Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Ніка

Ну, привіт, новий день!

Сьогодні на роботу збиралася, мов на справжню битву. Не знаю чому, але я не могла собі дозволити виглядати непрезентабельно перед Гордичем. Саме тому мої збори затягнулася як мінімум на годину, але результат – того вартий. 

Одягнути вирішила свій найулюбленіший смарагдовий костюм з оверсайз піджаком та штанами з високою талією. Доповнила його білим топом-корсетом та класичними бежевими туфлями на шпильці. А потім навіть не полінувалася і накрутила легкими локонами волосся. 

Вже перед самим виходом з дому зрозуміла, що чогось не вистачає… Довго дивилася в дзеркало, щоб зрозуміти, що саме мені не подобається і... Голова ще до кінця не схопилася за ідею, але рука вже впевнено потягнулася за бордовою матовою помадою, якою я користувалася від сили разів зо п’ять. Але намалювавши нею губи, зрозуміла, що вона сьогодні просто чудово вписалася в образ. 

Ще раз обдивилася себе в дзеркалі, задоволено гмикнула і з хорошим настроєм вийшла з квартири.

В офіс я вже заходила впевненіше. Звісно, шикарний інтер’єр все ще змушував мене розглядати все підряд, але сьогодні я намагалася робити це більш приховано.

Перед своїм кабінетом трохи забарилася, подумки налаштовуючи себе на нову зустріч з демоном, але, як виявилося, дарма. Швидко оцінивши обстановку, зрозуміла, що “сусіда” немає, тож я могла спокійно собі працювати.

І саме це я й робила, поки не прийшов час йти на перший спільний збір команди, що буде займатися тендером. Ще вчора ми домовились, що буде доречно залучити ще по три людини з кожної сторони, щоб робота проходила швидше і якісніше. 

Коли прийшла в зал, побачила, що всі “мої” вже на місці, а от зі сторони Гордича немає нікого. Ну і його відповідно теж немає. 

– Ніко, а ми час не переплутали? – спитала Соля, яку я, звісно, взяла у команду. І ні, не через наші хороші стосунки, а тому, що вона справді талановитий спеціаліст, як на мене.

– Та ні, – відповіла, знову подивившись на годинник.

Архітектори запізнювалися вже на п’ятнадцять хвилин. Я почала злитися. Невже так важко прийти вчасно?

Щоб дарма не гаяти часу, почала по трохи розповідати своїм завдання. Звісно, без основної ідеї готелю ми не могли перейти до більш конкретного мозкового штурму по внутрішньому оздобленню, але все ж обговорили деякі варіанти. Також я розповіла дівчатам, що проєкт буде оцінювати сам Сіворський, тож вони були в шоці. Але це навіть добре, адже тепер вони розуміють всю серйозність поставленого завдання.

Коли з початку “наради” пройшла вже година, я не витримала. Розпустила працівників, які і самі не розуміли, що відбувається, а потім пішла вбивати… ой, в сенсі пішла шукати демона, який точно має пояснити свою безвідповідальність.

І уявіть моє роздратування, коли я побачила, що ця сволота просто стояла в кухонній зоні і мирно собі попивала каву, розмовляючи з якоюсь брюнеткою.

– І як це розуміти? – спитала, безцеремонно втручаючись в їх розмову. – У нас мала бути нарада.

– Не знаю, що там у тебе, але в мене нарада пройшла просто супер, – як ні в чому не бувало відповів він мені, а потім повернувся знову до дівчини.

– У тебе? Нічого не плутаєш? 

– Ні, – та він просто знущається з мене!

– Гордич, ти поводиш себе, як дитина. Ми обоє опинилися в цій упряжці з тендером, тож обоє маємо виконувати свої обов’язки. Чи як ти собі уявляєш спільну роботу?

– Ніяк, Хоменко. Я не збираюся на тебе витрачати свій час. Мої люди вже передали всю інформацію дизайнерам, яким ми справді можемо довіряти. З ними ми й далі будемо контактувати, а ти можеш відпочивати. Та й що тебе не влаштовує? Це ж твій улюблений сценарій – нічого не робити, а в кінці вийти переможницею, – тепер він дивився з неприхованим викликом прямо мені в очі. 

– Що?! Боже, як можна бути таким твердолобим йолопом? Невже ти думаєш, що зможеш все це провернути самостійно? Ти тільки підставиш і себе, і компанію, – я була настільки обурена, що готова була розцарапати йому все обличчя.

– Ні, Хоменко. Я все зроблю на найвищому рівні і покажу, що ти – просто зайва деталь у механізмі Фієрі. А що роблять із зайвими деталями? Їх викидають, Хоменко. І тебе теж викинуть.

– А знаєш, що роблять з такими, як ти? Їх опускають з небес на землю, Гордич, при чому без гальм, щоб назавжди запам'ятали зовсім не м'яку посадку.

– Пусті балачки, Хоменко, – відповів, демонстративно роблячи ковток кави. – Просто пусті балачки.

Чесно, в цей момент і в мене "гальма" відмовили, тож я мало не кинулася на демона, але... Пощастило, що здоровий глузд вчасно оговтався і почав швидко аналізувати середовище. Виявилося, що у нашої не надто привітної розмови вже надто багато глядачів, і Гордич, на відміну від мене, прекрасно це бачив. І тут до мене дійшло… 

Він спеціально! Провокує мене спеціально!

Хоче, щоб я влаштувала скандал, а потім перекрутить ситуацію так, ніби я просто неврівноважена істеричка. І всім буде байдуже, що в мене справді є причина на цей скандал. Люди просто поставлять на мені клеймо тої самої істерички, не шукаючи істини.

Боже, добре, що я вчасно все зрозуміла і не наробила дурниць. А Гордич, скотина, чекає. По бісиках в очах бачу, що просто з нетерпінням чекає мого вибуху, щоб тут же прикинутися невинною овечкою.