Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Пасовища

Внаслідок сезонних температурних перепадів степовий клімат схожий на клімат поясу листопадних дерев, хоч із суттєвими відмінностями в кількості опадів (у степах 500 мм на рік або трохи більше): це трав’яні простори, де нечасто трапляються дерева і які часто перетинають невеликі річки. Пасовиська зазвичай займають віддалені від Атлантики ділянки, «де літні дощі випадають за меншу кількість днів, де тепліше літо, а зима сухіша та з несподіваними сильними заморозками» (Біасутті, 1962). Степи України та Південної Росії є царством чорнозему — чорної землі: цей ґрунт є таким родючим завдяки великій кількості гумусу, що виробляється розкішною трав’янистою рослинністю, яка зберігається через зимові холоди і невелику вологість улітку. Водночас дефіцит деревини та суворість зим створювали серйозні проблеми для місцевих жителів; як доказ можна навести приклад закритих печей для опалення зі слабкою циркуляцією повітря, щоб уповільнити горіння. Ми бачимо розширення степів внаслідок нестачі дерев та труднощів навіть зі штучним їх розведенням, і це відбувається в середовищі із сухою холодною зимою (середній показник у січні +6 °С), який простягається на крайньому південному сході європейської частини Росії навколо Каспійського моря — де воно здається останнім нащадком величезних просторів Азії, а також в окремих внутрішніх районах Піренейського півострова, таких як Арагон і Ла-Манча. Обмежувальним фактором у цьому випадку є постійний дефіцит опадів як узимку, так і влітку; останні є менш вираженими, але нейтралізуються великим випаровуванням. Загалом опади не перевищують 300 мм на рік, місце прерій займають справжні степи, переривчасте покриття ґрунту, в якому переважають дерева. У Росії ведення сільськогосподарської діяльності ускладнюється не лише посушливістю клімату, а й наявністю багатих на сіль ґрунтів, які також називають солончаками.

Степи

Північний помірний клімат і пояс,

де ростуть бореальні хвойні ліси

Ближче до Півночі смуга листопадних дерев поступово переходить до смуги «бореальних хвойних лісів». Загалом цей перехід відбувається, долаючи такі три кліматичні пороги: середнє значення найхолоднішого місяця є нижчою за +2 °С — як у поясі листопадних дерев та бореальних лугів — однак із тією різницею, що тут вісім чи більше холодних місяців (коли температура нижче –10 °С); та середнім показником у найтеплішому місяці, де температура перевищує –10 °С. Середовище бореальних хвойних лісів охоплює більшу частину Скандинавського півострова та рівнинної частини Росії (де ці ліси називаються тайгою) та північний пояс листопадних дерев із чітким переважанням над північними широтами, який займає від 58-ї до 60-ї паралелі північної широти. Ялини, сосни, модрини є найпоширенішими деревами на цій місцевості (також тут ростуть адаптовані до холоду листопадні дерева, наприклад, берези). Окрім температурних чинників, фактором, що обмежує ведення сільськогосподарської діяльності, є також характерні для цієї місцевості так звані підзолисті ґрунти, чиї зольність та кислотність роблять їх придатним хіба що для вирощування жита й картоплі. Дворічна сівозміна з весняним посівом та оранням землі, що чергуються з кількома роками спокою, є найбільш практичною традиційною системою ведення сільського господарства. Чим далі на північ, тим менше клімат стає придатним для росту дерев, особливо коли немає визначеного теплого сезону; тобто температура найтеплішого місяця не перевищує 10 °С.

Підзолисті

грунти

Це відбувається на крайньому півночі Європи, близькому до Північного Льодовитого океану. Також цей клімат називається помірно північним. Для нього характерна тундра — низький і переривчастий покрив багаторічних рослин, серед яких переважають мохи та лишайники, — де можуть пастися лише такі тварини, як північні олені.

Середземноморський гірський, альпійський

та арктико-альпійський пояси

Як і будь-яка територія, розташована високо над рівнем моря, гірські хребти Європи (чим вища точка, тим кожні 100 м температура стає нижчою приблизно на 0,5 °С) «тягнуть» до екватора клімат та середовища вищих широт. Якщо точніше, то у звуженому просторі та в альтиметричній послідовності розташовані різноманітні середовища, які створюють ефект від відповідного клімату; більше того, у Європі — за винятком Піренейського півострова — немає широких плоскогір’їв і, таким чином, температура швидко знижується залежно від висоти долин.

Піренеї,

Апенніни

та високі південні

гори

З огляду на характерні рослинні утворення, що переважають над іншими, можна поділити європейську гірську систему на три чи чотири великі групи. Одразу легко вирізнити «південну» групу: Піренеї, Апенніни, Динарське нагір’я, Балкани й Кавказ. У цій групі, попри те, що хвойні дерева ростуть на значних висотах (зокрема, на Піренеях, Балканах та Кавказі), домінантний клімат створює — за наявності попереднього втручання людини — сприятливе середовище для листопадних дерев, де росте багато видів, описаних раніше в підрозділі про середземноморський пояс. Тут ростуть бук (часто одразу нижче хвойних дерев) та інші названі вище листопадні дерева; також особливо поширений у південних горах каштан, де він має ідеальні умови для росту, насамперед якщо до сприятливого клімату додається необхідний ґрунт (тобто бідний на кальцій). Коли в горах протягом кількох тижнів підтримується сухість — через вплив клімату середземноморського поясу, розміщеного нижче, — відіграють важливу роль такі види дубів, як кошенільний, пухнастий (quercus pubescens), ясен білоцвітий (fraxinus ornus), хмелеграб звичайний (ostrya carpinifolia). Відсутність стихійних хвойних дерев не завжди пов’язана з недостатньою висотою; після зникнення внаслідок останнього заледеніння ці дерева, здається, не завжди в змозі знову досягти попередньої кількості, і тому нерідко буковий пояс одразу переходить у пояс гірських пасовищ. На Апеннінах, що простягаються по всій широті, середземноморські ксерофіти ростуть на дедалі більших висотах, якщо ми рухатимемося на південь. Це явище посилюється в Сьєрра-Неваді в Іспанії та в інших південних масивах Піренеїв, де стійкість тривалого періоду посухи навіть на значних висотах надає рослинам підсушеного вигляду, аж