Ровендер струсив залишки ґрунту зі сплутаного коріння моху. - Я гадаю, він полює на тебе. Просто з якоїсь статі вирішив, що я намагаюся відвести тебе від нього подалі.

Єва навіть скрикнула з подиву.

— За мною?.. Очі її розширились.

— Я й хотів би розповісти тобі більше, — сказав Ровендер, відкриваючи рюкзак, — але розповісти нічого. Бестіїл не з тих, хто базікає про такі речі.

Єва відвернулася. Вона відчула, як жах пробирається всередину її і клубком згортається в животі.

Ровендер підвів погляд від рюкзака та його вмісту і помітив:

– Схоже, ти завела собі нового друга.

- А, Отто? - Сказала Єва, посміхаючись гіганту. - Він сказав мені, що доглядить мене в подяку за визволення з полону.

- От-то? Сказав? – Ровендер здивовано заморгав. - Він що, розмовляє з тобою?

– Ну так. Хіба ти його не чуєш? - Єва потріпала свої вуха. - Його голос як заспокійлива пісня. Він звучить у мене в голові.

– Ні, я не чую. І він сказав тобі, що його звуть Отто? – Ровендер, який витяг з рюкзака моток мотузки, пильно дивився на дівчинку з явною недовірою.

- Ні, це я його назвала, - усміхаючись, відповіла Єва. Вона перевела погляд на Отто, який чухав вухо задньою лапою.

- Це ось вихованець?! – вигукнув Ровендер. - Єва Дев'ять, чув я історії про звірят, телепатично пов'язаних з господарями, - на кшталт диких даргів, приручених на фрінтових фермах. Але те, що ти називаєш тихоходкою, не буває вихованцем!

- Це не я його так називаю. Кажу ж, омніпод визначив, що він ставиться до виду "тихоходка", вона ж "водяний ведмідь". - Для переконливості Єва помахала перед носом Ровендера омніподом. виду мікроскопічного розміру, - подумала вона. - Чому все таке величезне? омніпод у сумку і витягла звідти жменю поживних капсул.

— Коротше, Отто треба повернутись до своєї череди. Там для нього безпечніше, - заявив Ровендер, витягаючи з купи своїх речей пляшку.