read-books.club » Дитячі книги » У нетрях темнолісу 📚 - Українською

Читати книгу - "У нетрях темнолісу"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У нетрях темнолісу" автора Пол Стюарт. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 54
Перейти на сторінку:
корінням, третій — величезного крутобокого гарбуза бузково-жовтого кольору.

Незабаром численна ватага гоблінів досягла узлісся, і Живчика разом з ними винесло на залиту сонцем галявину. Просто перед ним постала споруда з якогось рожевуватого прозорого матеріалу, з перекособоченими вікнами та похиленими вежами. Заввишки вона сягала верхівок дерев, а стінам, що тяглися вглиб галявини, і взагалі не було кінця-краю.

Гобліни збуджено загомоніли.

— Ми повернулися, — галасували вони і перли вперед. — Ми вдома. Наша Пані-матка буде задоволена нами. Наша Пані-матка нагодує нас.

Здавлений з усіх боків навалою тіл, Живчик ледве дихав. Несподівано його ноги відірвались від землі, і хлопця понесло кудись супроти його волі. Перед ним з’явилася величезна брама. За мить течія гоблінів утягла хлопця під склепіння арки, а там уже і до самої колонії.

Опинившись усередині, гобліни пороснули врозтіч. Не витримавши натиску, Живчик упав на землю. Гобліни ж тим часом перли та перли. Вони товклися йому по руках, ішли по ногах. Прикриваючись однією рукою, Живчик підвівся і спробував пробитися назад до входу.

Він звивався, наче в’юн, і підстрибував, а натовп тим часом ніс його через залу і виніс в один із численних тунелів. Повітря ставало затхлим, липким. Стіни теж були липучі на дотик, теплі й світилися темно-рожевим світлом.

— Ви повинні допомогти мені, — благав Живчик, а гобліни тим часом сунули повз нього. — Я хочу їсти! — загорлав він і вхопив з одного із кошиків, що рухалися повз нього, довжелезний плід лісової заболоні.

Гоблін, який її ніс, люто накинувся на Живчика.

— То не для твого писку! — випалив він і відібрав заболонь.

— Але вона мені потрібна, — кволим голосом промимрив Живчик. Гоблін розвернувся і пішов геть. Живчик відчув, як у ньому закипає гнів. Він був голодний. Гобліни несли їжу — і вони не дозволяли хлопцеві взяти з неї ані крихти. І тоді він розізлився.

Тамтой гоблін із заболонню не встиг далеко відійти. Протиснувшись крізь натовп, Живчик знайшов його очима і метнувся до гобліна, щоб упіймати нахабу за кісточки, але схибив.

Він сів, пригнічений. Поруч нього у сутіні виднівся вузький альков. Саме сюди і чкурнув той гоблін. Хмуро посміхнувшись, Живчик підвівся з землі. Гобліна було приперто до стіни.

— Гей, ти! — закричав Живчик. — Я хочу взяти кілька цих плодів, і я візьму їх просто зараз.

Червона заболонь мінилась у рожевому світлі. Нарешті Живчик міг відчути на язиці смак її сиропного м’якуша.

— Я вже тобі тлумачив, — промовив гоблін, знімаючи кошика з голови і ставлячи його долі. — Вони — не тобі, — і з цими словами вивернув увесь вміст кошика в якийсь отвір у землі.

Живчик чув, як заболонь прогуркотіла по лотоках і впала глибоко внизу із притлумленим стуком.

Роззявивши з подиву рота, Живчик витріщився на гобліна.

— Навіщо ти це зробив? — спитав хлопець.

Та гоблін уже пішов геть, не зронивши ні слова. Живчик важко опустився на підлогу.

— Ах, ти ж, мала бестіє! — пробурмотів він.

Інші гобліни проходили, несучи коріння, фрукти, ягоди та листя. Жоден із них не звернув уваги на Живчика. Жоден не почув його прохання дати щось попоїсти. Утомившись просити, Живчик замовк і вже просто сидів, втупившись у долівку. Потік гоблінів поволі танув.

І вже тільки коли нагодився якийсь запізнілий гоблін, бубонячи собі під носа щось про час, Живчик підвів голову. Вигляд у гобліна був стурбований. Він зсипав у отвір жовте м’ясисте цівувате коріння, а руки його аж ходором ходили.

— Нарешті, — зітхнув він. — А зараз — пошукаю чогось попоїсти.

Попоїсти. Попоїсти! Це чудове слово луною озвалося Живчикові в голові. Він підскочив і подався слідом за гобліном.

Два повороти праворуч, потім ліворуч по розтоці — і Живчик опинився у просторому, схожому на печеру приміщенні. Воно було кругле, високе, блискучі стіни сходилися вгорі банею, а товсті колони формою нагадували оплилі свічки. Повітря було просякнуте знайомим солодкаво-млосним духом і обліплювало шкіру.

У печері хоч і кишіло бражними гоблінами, але було доволі тихо. Бражники стояли із задертими догори головами, широко роззявленими ротами та виряченими баньками, скерованими в самісінький центр високого склепіння. Живчик і собі поглянув туди і побачив, як зверху вниз поволі висувається широка рура. З її кінця вихоплювалися хмарини рожевого диму, роблячи й так затхле повітря ще задушливішим.

Рура спинилася, не дійшовши кількох вершків до лотка. Гобліни всі як один затамували подих. Щось клацнуло, булькнуло, востаннє бухнула пара, і з отвору в рурі в лотоки ринув струмінь густого рожевого меду.

Уздрівши мед, гобліни просто очманіли. Здійнявся вереск, замиготіли кулаки. Ті, що юрмилися позаду, рвалися наперед, а ті, що стояли спереду, билися між собою. Вони дряпалися, штовхалися, шаленіючи від люті, шматували один на одному одяг, намагаючись раніше за інших добратися до струменя рожевого меду.

Живчик почав відступати назад, чимдалі від збожеволілих бражників. Відчувши спиною стіну, він подався до виходу з печери. Дійшовши до сходів, побрався ними вгору. Піднявшись до середини маршу, хлопець сів на сходинку і спостерігав за гоблінами.

Рожевий мед переливався через край і вихлюпувався на підлогу скрізь, де тільки спалахувала сутичка за право запопасти якнайбільше цієї липучої суміші. Одні сьорбали, склавши руки у пригорщі. Інші лізли просто головою в лотоки й жадібно напихали медом свої пельки. А один бражник стрибнув у лотоки і вивернувся, роззявивши рота просто під рурою. По його забризканій мармизі розплився вираз невимовної насолоди.

Живчика аж пересмикнуло від огиди.

Раптом щось голосно клацнуло, і мед у рурі скінчився. Час годівлі вийшов. Приміщення наповнилося гулом розчарування, а кілька гоблінів подерлися в лотоки — вилизати їх дочиста. Решта подалися геть — заспокоєні, утихомирені. Безум

1 ... 18 19 20 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У нетрях темнолісу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У нетрях темнолісу"