Читати книгу - "Чари країни Оз"

Зі свого дерева Кікі обернув Гугу на гладку Ліснячку й голосно зареготав, дивлячись, як та жінка аж підскакує зі злості і як здивувалися всі звірі новій подобі свого Короля.

Звірі не тільки здивувались, а й злякались, боячись розділити долю Гугу, й почалась панічна втеча. Ренго, Сірий Мавпій, метнувся до лісу, а Бру-Ведмідь та Лу-Одноріг подалися за ним скільки духу. Слони теж позадкували в ліс, і всі інші звірі, великі й малі, кинулись за ними, розсипаючись по джунглях, поки галявина не зосталась далеко позаду. Мавпи повидирались на дерева й перестрибували з гілки на гілку, щоб їх не затоптали більші звірі, й рухались так швидко, що випередили всіх. Лісовий народ охопила справжня паніка, і звірі намагались утекти якнайдалі від жахливого Чарівника. © http://kompas.co.ua Але вже обернені лишились на галявині, так зчудовані й спантеличені своїми новими подобами, що могли тільки дивитись одне на одного сторопіло й безпорадно, хоча кожному дуже неприємне було вчинене з ними.

— Хто ти? — спитав маленький Жвакун Кролика.

— Хто ти? — спитав Лис у Ягнятка.

— Хто ти? — спитав Кролик у гладкої Ліснячки.

— Я Дороті, — відповіло кучеряве Ягнятко.

— Я Чарівник, — відповів Лис.

— Я Голодний Тигр, — відповів Кролик.

— Я Король Гугу, — відповіла гладка Ліснячка.

Та коли вони всі спитали в Гуски, хто вона така, Коструббо-Ном не схотів сказати їм.

— Я просто Гуска, — відповів він. — А ким була перше, не пам’ятаю.

ікі Ару в подобі Ле-Мав-Ора видерся на високу товсту гілляку великого дерева, де ніхто не міг його побачити, і там розкрив чорний саквояж Чарівника, що його забрав із собою, коли відлітав із галявини. Йому було цікаво побачити; який вигляд мають чаклунські талісмани Чарівника, і він сподівався використати деякі з них, щоб набути ще більшої могутності. Але, вийнявши ті предмети один по одному з саквояжа, він мусив визнати, що не годен розгадати призначення жодного з них. А коли не знати, як ними користуватись, вони нічого не варті. Кікі Ару, Юнак-Верхотур, узагалі не був чарівник або чаклун, він не вмів робити нічого чудесного, а вмів тільки вживати чарівне слово, яке вкрав у свого батька на горі Жвак. Тому він повісив чорний саквояж на сучок і спустився на нижчу гілку подивитися, що роблять жертви його чарів.

А вони всі сиділи на плоскій вершині скелі й розмовляли так тихо, що Кікі не зміг нічого розчути.

— Це, звичайно, невдача, — сказав Чарівник у подобі Лиса, — але такі чари дуже легко розвіяти, коли ви знаєте, як це зробити й маєте потрібний для цього талісман.

Талісмани в моєму чорному саквояжику. Де ж той саквояж?

Ніхто цього не знав, бо ніхто не бачив, що його заніс із собою Кікі Ару.

— Ану спробуймо знайти його, — сказала Дороті-Ягнятко.

Вони всі зійшли зі скелі й обшукали галявину вздовж і вшир, але саквояжика з чаклунським знаряддям не знайшли. Гуска шукала так само ретельно, як і всі, бо якби вона його знайшла, то сховала б у такому місці, де Чарівник нізащо б його не відшукав: адже якби Чарівник обернув її в справжню подобу, разом з іншими, її б упізнали як Коструббо-Нома й вигнали б геть із країни Оз, поламавши всі плани завоювання цієї країни.

Тепер Коструббо вже не шкодував, що Кікі обернув усіх цих людей з Озу. Правда, лісові звірі так налякалися, що тепер нізащо не погодились би перекинутися на людей, але ж Кікі міг обертати їх проти їхньої волі, а коли вже вони стануть людьми, тоді неважко буде вмовити їх, щоб пішли війною на Оз.

Отже, ще не все пропало, думав старий Ном, і для нього зараз найголовніше — розшукати Юнака-Верхотура, який володіє таємницею перетворення. Тому, впевнившися, що чорного саквояжика на галявині нема, Гуска непомітно відійшла між дерева, а опинившись так далеко, що вони б не почули, почала гукати:

— Кікі Ару! Кікі Ару! Ґел-ґел-ґел! Кікі Ару!

А Хлопчик, Жінка, Лис, Ягнятко й Кролик, не знайшовши саквояжика, вернулись на скелю, охоплені дуже дивним почуттям.

— А де ж Гуска? — спитав Чарівник.

— Мабуть, утекла, — відказала Дороті. — Мені самій цікаво, де вона.

— Я гадаю, — сказав Гугу-Король, що був тепер гладкою Жінкою, — що Гуска — це той самий чужинець, котрий підмовляв нас на війну проти озминських людей. Коли так, то його перетворення — тільки хитрий фокус, щоб обдурити нас, і тепер він подався до свого спільника, отого підлого Ле-Мав-Ора, що слухався всіх його наказів.

— Що ж нам робити? — спитала Дороті. — Вернутися до Смарагдового міста отакими, як є, а потім поїхати до Глінди Доброї й попросити, щоб розбила чари?

— Гадаю, що так, — погодився Чарівник-Лис. — І ГугуКороля теж можна взяти з собою, нехай Глінда верне йому природну подобу. Але мені не хочеться лишати тут свій саквояжик із талісманами, бо без нього я втрачу багато своєї чарівної сили. Крім того, якщо я вернусь до Смарагдового міста в подобі Лиса, люди в Озі подумають, що я нікчемний чарівник, і втратять повагу до мене.

— Пошукаймо ще ваших амулетів, — запропонував ЛевБоягуз, — а потім, коли не знайдемо в цьому лісі чорного саквояжика, доведеться вертатись додому такими, як є.

— А чому ви сюди приїхали? — спитав Гугу.

— Ми хотіли позичити з десяток мавп і використати їх у день народження Озми, — пояснив Чарівник. — Ми думали зробити їх маленькими, навчити всіляких штук, а потім помістити в святковий торт.

— Ну, для цього