Читати книгу - "На волю!"

— Вона була слабка і голодна… — почав було він.

— А як щодо тебе? Ти теж був настільки голодний, що вирішив спершу пообідати сам, а вже потім наловити свіжини для свого Клану? — продовжувала Синьозірка. — Припускаю, що у тебе були дуже важливі підстави для порушення вояцького кодексу.

Вогнелапа не ввела в оману спокійна інтонація провідниці. Синьозірка була розлютована, і небезпідставно. Він плазом притиснувся до землі.

Перш ніж він зміг заговорити, почулося голосне шипіння Тигрокігтя:

— Домашня кицюня завжди залишається просто кицюнею!

Синьозірка пропустила зауваження Тигрокігтя повз вуха і натомість подивилася на Жовтоіклу. Раптом її морду осяяло здивування:

— Ну й ну, Вогнелапе! Здається, ти спіймав нам кота з Тіньового Клану. До того ж я її добре знаю. Ти медикицька Тіньового Клану, чи не так? — нявкнула вона до Жовтоіклої. — Що ти робиш так далеко від ваших угідь?

— Я була медикицькою Тіньового Клану. Тепер я сама по собі, — шикнула Жовтоікла.

Вогнелап спантеличено слухав. Чи правильно він розчув? Жовтоікла була вояком Тіньового Клану? Очевидно, бруд замаскував її територіальний запах. Йому би більше сподобалося з нею боротися, якби він знав це раніше.

— Жовтоікло! — насмішкувато пронявчав Тигрокіготь. — Здається, тобі непереливки, якщо тебе переміг новачок!

Тоді заговорив Темносмуг:

— Нам жодної користі з цієї старої. Вбиймо її зараз. Щодо цієї кицюні, то він порушив вояцький кодекс тим, що нагодував ворога. Його слід покарати.

— Притримай свої пазурі, Темносмуже, — спокійно промуркотіла Синьозірка. — Усі Клани розповідають про хоробрість і мудрість Жовтоіклої. Нам би згодилося почути, що вона скаже. Нумо заберемо її до нашого табору. Там уже ми вирішимо, що робити з нею… і з Вогнелапом. Ти можеш ходити? — запитала вона в Жовтоіклої. — Чи тобі потрібна поміч?

— У мене є ще три здорові ноги, — відрізала стара кішка і подибала вперед.

Вогнелап бачив, що очі Жовтоіклої заволокло паволокою болю, але вона рішуче не виказувала своєї слабкості. Він помітив, як вираз поваги майнув на обличчі Синьозірки, коли вона повернулася і повільно попрямувала між деревами, показуючи шлях. Інші вояки зайняли свої місця обабіч Жовтоіклої, і патруль вирушив, намагаючись дотримуватися темпу своєї кульгавої полонянки.

Вогнелап і Сіролап ішли в лапу позаду всіх.

— Ти теж знаєш про Жовтоіклу? — шепнув Вогнелап Сіролапові.

— Небагато. Очевидно, вона була войовницею, перш ніж стати медикицькою, але таке нечасто трапляється. Не можу повірити, що Жовтоікла стала самітницею. Вона все життя прожила у Тіньовому Клані.

— Що значить самітниця?

Сіролап глянув на нього:

— Це коли кіт не є членом жодного Клану і не живе з Двоногами. Тигрокіготь каже, що самітники ненадійні й думають лише про себе. Вони часто вештаються поблизу осель Двоногів, але жодному не належать і самі собі ловлять їжу.

— Мабуть, я закінчу як самітник, коли Синьозірка добереться до мене, — нявкнув Вогнелап.

— Синьозірка дуже справедлива, — запевнив його Сіролап. — Вона тебе не прожене. Вона точно задоволена тим, що взяла в полон таку важливу кішку з Тіньового Клану. Я певен, Синьозірка не зчинить галасу через те, що ти просто нагодував бідну стару торбу з блохами.

— Але всі весь час скаржаться на те, що не вистачає здобичі! Боже, чому я з’їв того кролика? — Вогнелап відчував, як сором пече його крізь хутро.

— Ну що ж, — піддражнив свого друга Сіролап, — тут ти таки мишоголовий. Ти справді порушив вояцький кодекс, але жоден кіт не ідеальний!

Вогнелап не відповів, простуючи далі з важким серцем. Не такого завершення він сподівався для свого першого самостійного завдання.

Коли патруль проминув вартових, які охороняли вхід до табору, коти Громового Клану прибігли привітати своїх вояків із поверненням додому.

Королеви, кошенята і старійшини обступили їх зусібіч. Вони з цікавістю поглядали на Жовтоіклу, коли її заводили у табір. Дехто зі старійшин упізнав стару кішку. Вістка про те, що це була медикицька з Тіньового Клану, швидко поширилася натовпом, і навколо почав зростати глумливий гул.

Жовтоікла, здавалося, не помічала насмішок. Вогнелап не міг не захоплюватися тим, як вона гідно прошкутильгала крізь коридор пильних поглядів і образ. Він знав, який біль вона тоді відчувала і яка була голодна, незважаючи на того кролика, що він для неї упіймав.

Коли патруль дійшов до Високого Каменя, Синьозірка кивнула в бік запилюженої землі перед ним. Жовтоікла послідувала за мовчазним наказом провідниці Громового Клану і сіла. Усе ще ігноруючи ворожі погляди навколо, вона почала зализувати рани на нозі.

Вогнелап помітив, як з-за рогу вийшла Плямолистка. Мабуть, вона відчула запах пораненої кішки у таборі. Він спостерігав, як натовп розступився, даючи дорогу молодій коричневій киці.

Жовтоікла глянула на Плямолистку і шикнула:

— Я сама можу дати собі раду зі своїми ранами. Мені не потрібна твоя допомога.

Плямолистка нічого не сказала, лише поважно кивнула і відступила.

Дехто з котів був на полюванні, і тепер вони принесли свіжину для тих вояків, що повернулися. Кожен з них узяв трохи їжі та відніс у зарості кропиви, щоб пообідати. Інші коти Клану зібралися, щоб отримати свою частку.

Голодний Вогнелап крокував галявиною і дивився, як коти гуртувалися у звичні компанії, жуючи і глитаючи. Йому дуже кортіло шматочка, але він не наважувався взяти що-небудь із загальної купи. Він порушив вояцький кодекс. Він гадав, що це означає заборону на власну частку свіжини.

Він зупинився біля Високого Каменя, де перемовлялися Синьозірка і Тигрокіготь. Вогнелап нерішуче подивився на провідницю, чекаючи дозволу поїсти. Проте сіра кішка та її вояк були занадто зайняті тихою розмовою. Вогнелап гадав, що вони говорили про нього. Бажаючи дізнатися свою долю, він нашорошив вуха і почав дослухатися.

Вигук Тигрокігтя звучав нетерпляче:

— Занадто небезпечно приводити ворожого воїна у лігво Громового Клану! Тепер, коли вона все знає, навіть кошеня Тіньового Клану почує про наш табір. Нам доведеться переселятися.

— Заспокойся, Тигрокігтю, — муркнула Синьозірка. — Для чого нам переселятися? Жовтоікла каже, що вона тепер сама по собі. Немає жодних підстав для того, щоб Тіньовий Клан про нас дізнався.

— Ти справді в це віриш? Про що взагалі думав цей дурний котик? — нарікав Тигрокіготь.

— Але задумайся на хвилинку, Тигрокігтю, — нявкнула Синьозірка. — Чому б то медикицька з Тіньового Клану вирішила його залишити? Ти непокоїшся, що Жовтоікла видасть наші таємниці Тіньовому Кланові, але чи подумав ти про те, скільки їхніх таємниць ми можемо від неї дізнатися?

Вогнелап побачив, що хутро Тигрокігтя вляглося від розважливих пояснень Синьозірки. Воїн коротко кивнув і пішов узяти свою частку здобичі.

Синьозірка залишилася на місці. Вона оглянула галявину, на якій у пилюці грайливо змагалися і