Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

Дік усе тверезо зважив.

За допомогою Тома та його компаньйонів він міг, залежно від обставин, налаштувати або згорнути вітрила. Проте він добре усвідомлював, що має недостатньо знань для того, аби визначити положення судна у відкритому морі за допомогою приладів.

Ще б років чотири або п’ять і Дік ґрунтовно підготувався б до складної та захоплюючої професії моряка. Він навчився б користуватися секстантом – приладом, за допомогою якого капітан Халл щодня вимірював висоту небесних тіл. Використовуючи хронометр, що вказує на час Гринвіцького меридіана, він, за різницею у часі, вирахував би довготу. Сонце стало б для нього вірним порадником, місяць та зорі промовляли б до нього: «Твій корабель знаходиться в ось такій точці океану!» Найдосконаліший та безпомилковий годинник, який ніщо не здатне зіпсувати, циферблат яких – небо, а стрілки – зорі, щоденно б вказував на час та подолану кораблем відстань. За допомогою астрономічних спостережень він зміг би, як капітан Халл, визначати з точністю до однієї милі положення «Пілігрима», курс, за яким він йде, і курс, якого слід дотримуватися.

Але Дік Сенд вмів визначати положення судна лише приблизно, спираючись на показники компаса та лага[28] з похибкою на вітер та течію.

Однак, Дік не злякався.

Місіс Уелдон здогадалася про все, що відбувалося в серці сміливого юнака.

– Дякую, Діку! – промовила вона рівним голосом. – Капітана Халла більше немає серед живих, весь екіпаж разом з ним. Доля вітрильника в твоїх руках. Я вірю, Дік, ти врятуєш корабель і всіх нас!

– Так, місіс Уелдон, – відповів Дік, – Господь допоможе мені.

– Том та його друзі – хороші люди. Ти можеш повністю розраховувати на них.

– Я знаю. Я навчу їх морській справі і ми разом керуватимемо судном. За хорошої погоди це не складно, а от під час бурі… Але, нехай! Ми подолаємо буревій і врятуємо вас, місіс Уелдон, малюка Джека, усіх! Я відчуваю, мені до снаги це! – І він повторив: – Господь допоможе.

– Ти можеш визначите теперішнє положення «Пілігрима», Дік? – запитала місіс Уелдон.

– Це легко, – відповів Дік. – Достатньо подивитися на карту – там капітан Халл вчора позначив наше місце.

– А ти зможеш повести корабель в необхідному напрямку?

– Так. Я дотримуватимуся курсу на схід, приблизно на той пункт, до якого ми маємо причалити.

– І ти, звісно, розумієш, Діку, що після того, що сталося, можливо і навіть необхідно змінити наші початкові наміри? Звичайно, «Пілігрим» не піде тепер до Вальпараїсо. Найближчий американський порт – ось віднині наша мета!

– Звичайно, місіс Уелдон, – відповів Дік. – Не хвилюйтеся. Американський континент простягається так далеко на південь, що ми ніяк не зможемо його оминути.

– З якого боку він знаходиться? – запитала місіс Уелдон.

– Ось там… – сказав Дік, вказуючи рукою на схід, який він визначив за компасом.

– Ну добре, Діку. Вальпараїсо чи будь-який інши порт – це не важливо. Єдина наша мета – дістатися землі!

– І ми дістанемося її, місіс Уелдон! – впевнено промовив хлопець. – Я обіцяю, що доставлю вас в безпечне місце. Однак, я не втрачаю надії, що ближче до суші ми зустрінемо якийсь корабель, що здійснює каботажні рейси[29]. Розумієте, місіс Уелдон, здіймається північно-східний вітер. Дасть Бог, він втримається і тоді ми й не стямимося, як сходитимемо на берег. Налаштуємо усі вітрила, від гроту до клівера, і полетимо швидше за світло!

Молодий матрос говорив із впевненістю досвідченого моряка, який знає на що здатен його корабель, і не сумнівається, що за будь-якої швидкості він не втратить керма над ним. Він хотів вже стати до штурвала і покликати своїх супутників, аби ті налаштували вітрила, але місіс Уелдон нагадала йому, що найперше треба визначити місцезнаходження «Пілігрима».

Дійсно, це треба було зробити найпершим. Дік збігав в каюту і приніс звідти карту, на якій виднілася вчорашня позначка-місцезнаходження вітрильника. Тепер він міг сказати місіс Уелдон, що «Пілігрим» знаходиться під 43˚35’ південної широти та 164 ˚13’ західної довготи, оскільки за минулу добу вони майже не зійшли з місця.

Місіс Уелдон схилилася над картою. вона пильно вдивлялася на брунасту смугу, що зображала землю праворуч від океану. Це було узбережжя Південної Америки – величезна перепона від мису Горн до побережжя Колумбії, що відділяє Тихий океан від Атлантичного. Дивлячись на розстелену карту, на якій вмістився весь океан, здавалося, що земля зовсім близько і пасажири «Пілігрима» зможуть легко дістатися домівки. Подібне враження виникає у всіх, хто не звик до масштабу морських карт. Побачивши землю на карті, місіс Уелдон подумала, що і справжня земля ось-ось з’явиться на горизонті.

Між тим, якщо б «Пілігрим» був зображений на цій карті в правильному масштабі, він виявився б менше за інфузорію-туфельку. І тоді ця математична точка без суттєвого розміру була б на карті такою ж одинокою та розгубленою, так само як і «Пілігрим» посеред безкрайнього морського простору.

Дік не відчував подібного. Він точно знав, наскільки далеко знаходиться земля, що багато сотень миль відокремлюють корабель від неї. Проте це не похитнуло його впевненості. Відповідальність, яку відчував всім своїм єством, перетворила його на дорослого чоловіка.

Настав час дій. Необхідно було скористатися з північно-західного вітру, який швидко набирав сили. Протилежний вітер змінився на ходовий і перисті хмари високо в небі обіцяли, що вщухне він не скоро.

Дік Сенд покликав Тома та його товаришів.

– Друзі мої, – промовив він, – «Пілігрим» не має нікого з екіпажу, окрім вас. Без вашої допомоги я не зможу виконати жодного маневру. Звичайно, ви не моряки, проте у вас вправні руки. Віддайте їх на службу «Пілігримові» і нам вдасться керувати ним. Від цього залежить наш порятунок.

– Капітане Дік, – відповів Том, – мої товариші і я особисто із задоволенням станемо вашими матросами. Нам вистачить доброї волі. Все, що можуть зробити люди під вашим командуванням, ми зробимо!

– Добре мовиш, старий Томе! – вигукнула місіс Уелдон.

– Так,