Читати книгу - "Потонулі в снігах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дурень! — обурилась Неля. — Гриш, скажи йому…
— Ліньки. Я б поспав трохи. А ти йди по ту мамину доцю.
— Я не винна, — раптом заламала пальці Неля, і ноги її роз’їхались. — Мені прикро, що та цяця має все, а я дочка алкоголіка!
— Ти сама алкоголічка. Топай.
— Я хочу, щоб усе за справедливістю!
— Розливай решту, Гришка.
Вони допили вина і закурили.
— То я піду, — зітхнула Неля.
Вона причесалася, ковзнула помадою по губах і весело, як їй здавалося, попрямувала до села.
— Тягни пляшку, — сказав Вова. — Роздавимо вдвох, Нелька вже й так дійшла до кондиції.
Кури ходили довкола Олі, але їй і на думку не спадало дати їм їсти, бо сама вона не могла проковтнути ні шматочка. Коли дівчина побачила Нелю, то зрозуміла все.
— Привіт! — гукнула Неля. — Збирайся й підемо гуляти!
Оля мовчала.
— Ну? Поговорити треба.
Оля, наче нежива, встала і пішла до хати. Відкрила двері, увійшла, але закрити їх не встигла: Неля підставила ногу в заболоченій старій туфлі. У хаті Оля нагнулася за кросовками.
— Ти що, думаєш іти в старих джинсах? Бери вельвети і кофту зелену, італійську, що пожмотила дати мені поносити.
Оля вийняла лахи з шафи і простягнула їх Нелі.
— На фіґа вони мені здалися! — пирхнула та. — Вдягайся швидше!
— Не буду, — сказала Оля.
— Сказано, село, — позіхнув Гришка, здалеку побачивши Олю. — Але морда сойдьот, хоч у прищах. Головне — вся у фірмі. Все одно, я б з нею не ходив. Один раз пробував позлити Нельку, так вона досі не може забути.
— Нелька — нічого, — сказав Вовка.
— Нічого. Як вип’є, то дурна робиться. А мені що? Восени в армію. Поки вернуся, Нелька вже по руках піде. Хто її заміж візьме? На стипендію живе. Старі обоє п’ють. Ти не думай, що я їй догоджаю…
— Я не думаю.
— Плював я на бабів.
— Дозволь познайомити тебе з моєю подругою Олею, — сказала Неля.
— Вова. За знайомство треба випити.
«Джинси ледь не луснуть, Боже!» — подумав Вова, і йому захотілося дотулитись до Ольжиного стегна.
— А ми тут без вас скучали, — сказав він.
— Давай пий, бо за пазуху виллю. Тобі що, перший раз? — гаркнула Неля.
— Чого ти чіпляєшся до дівчини? Вона вип’є… — м’яко сказав Вова.
Оля зірвалась і побігла до села. Нелька миттю її наздогнала і так шарпнула, що та мало не впала.
— Ходи до хлопців. Ти мене знаєш…
— Мама приїде, а мене нема.
— Плювала я на твою маму!
— Гаразд, — сказав Гриша, коли вони повернулися. — Скидай штани і кофту.
Оля заклякла на місці.
— Скидай, може, порозумнішаєш.
Вовка роззявив від несподіванки рота.
— Хочеш, щоб ми самі зняли?
Вовка пішов до мотоцикла.
— Ти куди?
— Поїду… Я до тюрми не xoчy.
— Дурень! — закричала Нелька. — Боягуз!
Оля почала плакати. Лице її миттю почервоніло.
— Відведи її за сосни, — наказав Гриша. — Хай там скине шмаття. Що я голої баби не бачив?
Він став збирати недоїдки з покривала. Невдовзі Неля вернулася, тримаючи в руках кофту і джинси. Гриша сказав:
— Дай їй покривало, бо простудиться.
— Не дам. Воно казенне.
Неля загорнула речі в покривало.
— Що вона робить?
— Сіла й мовчить.
— Добре. То поїхали?
— Поїхали.
— Вона в міліцію не піде, не бійтесь, — швидко, заговорила Неля. — Не піде, ні. Почекає, доки стемніє, і піде додому. У неї такого добра повна шафа.
Вони сіли на мотоцикли й поїхали заболоченою дорогою. Вовка озирнувся, але не побачив роздягненої Олі. Мабуть, вона зарилася в торішнє листя.
На шосе він ще раз озирнувся; джинси і кофта полетіли у рів з водою. Ця Нелька справді була ненормальна. А може, розумніша за них усіх.
Ольжина мати здалеку побачила, що вікна у хаті не світяться. Двері були замкнені. Жінка намацала під відром ключ. Кинула сумку і побігла, сама не знаючи куди. Дорога звідси вела до лісу. Але ж Оля ніколи туди не ходила! Вона боялася гадюк і вовків. Якось вони пішли по гриби і зустріли там страшного хлопа, зарослого й брудного. Він, правда, втік. Але дитина з того часу страхалася лісу.
ІншаВона стоїть біля газової плити. Він сидить за кухонним столом і вже втретє читає їй мораль, що вечеря досі не готова, в хаті бардак, діти знову не винесли сміття. Вона помішує ложкою в каструлі, спиною до нього, і на устах у неї глузлива посмішка. Він переходить до теми марнотратства, а далі до погано вихованих дітей. Якби вона зараз обернулась, і він подивився їй в очі, то його миттю б поглинула прірва смертельного відчаю.
Вона не всадить у нього кухонний ніж, не піде з дому плакати разом з дощем. А мовчки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потонулі в снігах», після закриття браузера.