Читати книгу - "Колгосп тварин"

Та коли тварини побачили, як затріпотів зелений прапор, коли почули знову рушничні постріли, що прозвучали сім разів поспіль, і послухали Наполеонову промову, в якій той відзначив їхню хоробрість, то все виглядало так, наче вони справді здобули неабияку перемогу. Полеглих у бою тварин врочисто поховали. Боксер і Конюшинка тягли візок, що правив за катафалк, а очолював процесію сам Наполеон. Святкували аж два дні. Лунали промови й пісні, стріляли з рушниці, і кожен дістав по яблуку як особливу відзнаку, кури — по дві жмені зерна, а собаки — по три сухарі. Вирішили також, що битва називатиметься «Битвою під Вітряком». Наполеон запровадив нову відзнаку, Орден Зеленого Прапора, яким і нагородив себе. На тлі загальної радості історія із фальшивими банкнотами майже забулася.

За кілька днів свині у коморі натрапили на ящик віскі: його просто не помітили, коли займали приміщення. Тієї ночі з будинку долинав гучний спів, який мотивом, на диво, нагадував «Тварин Англії». А десь о пів на десяту із вхідних дверей з’явився Наполеон, одягнений у старий капелюх містера Джонса. Він пробігся двором і знову зник у будинку. Але вранці біля будинку стояла глибока тиша. Ніде не було видно жодної свині. Лише близько дев’ятої з’явився Пищик: він повільно й понуро чвалав, його погляд був тьмяним, а хвостик безсило обвис — весь його вигляд свідчив про серйозну недугу. Він скликав тварин і повідомив страшну новину: товариш Наполеон при смерті!

Здійнявся розпачливий лемент. Біля будинку постелили солому, і всі ходили навшпиньки. Зі сльозами на очах вони питали один одного, що ж із ними буде, коли не стане їхнього вождя. Пронеслася чутка, що Сніжкові таки вдалося підсипати Наполеону отрути. Об одинадцятій вийшов Пищик і зробив іще одну заяву. Своєю останньою земною волею товариш Наполеон заповів: карати смертною карою споживання алкоголю.

Проте під вечір Наполеонові наче покращало. А вранці Пищик запевнив усіх, що той видужує. До вечора Наполеон уже приступив до праці, а наступного дня стало відомо, що він звелів Вімперу придбати в Віллінґдоні кілька брошур з броварної справи і дистиляції. Ще через тиждень Наполеон розпорядився розорати маленький вигін за садком, що призначався для випасу тварин-пенсіонерів. Буцімто вигін той виснажився й потребує перезасівання, хоча незабаром і з’ясувалося, що Наполеон планує відвести його під ячмінь.

Приблизно тоді ж стався випадок, якого ніхто не міг пояснити. Якось уночі, близько дванадцятої, на подвір’ї розлігся гучний тріск, аж тварини повискакували з хлівів. Була місячна ніч. За великим хлівом, де на стіні були закарбовані Сім Настанов, лежала переламана драбина, біля неї розпластався отетерілий Пищик. А поряд валялися ліхтар, пензлик і перевернуте горня з білою фарбою. Собаки негайно його оточили і, як тільки він спромігся йти, відвели у будинок. Ніхто не міг збагнути, що це все значило, окрім хіба що старого Бенджаміна, який, ніби щось замовчуючи, значущо хитав мордою, проте нічого не хотів казати.

Та за кілька днів, перечитуючи для кращого засвоєння Сім Настанов, Мюріел зауважила, що тварини не точно запам’ятали іще одну Настанову. Вони гадали, що у П’ятій Настанові значилося: «Жодна тварина не повинна вживати спиртного». Але ж там були ще два слова, які вони упустили. Насправді у цій заповіді йшлося: «Жодна тварина не повинна вживати спиртного надміру».

Розділ IX

Розколоте копито Боксера гоїлося довго. Відразу після святкування перемоги почалася відбудова вітряка. Боксер і слухати не хотів про вихідний, для нього було справою честі мужньо зносити свої страждання, хоч увечері іноді нишком скаржився Конюшинці, що йому дедалі дужче дошкуляє копито. Конюшинка прикладала до копита відвари з трав, які вона спеціально для цього пережовувала; і вони обоє з Бенджаміном умовляли Боксера не надриватися так. «Кінські легені не вічні», — казала Конюшинка. Але де там, Боксер, знай, торочив, що живе тільки одним — перш ніж вийде на пенсію, побачити вітряк хоча б на половину збудованим.

Спочатку, коли тільки створювалися закони «Колгоспу тварин», пенсійний вік для коней і свиней встановили дванадцять років, для корів — чотирнадцять, для собак — дев’ять, для овець — сім, для курей і гусей — п’ять. Було вирішено, що пенсії будуть щедрі. Але й досі жодна тварина не пішла на пенсію, хоча останнім часом усе частіше поставало це питання. Тепер, коли вигін за садком розорали під ячмінь, ходила чутка, нібито для випасу пенсійних тварин мають відгородити шмат великого пасовиська. Казали, що пенсія для коня становитиме п’ять фунтів вівса на день, узимку — п’ятнадцять фунтів сіна, а на свята ще й даватимуть по морквині чи й навіть по яблуку. Дванадцятиріччя Боксера припадало на кінець наступного літа.

Тим часом життя не ставало легшим. Ця зима видалася такою ж лютою, як і попередня, а харчу бракувало ще більше. Окрім свиней та собак, усім знову врізали пайку. Надто суворе дотримання рівності у пайках, пояснював Пищик, суперечить засадам Тваринізму. Принаймні він переконливо всім доводив, що то їм тільки здається, ніби бракує їжі. Атож, на деякий час необхідно переглянути раціон — Пищик завжди казав «переглянути», а не «урізати». Але й ці пайки не йдуть в жодне порівняння з Джонсовими. Хапливо виголошуючи писклявим голоском цифри, він запевняв, що вони мають більше вівса, сіна і ріпи, ніж за часів Джонса, що вони працюють менше, що питна вода краща, що вони довше живуть, що зменшилася смертність і що у стійлах тепер більше соломи і менше бліх. І тварини вірили кожному його слову. Насправді ж вони вже майже не пам’ятали Джонса і всього, що мало до нього стосунок. Вони самі бачили, що тепер життя суворе й безрадісне, що вони часто голодують і часто мерзнуть, і що вони постійно працюють, звісно, за винятком часу для сну. Але годі сумніватися, що колись було ще гірше, — вони охоче в це вірили. Та й колись вони були рабами, а тепер — вільні. Пищик не забував наголошувати, що саме в цьому полягає істотна різниця.

А ротів дедалі більшало. Восени майже в один день чотири свині привели тридцять одне порося, і всі до одного плямисті. А оскільки Наполеон був на фермі єдиним кнуром, то неважко