Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- А що з Рові? - Не відставала Єва.

– Ти з ним побачишся. Він уже… – почав Хейлі, але Кадм перебив його:

- Звичайно, твій супутник скоро опиниться тут.

- Повірити не можу, - прошипіла Єва у бік Хейлі. - Не можу повірити, що ти це зробив!

- Ну-ну, - втішав її Кадм, обнявши однією рукою за плечі. - Єва, люба, все не так жахливо, як тобі здається. Наш молодий Хейлі просто виконував свою роботу. Таку саму роботу, яку колись робив його батько. І все.

Єва гнівно свердлила пілота очима.

Хейлі так і не підняв на неї погляду, поки помічник виводив його з кабінету. Потім хлопчик зник за дверима, що зачинилися.

- Поки міський комп'ютер записує історію твого життя, Єва, ми проводимо тебе в медлабораторію для невеликого огляду, - сказав Кадм, захоплюючи її з кабінету через задні двері.

Вони опинилися в коридорі з безліччю дверей, одна з яких ковзнула вбік, запрошуючи в яскраво освітлену білу лабораторію, що дуже нагадувала генераторну в Притулку Єви.

По всьому кабінету кружляли голографічні схеми та таблиці. Єва придивилася і побачила, що це звіти про її розвиток на різних етапах. Одна з голограм показувала, як Матр розводить поживну капсулу у воді та вчить немовля Єву їсти. Інша показувала Єву-малятку, що збирала з кубиків будинок для ляльки Бібу.

- Це записи з твого омніпода, - пояснив Кадм. – Він усе фіксував, щоб потім ми могли повністю відновити картину твого минулого. Це допомагає нам зрозуміти кожного окремого новоприбулого, щоб краще послужити йому на користь.

Лаборант, одягнений у біло-блакитний халат, вручив Кадму напівпрозорий аркуш електропаперу. Навіть піднявшись навшпиньки, зі свого місця Єва не могла прочитати текст, що біжить по свитку, так що перевела погляд на Кадма. Навколо блискучих очей старого, що стежили за рядками, розходилися зморшки – як у Вана Тернера. Єва доторкнулася до своєї щоки, намагаючись уявити – як це, мати зморшки.

- Ти виросла в Притулку п'ять-сім-три, правда? – уточнив Кадм.

– Так.

Краєм ока Єва побачила голограму, де вона суперечить Матру у власній спальні. Ця сцена чомусь стояла окремо, вибивалася із загального ряду.

– Хм… усі Притулки у цьому районі відзначені як нефункціонуючі, а тут ти. Як цікаво. - Кадм повернув лаборантові лист. - Виходить, ти вийшла назовні до терміну і якийсь час досліджувала поверхню в супроводі Матр?

- Д-да, - зам'ялася Єва, колупаючи нігті на руках. – Але… вона загинула.

- Застаріла модель. Не була призначена для таких далеких походів. Мене вражає, що ти взагалі спромоглася переконати її вийти, – сказав Кадм і співчутливо поклав руку на плече дівчинці. Він швидко переводив погляд з одного голоекрана на інший, ніби щось шукав.

Звідкись зверху пролунав електронний сигнал, і в лабораторію спустився великий робот крабоподібний. Кадм не звернув на нього жодної уваги.

Єва позадкувала. Корпус робота нагадав їй тимчасове тіло Матр, яке та використала для ремонту себе самої у Притулку.

- Матр не застаріла, - промовила Єва. - Вона до останньої хвилини дбала про мене.

- Я розумію твою прихильність, Єва. Щоправда, розумію, – відповів Кадм. – Серія «Матр» чудово показала себе щодо поставлених перед нею завдань. Деякі екземпляри досі використовуються тут, у місті.

— Будь ласка, відкрий рота і не рухайся, — скомандував робот.

– Це боляче? - Запитала Єва.

– Ні. Зовсім ні, – відповів Кадм, не відводячи, втім, очей від записів, зроблених Євою у Лакусі. - Мої робомедики просто чудові, вони можуть робити всілякі маніпуляції з кроком в один ангстрем.

– Як тебе звуть? - Запитала Єва робомедика.

- Звати? – не зрозумів робот. – Ми серія автоматизованих медичних роботів номер сорок п'ять, скорочено – робомедики, модель H3–1D1. Будь ласка, відкрий рот і…

- Це що ти таке, - перебила його Єва. - Але яке в тебе ім'я?

– Ім'я? - Робот завмер і обернувся до Кадма, явно поставлений у глухий кут питанням дівчинки. - Сер?

– Наша команда робомедиків інтегрована у велику багаторівневу інформаційну систему. Система набагато складніша, ніж та платформа, на якій функціонували твоя Матр та Притулок, Єва, – відповів Кадм. – А тому роботи розглядають себе як гвинтики великої машини, яка працює в ім'я великого блага.

– О, – тільки й сказала дівчинка. Її мозок кипів. Як тоді, під час перегляду старої передачі, зрозуміти думку Кадма було дуже важко.

— Будь ласка, замри, — наказав робомедик, і Єва завмерла з широко відкритим ротом. Робот провів тампоном по ротовій порожнині, а потім витяг один-єдиний волосся з голови. на стелі.

- Зразки генетичного матеріалу успішно зібрані, отче Прайд. Ми надамо вам повний звіт найближчим часом. Дякую.

- Дякую, - відповів Кадм і вивів Єву з лабораторії.

- Так ось, про мою Матр, - сказала та.

- Усьому свій час, люба, усьому свій час, - перервав її Кадм. - Давай ти спочатку трохи переведеш дух і відпочинеш. А то я бачу, дісталося тобі неабияк.

Кадм Прайд провів дівчинку через багатолюдний хол, повз низку ширяючих у повітрі нош з пацієнтами в бічний коридор, який вів у особистий офіс голови Аттики.

Усі стіни просторого кабінету прикрашали картини. З панорамного вікна відкривався чудовий краєвид на місто, у центрі приміщення висіла дуже докладна голографічна модель Нової Аттики. Два нерухомі авторитони охороняли зачинені двері в дальньому кінці кімнати.

Єва розглядала картину в багатій рамі, що зображала темноволосу жінку.

- Це мені знайоме, - сказала вона, показуючи рукою на полотно. - Вивчала на уроках з мистецтва.

- Так, - кивнув Кадм і підійшов ближче. - Картина називається "Мона Ліза". Її своїми руками написав чоловік на ім'я Леонардо да Вінчі. Це було за тисячі років до пробудження.

– Вона не рухається? - Єва все чекала, що жінка моргне або, може, повз неї пролетить пташка.

- Рання живопис статична: це спіймані в моменті образи, застигли в часі такими, якими їх побачив художник, - пояснив Кадм, погладжуючи вуса.