Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"

13. Селіна. В небезпеці

— Владе, нарешті! — Радомир усміхається в усі тридцять два і енергійно потискає йому  руку. — Ми так давно не бачились в такому тісному колі!

— Тісному від твоїх охоронців? — жартує Влад, але усміхається і потискає руку цього чоловіка. 

Це і є моя ціль.Мені треба бути уважною!

— Ніби в тебе охорони менше, — він сміється. — А хто це з тобою? — зацікавлено дивиться на мене.

— О, це Селіна, вона — моя муза, — каже Влад, усміхаючись. В цей момент він ледь помітно стискає мою долоню. Схоже, він дійсно все ще переживає за мене.

Але я доведу йому що впораюсь і буду корисною! Не хочу просто сидіти в будинку і нічого не робити!

Неочікувано телефон Влада дзвонить.

— О, Радомире, Селіно, пробачте, одину дуже важливий дзвінок. Може ви поки що пройдете до бару? Радомире, пригостиш Селіну? На жаль, я не можу не відповісти на цей дзвінок. 

— Гроші, розумію, — каже Радомир, киваючи. — Ну не переживай, за Селіною я пригляну! — додає він, беручи мене за запʼясток. — Ходімо, крихітко, я тебе пригощу, — шепоче мені на вухо так, щоб Влад не чув. 

А той вже дійсно відходить від нас…

Сироватка у вигляді порошку в мене в маленькому паперовому стіку, такому, як подають у ресторанах сіль чи перець. Цей стік  захований під браслетом, тож мені треба  якось відволікти увагу Радомира, дістати стік, надірвати його і висипати порошок йому в келих. Наче нічого складного, але то тільки на перший погляд. Насправді Радомир постійно дивиться на мене, відволікся лише, коли наливав напої в келихи, але на той час я не могла до них дотягнутися. 

Він ставить келихи на невеликий столик і каже:

— Слухай, крихітко… Може, ну його, того Влада, і задовільнятимеш мене? Я заплачу вдвічі більше, — він гидко усміхається і мало не роздягає мене поглядом.

Мене від цього всього мало не нудить, однак я тримаюсь:

— Я не зустрічаюся з чоловіками за гроші, — відповідаю, дивлячись йому в очі. — Тільки з тими, хто мені подобається…

— Ну так, авжеж, — хмикає він. — Невже так класно тебе… — він подається вперед до мого вуха і каже слово, від якого мене ще більше скручує.

— Пропоную випити, — мені хочеться поскоріше розпрощатися з цим грубіяном. — Може, ти скажеш якийсь цікавий тост? 

— Хіба що ти потім випʼєш зі мною на брудершафт, — заявляє він переможним тоном і торкається долонею моєї талії.

Як його відволікти, щоб він хоч на мить відвернувся? Нічого іншого не придумую, як скрикнути і вказати в куток:

— Що це? 

— Що? — він хапається рукою за місце біля ременя і дивиться, куди я вказала, а я тим часом нарешті висипаю в його келих порошок.

Коли він обертається до мене, то я знизую плечима:

 — Мені здалося, що там пробіг пацюк…

— Тут не може бути пацюків, — він поблажливо усміхається. — То тобі привиділося, дівчинко…

 — Може, — я стараюся усміхнутися. — Я дуже боюся мишей і пацюків, тому злякалася…

 — Нічого, я тебе зараз заспокою поцілунком, — каже він і залпом випиває свій келих. Я теж роблю ковток, роздумуючи, як мені викрутитися від того поцілунку…

Але схоже, він щось запідозрив. Зупиняється, дивиться загрозливо і гарчить:

 — Що ти мені підсипала? Отруту? 

Як він міг дізнатися? Бо ж точно не дивився у мій бік, коли я це зробила. Може, в нього дуже чутливий смак або нюх, і він запідозрив щось неладне просто по своїх відчуттях?

 — Я нічого… — белькочу я. — Може, то якийсь фальсифікований напій…

Але він хапає мене за передпліччя і міцно стискає:

 — Зараз з усім розберемося, — каже погрозливо. — Я витрясу з тебе всю правду! 

І дійсно сильно струшує мене, аж у мене цокотять зуби. Раптом я бачу, як у нього в руці з’являється ніж.

Мені стає дуже страшно, але тут я згадую про “тривожну” кнопку на своєму браслеті і натискаю її…

*** 

Буквально за секунду двері до кімнати розпахуються і я бачу Влада. Однак в цю саму мить Радомир несподівано натискає мені на сонну артерію і все перед очима пливе…

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно