Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

грунту й історичних причин, утратив свою силу, уступаючи місце природному злиттю споріднених і близьких до себе слов'ян, і задержався лише серед окремих непримиренних шарів малоруської людности. За наших часів сепаратистичний рух почав наново зростати й піддержується головним чином із Австрії, Галичини. Впливові непримиренних сепаратистів, що перебувають у Львові, треба завдячувати помітне у нас від 1905 р. змагання творити товариства, котрі під покришкою культурно-просвітніх цілей, може бути самі того несвідомі, причиняються до відродження українського сепаратистичного руху (товариства Просвіти, Громади й ін.)…»[40]

І вслід за тим міністерство узнало з погляду державних інтересів неможливим допустити до заснування товариства «Українська Хата» в Москві, як такого, що змагає до сепаратизму і загрожує суспільному ладові.

Такі розпорядки російської адміністрації рівнялися смертному присудові для українського народу. І не могло бути двох думок, що проти цієї загрози мусів український народ всіма силами боротися, бо свій рятунок міг бачити тільки в рішучій боротьбі із своїм смертельним ворогом – Москвою. Нагодою для цього міг бути тільки той воєнний конфлікт, до якого Москва від довшого часу готовилась, щоб знищити останнє сильне гніздо українського національного руху в Галичині, що загрожувало її великодержавним, імперіялістичним плянам.

Росія, програвши в 1905 р. ганебно війну із Японією, звернула всю свою увагу на захід і полудневий захід. Російські націоналісти зактуалізували в інтересі російського імперіялізму стару фальшиву слов'янофільську ідеологію, звану панслявізмом, що проповідував брехливу ідею слов'янської солідарности проти германського світу та потребу спільної боротьби слов'ян проти їх «гнобительки» Австрії. Протектором цієї панслявістичної концепції була Росія, яка все вважала себе опікункою слов'ян, хоч сама була найбільшою гнобителькою трьох слов'янських народів – українців, білорусів і поляків. Во ім'я цієї фальшивої панслов'янської ідеї, Росія почала щораз то нахабніше пхатись на Балкан та інтригувати між тамошніми слов'янами, щоб закріпити свої імперіялістичні пляни в цій частині Европи та дістатись до Адріятики. Із тим зв'язувались також старі імперіялістичні мрії Росії здобути Константинопіль та опанувати вільний морський шлях через Дарданелли до Середземного моря.

А що найважніше, – Росія від давна бажала здійснити свої старі мрії «собиранія русских земель» та вслід за тим зайняти і відібрати від Австрії останній ще клаптик стародавньої «русскої» землі, що ще не мав щастя попасти під високу опіку російських царів. Ще в 1846 р. цар Микола І виявив ясно російські пляни щодо Галичини: «Взяв би я зараз Галичину, бо це наш старий край…»[41] Цілий ряд документів і фактів із діяльности російської дипломатії в другій половині ХІХ стол. виразно вказували на живий інтерес Росії до Галичини та на приготовлювання плянів для майбутньої агресії. Для цієї мети повела Росія сильну проросійську пропаганду в Галичині, організуючи тут москвофільський рух, що був знаряддям російської загарбницької політики, та мав приготовити грунт для приєднання галицької України до Росії. Це показалося вже на початку першої світової війни.

Але побіч цього патріотичного заміру об'єднання галицьких «русских» людей із Великою Руссю – в плянах російських імперіялістів ворушився смілий намір безоглядної ліквідації небезпечного «мазепинського кодла», що розвелось буйно в Галичині під охороною европейського конституційного ладу та загрожувало цілості російської імперії.

Російський амбасадор у Відні подав у червні 1914 року, іменем і на доручення царського уряду окремий письменний і усний демарш, заявляючи австро-угорському міністрові закордонних справ у Відні, що запроєктоване оснування українського державного університету в Галичині, яке мало відбутись восени 1915 року шляхом окремого цісарського розпорядку – російський уряд буде вважати за ворожий крок проти себе та за можливий казус беллі (причину війни) і тому остерігав Австрію перед цим проєктом.[42]

Та не тільки російська влада, але й широкі кола російського громадянства були опановані ідеєю ненависти до українського національного руху. Протиукраїнська російська преса проповідувала думку, що Росія до того часу не зліквідує у себе українського сепаратизму та мазепинської небезпеки, доки поза її кордонами буде існувати вічне джерело української ідеї, що все буде оживляти національний спротив українців у Росії та заuрожувати імперіяльним плянам російського націоналізму. Тому вся націоналістична російська преса, безпосередньо перед світовою війною, закликала владу та публічну опінію до воєнного походу проти Австрії, до здобуття Галичини і «визволення» галицьких «русских» та інших слов'ян – із австрійської неволі.

Щоб ясно уявити собі настрої російської публічної опінії та зрозуміти загарбницькі пляни Росії – наведемо знаменний документ, а саме частину статті відомого україножера А.Савенка, в часописі «Кієвлянин» з дня 17.ХІ.1911, Нр. 318, під заголовком: «Де головний ворог?» – він писав:[43]

»…П.Крамарж сказав правду в розмові з співробітником «Нового Времени» про значення мазепинського руху. «Польське питання – це питання окраїнної політики для Росії, – сказав він, – але так звані галицькі українці хотять вразити російський народ у саме серце і розколоти росіян на двоє». Справді це ж основне питання в житті русского народу і русскої держави і разом – основна небезпека… Польське, вірменське, фінське та інші питання – все це питання чисто окраїнні, себто другорядні. Мазепинське питання б'є Росію в саму основу її великодержавности. Величність Росії утворилась на єдності русского народу і початок російської великодержавности поклало 8.І.1654 року, приєднання Малої Руси до Московської держави. Російські центротяжні сили зробили тоді для політичного існування русского народу те, що інші европейські народи (німці, італійці) могли зробити для себе тільки 200 років пізніше. І от тепер мазепинський рух намагається зруйнувати національну, культурну, політичну єдність русского народу, намагається зруйнувати великодержавність Росії. От де наша найбільша небезпека. Мазепинський рух росте… Мазепинство з своєї галицької бази розлазиться по цілій південній Росії. Спираючись на діяльну допомогу поляків та німців, мазепинці працюють дуже енергійно (культ Шевченка, Грушевський)… П.Крамарж, говорячи про велику небезпеку для Росії мазепинсько-галицького вогнища, приходить до того висновку, що між Росією й Австрією може вибухнути війна за Галичину, бо тут готується небезпечний антирусский осередок, полум'я якого може