Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

на очі темні окуляри із дзеркальними скельцями. Лаккей вчинив за прикладом хазяїна, а тоді насадив на цівку своєї рушниці спеціальний оптичний приціл, призначений для полювання при світлі зірок. Це в нього була не проста рушниця, що стріляє дротиками зі снодійним. Її виготовили на замовлення одного мисливця за слоновими іклами, який вирушав на полювання в Кенію, і відзначалася вона дальністю й скорострільністю автомата Калашникова. Цю незвичайну рушницю Лаккей придбав за безцінь в одного урядового чиновника після того, як невдаху-браконьєра стратили.

Із натренованою безшелесністю хазяїн і слуга виповзли в ніч. Невисока фігурка, що стояла перед ними, скинула з пліч якийсь прилад, потім скинула шолома з голови, явно не схожої на людську. Лаккей двічі обмотав ремінь рушниці довкола зап’ястка, приклад уперся в плече. Спалахнув вогник прицілу, й просто посеред спини тієї істоти з’явилася червона цятка. Артеміс кивнув головою. Слуга натис на гачок.

І, хоча ймовірність такого збігу була один до мільйона, саме в цей момент істота раптом нахилилася до землі.

Щось просвистіло, блиснувши яскравою іскрою в зоряному сяйві, понад Холліною головою. Капітан Куць мала досить професійного досвіду, щоб відразу збагнути: в неї хтось стріляє! Вона тут-таки скрутилася клубочком і, вихопивши пістолета, швидко перекотилася під захист вікового стовбура.

Її мозок гарячково перебирав можливі варіанти. Хто міг стріляти в неї? І навіщо?

А під дубом на неї вже чекали. Хтось заввишки з гору — але куди рухливіший!

— Гарненький пугач, — захихотіла гора, зчавлюючи Холлін зап’ясток із пістолетом у кулаці завбільшки з дідову ріпку.

Добре, що Холлі зуміла, за тисячну частку секунди до цього, висмикнути свої пальці, а то б вони тільки хрупнули, мов п’ять ламких макаронин.

— Схоже, що здатися без опору ви не бажаєте? — промовив за її спиною чийсь холодний голос.

Холлі крутнулася, ставши у бойову позицію.

— Таки не бажаєте, — мелодраматично зітхнув голос. Голос хлопчика!

Холлі прибрала найхоробрішого вигляду, на який тільки була здатна.

— Не наближайся, чоловічку! Ти ж навіть не тямиш, із ким маєш справу.

— Не тямить якраз представник Чарівного Народу, — засміявся хлопчик. «Представник Чарівного Народу»? Звідки йому відомо, що вона — з Чарівного Народу?

— Ти, земляний черв’яче! Знай: я маю таку чарівну силу, що вмить перетворю тебе й твою горилу на свиняче лайно!

Хлопчик ступив крок ближче до Холлі.

— Сміливо сказано, панночко. Але сказано брехню. Коли б ви й справді мали чарівну силу, як стверджуєте, то ви б її вже давно застосували. А от я вважаю, що ви занадто довго відкладали свій Ритуал і саме для того й прибули сюди, щоб поповнити запаси цієї самої сили.

Холлі так і заклякла приголомшена. Перед нею стояло це людське дитя й знічев’я розмірковувало про священні таємниці її народу. Це повний провал. Катастрофа. Це може означати кінець мирному житло, яке тривало ось уже стільки поколінь. Якщо люди дізналися про існування цивілізації Чарівного Народу, то неминуче, не сьогодні-завтра, має спалахнути війна між двома видами. Вона, Холлі, повинна негайно чимось зарадити, а в арсеналі у неї зосталася тільки одна-єдина зброя.

Гіпнотичні чари є найнижчим різновидом магії, чарівної сили для них потрібні якісь крапелинки, нікчемні крихти. Навіть дехто з людей має схильність гіпнотично впливати на інших. А що вже казати про Чарівний Народ! Усякий його представник, навіть практично позбавлений чарівної сили, здатен паралізувати волю будь-якої людини.

І Холлі прикликала собі на допомогу останні краплини чарів.

— Людино, — наспівно проворкувала вона, і в її голосі несподівано зазвучали басові нотки, — твоя воля у моїй владі!

Артеміс посміхнувся, надійно захищений дзеркальними лінзами своїх окулярів.

— Сумніваюсь, — відповів він і ледь помітно кивнув головою.

Холлі відчула, як маленький шприц проколов надміцний матеріал її костюма, впорснувши в її плече дозу суміші кураре й снодійного на основі хлориду сукцинілхоліну. Довколишній світ ураз розсипався на безліч пістрявих бульбашок. Сили швидко покидали її, а в голові пульсувала лиш одна думка: звідкіля? Звідки вони довідалися? Холлі поринала в забуття, а та думка знай крутилася в її голові, мов на каруселі. Звідки вони довідалися? Звідки вони довідалися? Звідки вони…

Артеміс спостеріг біль в очах маленької ельфині, коли шприц уп’явся в її тіло, і на мить відчув жаль. Жінка. Цього він не сподівався. Жінка — достоту як Джульєтта чи мама. Але ця мить промайнула, і він знову став самим собою.

— Добрий постріл, — похвалив Лаккеєву роботу, нахиляючись, щоб краще роздивитися полонянку.

Достеменно дівчина. І гарненька. Тільки на «гостровухий» штиб.

— Пане?

— Гмм?

Лаккей показував на шолом, що лежав там, де його кинула ельфиня, напівзасипаний сухим листям. З маківки шолома долинало якесь дзижчання.

Артеміс підняв пристрій за ремінці й став зусібіч його розглядати, шукаючи джерело звуку.

— Ах, ось воно! — Він обережно виколупав із пазу мініатюрну відеокамеру, намагаючись не потрапити в поле зору об’єктива. — Ельфійська технологія… Справляє враження! — пробурмотів він, дістаючи батарейку з її ніші. Камера тихенько вискнула й вимкнулася. — Ядерний міні-реактор, коли не помиляюсь. Будьмо обачні. Не слід недооцінювати наших супротивників.

Лаккей кивнув головою й поклав бранку в здоровенну спортивну торбу. Ще один вантаж, який доведеться тягти через два поля, болото й перелаз.

Розділ 5
Пропала безвісти

Командувач Корч посмоктував сигару, зроблену з якогось винятково отруйного гриба. Від її «духу» кілька бійців Швидкого реагування мало не помліли в шатлі. Порівняно з сигарним димом навіть сморід від скутого кайданами троля здавався не таким уже й задушливим. Звісно, ніхто не посмів протестувати, адже їхній бос був дражливіший за найлихіший фурункул.