Читати книгу - "Закохана В Диявола, Ксю Бадб "

Під час сніданку Лізі ні про що в мене не питає, і я їй неймовірно вдячний за це. Вона залишається в будинку, я прошу її нікуди не їхати. 
- Лізі, будь ласка, це вимушена міра, тут ти в безпеці.
Помічаю, скільки незадоволення на її обличчі, але вона не перечить, я їй за це вдячний. Тому палко цілую жінку в уста і на хвилину забуваю про те, що я не зможу не піти в офіс, тому що попереду ще дуже-дуже багато справ. Вчорашня розмова Шательє - це було попередження. А далі буде тільки гірше. Тому розриваю поцілунок і виходжу з будинку, сідаю в авто та їду в офіс. Ну що ж, сьогодні буде складний день і, думаю, мені доведеться дуже-дуже непросто в сьогоднішній війні. Тому що 10 років тому я втратив забагато, тепер я такого не дозволю. Якщо він хоче грати в цю гру, що ж, перед ним більше не новачок. Я вже дуже добре навчився на власному досвіді, що варто робити, а що ні. Тому варто відправити цього пенсіонера на відпочинок і бажано горіти в пеклі. Недарма ж мене називають Дияволом.

- Добрий день, пане Сореро. Заступник заходить і кладе переді мною кілька тек із документами. 
- Це все, що нам вдалося знайти на пана Шательє. Він дуже добре підчищає будь-яку інформацію, яка з'являється навіть у закритих джерелах. - Переглядаю теки і розумію, що там немає нічого, взагалі жодної зачіпки, на яку можна було б посилатися. Усі його жінки – це разові коханки, яких він сам може пристрелити, бо вона йому набридла. Дітей також немає, а якщо є, то про них нічого не відомо, тобто ці люди просто не існують. Його бізнес описаний досить поверхово, хоча я знаю всі його схеми і глибину його бізнесу, але це ніяк нам не допоможе. 
- Це взагалі все? Більше нічого не вдається знайти? - Мій голос звучить досить грізно, від чого замісник втискається в крісло. 
- На жаль, так. Усе ідеально вичищено. Є лише загальні відомості. - Знову переглядаю ті документи і розумію, що в будь-якої людини є якась слабкість, і в Шательє вона повинна бути. Не може такого бути, щоб цей чоловік був взагалі непробивний. А зараз вона мені, ой, як потрібна, особливо після його слів тієї ночі.

Ніч, коли в Девіда стріляли.

- Ну що, хлопче, добре, що ти вирішив поговорити. - Шательє виходить на світло, і я бачу, як він постарів за цей час.
- У тебе є рівно п'ять хвилин, інакше мої охоронці знову почнуть стріляти. - Намагаюся зберігати серйозний вираз, але тримаю пістолет напоготові.
- Не забувай, Девіде, що я також тут не сам, і кількістю ми вас переважаємо, але п'ять хвилин мені вистачить. - Він повертає голову до будинку, і я машинально обертаюся назад, щоб глянути, чи не вийшла випадково Лізі. 
- Ти ж знаєш, що зі мною жарти погані, і я все-таки вирішив забрати те, що належить мені. - Дивлюся на нього, і на його обличчі з'являється злобна усмішка. - Десять років тому ти відмовився від нашої співпраці. - Чмихаю. 
- Співпраці? Ти хотів мене взяти в рабство, а не співпрацювати. Ми цю тему закрили. Що ти хочеш? Чоловік витягує руки з кишень.                                      - Розумієш, я знаю про твою маленьку слабкість. Ти будь обережний, бо вона може стати жертвою, як і твої батьки. - Випрямляюся та направляю пістолет у голову, на що відразу реагують його охоронці. І коли на мені з'являється маленька червона цяточка, розумію, що цей чоловік знову мене обіграв.
- Видихни, хлопче. Сьогодні ніхто не помре, але я тебе попередив. Бережи свою маленьку слабкість і добре подумай над моєю пропозицією. - Він протягує мені теку. Я починаю дивитися і розумію, що його вимоги не змінилися. 70% усіх моїх прибутків. Але тепер він навчився на своїх помилках і вписав сюди весь мій бізнес. Я кидаю йому теку назад. 
- Навіть не думай про це. Я більше в ці ігри не гратиму. 
Він обертається та сідає в авто.
- Ну що ж, хлопче, це буде попередження. 
І тільки авто рушає з місця, як мені в плече прилітає куля. Снайпер спрацював відмінно. Не зачепив нічого серйозного, але гарно попередив.

Дзвінок вириває мене з думок.
- Так, Лізі, слухаю. - Жінка спочатку мовчить, але потім:
- Девіде, я хочу з'їздити до себе на фірму. Мені набридло сидіти вдома. Я візьму з собою охоронців, буду обережна, але я не можу сидіти в чотирьох стінах. 
Мені взагалі не подобається ця ідея, але замкнути її також не варіант. Знаючи її характер, вона рознесе мені весь будинок.
- Лізі, можливо, давай ти трішки перечекаєш. З твоєю фірмою все буде добре. Я надішлю туди людей, які будуть займатися справами. - Вона незадоволено фиркає. 
- Ні, Девіде, я хочу сама займатися справами своєї фірми. Тим паче мені потрібно чимось зайнятися, щоб відволіктися від думок про минулу ніч. Чи ти хочеш, щоб я тут з розуму зійшла? 
Якщо вона зійде з розуму, то шанси вижити в мене будуть мінімальні. 
- Добре, але з тобою їде охорона, і вона від тебе не відходить ні на крок. Лізі погоджується, і на цьому їй дякую. Я повертаюся до роботи, хоча тепер думаю лише про те, щоб з нею все було добре.

Сьогодні в мене було дуже багато зустрічей та дзвінків. Мені потрібно було підтвердити свою довіру до деяких людей, а також перестрахуватися в разі активних дій. 
Але ввечері мені починає дзвонити один із охоронців, які поїхали з Лізі. Тому, забивши на те, що у мене зараз зустріч, я беру телефон. 
- Пане Сореро, у нас дуже неприємна ситуація, ми не знаємо, що робити. - відразу виходжу з кабінету.                                                                               - Ви де?
- Ми в офісі пані Єлизавети, але до неї прийшов гість. - не розумію, хто там міг прийти, щоб охоронці були настільки знервовані. 
- Хто прийшов? - І від прізвища, яке я чую, мене аж перетіпує. Я моментально вискакую з офісу та їду до Єлизавети. Поїздка займає хвилин 10. Коли я залітаю на поверх, підходжу до її кабінету, охоронці стоять біля нього.
- Ви, блядь, залишили її саму? - Вони винувато опускають очі, а я вриваюся, відчиняючи двері, навіть не постукавши. Зараз не та ситуація, щоб бути ввічливим.
- Якого хрена ти тут робиш? - бачу шоковане обличчя Єлизавети та задоволений погляд Шательє.
- Девіде, як добре, що ти порадував нас своєю компанією. Ми якраз з пані Єлизаветою обговорюємо нашу майбутню співпрацю. 
Лізі переводить незадоволений погляд з мене на нього. І по тому, як вона напружується всім тілом, мені здається, жінка почала щось підозрювати.
- Пане Шательє, чи не могли б ви залишити нас з паном Сореро на кілька хвилин?
Я повертаюся до чоловіка, він максимально доброзичливо посміхається та виходить з кабінету. Він завжди вмів одягати відповідну маску для кожної людини. 
- Девіде, ти поясниш мені, що зараз відбувається? Сідаю на диван, з якого тільки що встав мій найбільший ворог, та намагаюся заспокоїтися. 
- Лізі – це та людина, яка вчора вночі ледь не відправила нас на той світ.
Її очі збільшуються від здивування, вона підходить та сідає поруч, бере мене за руку.
- А тепер, пане Сореро, я вимагаю всю історію від початку до кінця. - Розумію, що мені не вдасться цього разу змовчати. 
- Віскі є? - вона махає, встає та наливає нам два стакани.
- Лізі, це буде дуже неприємна історія, і твоя думка про мене більше ніколи не буде такою, як вона була. Я тобі розкажу все, але пообіцяй, що ти не втечеш від мене після цього.
Вона тяжко видихає та знову бере мене за руку. 
- Девіде, що б ти мені не розповів, це не змінить мого ставлення до тебе. - Посміхаюся та відкидаюся на спинку дивана. 
- Тоді, янголятко, слухай, чому мене називають Дияволом...