Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Зброєносець одразу повернувся, з цікавістю розглядаючи жінок, але потім, згадавши про манери, опустив очі до землі.

— Не хотіла вам заважати, — імператриця зніяковіло відвела погляд, намагаючись не розглядати регента аж надто вже відверто. — Я шукала верховного жерця, мені сказали, що він пішов із вами на тренування. Але тут тільки ви, напевно, сталася плутанина. Вибачте, мені слід було почекати або послати когось зі слуг.

Вона відступила на крок назад, бажаючи швидше покинути двір.

— Ніякої плутанини, просто Іліяс пішов від нас зовсім нещодавно. Навіть дивно, що ви не зустрілися. Якщо хочете, я відправлю за ним посланця.

— Буду вдячна, — Арселія намагалася дивитися куди завгодно, аби тільки не в смарагдові очі, які, здавалося, просто світилися зсередини. — Передайте йому, що мені потрібно поговорити з ним. Це дуже терміново.

Усмішку з обличчя регента мов вітром здуло.

— Щось трапилося? — запитав він трохи тихіше, підходячи до неї ближче. — З Аділем усе гаразд? Ви не на жарт схвильовані.

— Так, тобто ні. Із сином усе добре. А ось зі мною — не знаю, — пояснення вийшло уривчастим і плутаним. — Щось із моєю магією.

— Хіба Ви володієте силами Стихій? — підійняв брову регент.

— У мене є дар Землі, дуже слабкий, він ніколи не проявлявся раніше, — відповіла вона і тихо додала: — До сьогоднішнього ранку.

— У такому разі негайно пошлю за Іліясом, — він побіжно оглянув її з ніг до голови, але, не помітивши жодних змін, крім пристрасного блиску в очах і рум'янцю хвилювання, заспокоївся. — Сподіваюся, це не небезпечно для Вас?

— Не думаю. Начебто ні.

— Звучить не дуже переконливо.

Арселія усміхнулася і ледь помітно знизала плечима.

— Останнім часом я ні в чому не впевнена, — вона боязко зробила крок назад. — Я перервала ваше заняття, до того ж зовсім даремно.

— Облиште.

Ульф напівповернувся до зброєносця, і Лікіт тут же підійшов, щоб узяти в пана непотрібний уже тренувальний меч.

— Я хотів повідомити Вам трохи пізніше, — продовжив регент. — Але вже коли так вийшло і ми зустрілися зараз, то в мене для Вас новина: відтепер Ви офіційно входите до складу малої ради імперії.

Очі її округлилися.

— Але... це ж суперечить правилам! Моя роль визначена законом і, на жаль, розпоряджатися я можу лише власними життям та майном, а не долями народів.

— Закони пишуться людьми, як Ви помітили зовсім недавно, — відповів Ульф. — І люди можуть їх змінювати.

— Це величезна відповідальність. І честь для мене, — церемонно вимовила вона. — Але, як людина, я повинна подякувати Вам. Це один із найцінніших дарів, який я могла б отримати.

— Що ж, Ваша вдячність — не менший дар, — його голос прозвучав незвично низько, з легким відтінком хрипоти.

Арселія трохи почервоніла і, щоб приховати збентеження, поправила накидку, що й так ідеально лежала на волоссі.

— Залишу Вас, я і так зловживаю Вашою увагою.

— Хочете, я проводжу Вас до покоїв?

— Ні-ні, — на її обличчі промайнув переляк. — У цьому немає потреби, зі мною служниця. Крім того, вибачте, але Ваша поява в гаремі в такому вигляді дещо... недоречна.

Ульф покосився на свій одяг і подумки вилаявся. За мірками півдня зараз його зовнішній вигляд мало був схожий на пристойний і зовсім не годився для прогулянок у компанії найзнатнішої жінки держави. Регент спробував пригладити розпатлане волосся і додав, щоб хоч трохи розрядити обстановку:

— Вибачте, не подумав про те, який це може мати вигляд зі стороннього погляду.

— Це я вчинила необачно, перервавши ваше заняття, — вона відійшла ще на пів кроку. — Думаю, мені вже час іти.

— Як Вам завгодно, пані, — схилив голову Ульф, буквально пропалюючи її поглядом.

Арселія квапливо розвернулася, повністю ігноруючи розчароване бурмотіння Гайди, і поспішно зникла за рогом. Лише коли майданчик залишився за поворотом, імператриця дозволила собі шумно видихнути і притиснутися спиною до прохолодного каменю стін.

Обличчя та руки її палали, думки в голові проносилися безладною строкатою зграйкою. Минуло чимало часу, перш ніж вона знову змогла взяти себе в руки і повернути обличчю звичний незворушний вираз.

— Гайдо, — тихо зойкнула вона. — Мене ніби гарячою водою облило, ніколи такого раніше не відчувала. Що зі мною відбувається?

— Нічого особливого, пані, просто хвилювання. Та й, якщо відверто, причина більш ніж поважна, — служниця обережно погладила її по руці. — Навіть дивно, що ніколи раніше Вам не доводилося відчувати подібного. Ви ж жива жінка. Так уже ми влаштовані.

— Я мати спадкоємця, вдова імператора, я повинна зберігати вірність пам'яті чоловіка, інакше втрачу сина. Я не маю права на почуття і бажання, — глухо сказала Арселія.

— Ніхто з нас не має, — тихо зітхнула Гайда. — Але життя іноді вирішує за нас.