Читати книгу - "Покоління джинс. Втекти з СРСР"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Щойно молодший брат підвівся з крісла з пляшкою шампанського, решта одразу зайняли свої місця, і першим, хто з’явився перед пілотами зі зброєю, був Георгій, за яким слідував старший брат Кахабер. Та Георгій навіть не встиг сказати екіпажу вимоги викрадачів, як якийсь озброєний чоловік без жодного попередження вистрілив у Гію, вбивши того на місці. Той одягнений у цивільне чоловік сидів обличчям до входу і спиною до неба, вже мав напоготові зброю, а його перебування у кабіні екіпажу виявилося несподіванкою для викрадачів. Вони вивчили план того маленького літака, який хотіли викрасти насправді, який замінили, а вони вже не передумали летіти, вирішивши, що це було б більш підозрілим для кадебе, у випадку якщо радянська влада якимось чином дізналася про їхні наміри.
У тій маленькій кабіні окрім екіпажу ніхто й не вмістився би, тим більше так, як зробив це той озброєний пасажир, входження якого до кабіни Георгій та Кахабер навіть не помітили.
Георгій був уже мертвий, і у викрадачів дійсно не було часу роздумувати над власними помилками, більше того, взагалі не було часу думати — озброєний чоловік стріляв з кабіни пілотів уже прямо в салон. Опустивши голови через стрілянину, в салоні сиділо понад п’ятдесят пасажирів. Серед них були й викрадачі, та про те, яким чином куля може обрати винного серед невинних, як видно, не думав і той, хто стріляв. Він поранив Каху і ще одного пасажира, і тому стюардеса, можливо, інстинктивно вирішила зачинити двері до кабіни пілотів, що було не так легко зробити через першу жертву, яка непорушно лежала у проході. Можливо, зачинивши двері, стюардеса хотіла завадити викрадачам дістатися до пілотів, та Гасоян, який відкрив вогонь із кабіни, закрив двері перед самісіньким носом стюардеси, яка перед цим допомогла йому пересунути труп Гії Табідзе. Незважаючи на суцільну паніку в літаку й такий трагічний початок, викрадачі все таки наважилися здійснити задумане, та й іншого виходу в них просто не було.
Решта мала вогнепальну зброю, а Гега стояв у проході між сидіннями, тримаючи у руці несправжню лимонку, про яку знав тільки уже мертвий Георгій.
Гега погрожував екіпажу вибухом, якщо вони не скерують літак в сторону Туреччини, однак пілоти вже прийняли наказ із землі в жодному разі не виконувати вимогу викрадачів. З метою їх дезорганізації пілоти почали імітувати падіння. Та це було геть зайвим — викрадачі діяли вже зовсім хаотично, і це імітоване падіння знову більш за все налякало ні в чому не винних пасажирів. Падіння було таким стрімким і несподіваним, що пасажири зривалися зі своїх місць із несамовитим вереском, і що найстрашніше — цей маневр пілоти повторили кілька разів.
Врешті, коли все більш-менш заспокоїлося, викрадачі повторили свої вимоги, але цього разу ще категоричніше, і тепер вони більше скидалися на відчайдушних шахідів. Пілоти були вимушені брехати, аби потягнути час і хоча б тимчасово вгамувати злодіїв. Вони сказали Сосо, що кількість палива була розрахована лише до Батумі, і до Туреччини вони просто не долетять. Для Сосо, як і для решти викрадачів, сказане здавалось підозрілим, та вони були вимушені повірити у це, як і у необхідність дозаправки в сухумському аеропорту. Сухумі знаходився найближче до Батумі, був найкращим виходом із ситуації, але пілотам було наказано повернутись до Тбілісі, оскільки саме у столичному аеропорту на викрадачів чекала російська озброєна військова частина, що базувалася у Тбілісі. Аби збити з пантелику викрадачів, пілоти все ж здійснили повітряний маневр — нібито літак справді взяв курс на Сухумі, але це було зайвим — у повітряних маршрутах ніхто з них не тямив. Викрадачі до кінця не розібралися і в тому, чи дійсно їхній літак супроводжували зі сторін два реактивні військові літаки — про всяк випадок, а раптом вони дійсно попрямують до Туреччини. Якщо такий ескорт дійсно з’явився вже у батумському небі, то в першу чергу це було зроблено для впливу на пілотів, для контролю точного виконання вказівок з Тбілісі. У протилежному випадку — при наближенні до турецького кордону — літак було б збито.
Викрадачі здогадалися про справжній маршрут літака лише тоді, коли з’явилася земля, окреслилися контури і літак почав сідати. Саме тоді Дато вирішив, що все закінчено, виправдовувати себе не було сенсу, та й сам він не хотів цього робити, тому наклав на себе руки. Він зробив це, впевнившись, що літак повернувся до Тбілісі.
Дато застрелився, і звук цього пострілу порушив тишу, яка тимчасово запанувала у салоні, і пасажири, що сиділи поруч, інстинктивно закричали, хоча жоден із них не уявляв того жаху, який іще чекав на них попереду.
Щойно літак зупинився, кілька десятків озброєних автоматами військових оточили його і без жодного попередження й ультиматуму відкрили вогонь по літаку, в якому перебувало понад п’ятдесят пасажирів.
Навіть зараз незрозуміло, хто тоді віддав наказ, який став причиною найбільшого кровопролиття, — і це тоді, коли більшість пасажирів думали, що вже пережили цей жах. Незважаючи на все, важко уявити, до чого міг призвести розстріл літака кількома десятками радянських солдатів за допомогою автоматичної зброї.
Коли це пекло врешті скінчилося, у літаку панував лише звук стогонів поранених, а ті, що вижили, шоковані й заціпенілі, просто мовчали.
Сосо мовчав через поранення у горло, говорити було важко, але він добре побачив, як одразу після посадки стюардеси відкрили запасний вихід і поглядом попросили у Сосо дозволу спуститися, і він кивнув головою на знак згоди. Вони думали, що це — порятунок, однак на землі їх одразу розстріляли. Ірина Хіміч, яка дивом лишилася живою, виявилася настільки чесною людиною, що її жодним чином не змогли змусити змінити свідчення, у яких вона сказала те, що бачила і знала точно. Радянські солдати стріляли не лише у будь-якого пасажира чи члена екіпажу, який вистрибував на землю, а й у пасажирів, що сиділи в літаку.
Тому викрадачі кричали пасажирам, аби ті показали в ілюмінаторах руки без зброї, аби ззовні перестали стріляти, та, як виявилося пізніше, результатом цього стало те, що більшість пасажирів отримали поранення у пальці.
Після посадки літака у Тбілісі найбільш енергійним був
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоління джинс. Втекти з СРСР», після закриття браузера.