Читати книгу - "Протистояння. Том 1"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ходімо, приготую тобі сніданок. Цілу ніч був за кермом?
– Так, – сказав він хрипким від надлишку емоцій голосом.
– Ну ж бо. Ліфт не працює, та це лише другий поверх. Місіс Гелсі гірше. У неї артрит, а живе на шостому. І не забудь витерти ноги. Якщо наслідиш, містер Фрімен шулікою на мене кинеться. Ґошеном[39] клянуся, він бруд на нюх чує. Бруд – то його ворог, ще й який.
Вони підійшли до дверей.
– З’їси три яйця? І зроблю тости, якщо не заперечуєш проти пумпернікелю.[40] Ходімо.
Він піднявся слідом, проминув зниклих псів і дещо дикими очима подивився на простір, який вони колись займали, аби довести самому собі, що пси справді зникли, що він не зменшився до двох футів, що всі 80-ті не розчинились у часі. Його мати прочинила двері, і вони зайшли досередини. Навіть темні коричневі тіні та запахи куховарства були ті самі.
* * *Еліс Андервуд посмажила йому три яйця, бекон, тости, налила соку й зварила кави. Коли Ларрі прикінчив усе, крім кави, він підкурив цигарку та відсунувся від столу. Вона блимнула на цигарку невдоволеним поглядом, але нічого не сказала. Це трохи зміцнило його самовпевненість – зовсім трохи, не сильно. Адже Еліс завжди вичікувала слушної нагоди.
Жінка опустила стару чорну пательню в сіру воду в раковині – зашипів метал. А вона майже не змінилася, думав Ларрі. Набрала трохи літ (зараз їй мав бути п’ятдесят один рік), дещо посивіла, та у волоссі, охайно зібраному в сітку, лишалося вдосталь чорноти. Вона була вдягнена в просту сіру сукню – певне, то її робоча одежина. Живіт так само напинав корсаж, та тепер, мабуть, трохи більше. «Мамо, зізнавайся, ти трохи погладшала? Ото й усі ґрунтовні зміни?»
Ларрі почав струшувати попіл на блюдце від філіжанки, але мати висмикнула його з пальців сина й натомість поставила попільничку, яку завжди тримала на полиці. На блюдце вихлюпнулося трохи кави, і йому здавалося цілком природним збивати попіл туди. Попільничка ж була докірливо, бездоганно чистою, і бруднити її здавалося наругою. Мати завжди чекала слушної нагоди й уміла так розставляти пастки, що всі кісточки позбиваєш і починаєш белькотіти, як дурень.
– Отже, вирішив повернутися, – сказала Еліс. З форми для випічки пирогів від «Тейбл Ток»[41] вона взяла мочалку «Брілло»[42] та заходилася вимивати сковорідку. – Що ж привело тебе додому?
«Та, знаєш, ма, один друг розкрив мені очі на правду життя – покидьки подорожують зграями, і цього разу вони взялися за мене. Однак я не знаю, чи годиться тут слово «друг». Він поважає мене в музичному плані приблизно так само, як я шаную «1910 Фрутґам Кампані».[43] Та це він порадив мені вдягнути подорожні черевики, і хіба Роберт Фрост не говорив, що дім – це місце, де тебе завжди приймуть?» Та вголос він сказав дещо інше:
– Гадаю, мамо, я просто скучив.
Вона пхикнула.
– Це тому я отримувала стільки листів?
– Писака з мене ніякий.
Він повільно погойдав цигаркою вгору-вниз – повітрям попливли димні кільця.
– Мені почулося, чи ти щось сказав?
– Кажу: кепський із мене писар, – усміхнувся Ларрі.
– Писати не навчився, та як матір переговорювати, зовсім не забув.
– Вибач, – сказав він. – Як ти, мамо?
Вона поставила пательню в сушарку, витягнула з раковини затичку й витерла з почервонілих рук мильну піну.
– Непогано, – сказала вона, підійшла та сіла за стіл. – Інколи спина поболює, та ліки маю. Живу-поживаю.
– І що, відколи я поїхав, усі хребці сидять на місцях?
– Ой, лише одного разу вискочили, та доктор Голмс із ними впорався.
– Мамо, ці мануальники – самі… – «самі пройдисвіти», – хотів докінчити він, та вчасно припнув язика.
– Самі що?
Перед її кривою посмішкою лишалося тільки ніяково знизати плечима.
– Ти вільна, білошкіра й повнолітня. Якщо на тобі спрацьовує, чудово.
Вона зітхнула й дістала з кишені упаковку «Лайф Сейверів» зі смаком гаультерії.
– Мені вже далеко за двадцять один. І я це відчуваю. Хочеш?
Ларрі зиркнув на видавлену цукерку й похитав голову, тож вона вкинула її до свого рота.
– Та ти ще дівчисько, – пустив він у дію свою фірмову суміш лестощів і кпин – матері це завжди подобалося, та цього разу вона лише ледве всміхнулася. – З’явився на горизонті якийсь цікавий чолов’яга?
– Цілий табун, – відповіла вона. – А в тебе?
– Ні, – серйозно сказав він. – Чоловіків не було. Кілька дівчат, а з мужиками дефіцит.
Він сподівався на сміх, та замість цього знову примарна усмішка. «Я її збентежив, – подумав Ларрі. – Ось у чому річ. Вона не знає, чого я приїхав. Три роки, поки мене не було, вона не чекала моєї появи. Вона воліла б, аби я зник і не повертався».
– Ларрі, ти геть не змінився, – мовила вона. – Легковажний, як завше. Не заручився? Маєш дівчину?
– Сканую горизонт, мамо.
– Усе як завжди. Принаймні ти не приїхав, аби розказати, що зробив дитину якійсь милій католичці. Мушу віддати тобі належне. Ти був або дуже обережним, або дуже чемним, або ж тобі просто щастило.
Він щосили намагався втримати на обличчі нейтральний вираз. Це вперше в житті його мати заговорила з ним про секс – досі на такі розмови й натяку не було.
– Хай там як, а життя навчить, – сказала Еліс. – Подейкують, що холостякам весело живеться. Та це неправда. Старієш, пісок сиплеться, іржавієш, як містер Фрімен. Він мешкає у квартирі на першому поверсі – завжди стовбичить біля вікна та чекає, коли війне вітер.
Ларрі гмикнув.
– Чула по радіо ту твою пісню. Кажу людям: «Це мій син. Це Ларрі». Більшість не вірить.
– То ти її чула?
Він зчудувався, чому вона не згадала про це передусім, чому замість цього вони патякають про всяку дурню.
– Звісно, її постійно крутять на тій рок-н-рольній хвилі, яку полюбляють молоді дівчатка. Станція Дабл’ю-РОК.
– І тобі сподобалося?
– Не більше, ніж решта подібної музики. – Вона прицвяхувала його поглядом. – Гадаю, що почула в словах кілька неоднозначних натяків. Точніше, непристойних.
Він упіймав себе на тому, що знову соває ногами, і припинив.
– Та ж воно мало б здаватися… пристрасним, мамо. Ото й усе.
Раптом його обличчя залилося рум’янцем. Він ніколи б не подумав, що сидітиме з матір’ю на кухні та обговорюватиме пристрасть.
– Пристрасть має лишатися в спальні, – твердо мовила вона, цим закривши обговорення естетичної вартості його хітової платівки. – Ще й голос змінив. Звучиш, як ніґер.
– Зараз? – розвеселився Ларрі.
– Ні, по
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Протистояння. Том 1», після закриття браузера.