read-books.club » Фантастика » Господиня 📚 - Українською

Читати книгу - "Господиня"

192
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Господиня" автора Стефані Маєр. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 235
Перейти на сторінку:
побалакаємо. Якщо у вас застуда, її треба зцілити. Навіщо дарма псувати тіло?

— У мене немає застуди. Я не хвора.

— Ви щось погане з’їли? Маєте доповісти, де ви це взяли.

Її турбота страшенно діяла мені на нерви.

— Я нічого поганого не їла. Я здорова.

— Чому ви не хочете, аби цілитель перевірив? Одне швидке сканування — вам не слід занедбувати свого носія. Це безвідповідально. Особливо коли охорона здоров’я така швидка й ефективна.

Я глибоко вдихнула і спробувала перебороти бажання знову труснути шукачку. Вона була на цілу голову нижча за мене. Я б легко перемогла її в бійці.

Бійці? Я швидко відвернулася і рушила до будинку. Небезпечні емоції просто переливалися через край. Слід заспокоїтися, поки не сталося непоправне.

— Вандрівнице? Зачекайте! Цілитель…

— Мені не потрібен цілитель, — не обертаючись, сказала я. — Це просто… емоційна нестабільність. Тепер усе в нормі.

Шукачка мовчала. Напевно, обмірковувала мою відповідь. Почувши за спиною стукіт її високих підборів, я лишила двері відчиненими, бо знала, що вона піде слідом. Підійшовши до раковини, я наповнила склянку водою. Шукачка мовчки чекала, поки я прополощу рот. Нарешті я прихилилася до стійки і втупилась у раковину.

Скоро шукачка не витримала.

— Гм, Вандрівнице… Це ж і досі ваше ім’я? Не хочу бути неввічливою, називаючи вас неправильно.

І далі стоячи до неї спиною, я відповіла:

— Так, це й досі моє ім’я.

— Цікаво. А я гадала, що ви скоро оберете собі нове — ім’я вашої носительки.

— А я обрала ім’я Вандрівниця.

Мені давно було ясно, що у суперечці, яку я підслухала в цілильні у день пробудження, винна була шукачка. Ще ніколи за свої дев’ять життів я не стрічала такої надокучливої душі. І навіть мій перший цілитель, Брід У Глибоководді,— надзвичайно спокійний, добрий і мудрий, навіть як на наш вид, — поруч із нею втратив рівновагу. Коли я це пригадала, мені стало не так соромно через власну нестриманість.

Я обернулась, аби поглянути на її обличчя. Вона зручно вмостилася на моїй канапі, ніби готуючись до довгої розмови. Побачивши самовдоволений вираз булькатих очей, я ледве стрималася, щоб не скривитися.

— Що вас привело? — мій голос звучав рівно і стримано — більше у присутності цієї жінки я не втрачу самовладання.

— Від вас давно не було новин, тож я вирішила перевірити особисто. У вашій справі й досі немає жодних зрушень.

Мої пальці інстинктивно вчепились у край стільниці, на яку я опиралася, проте голос не зрадив величезного полегшення, що охопило мене.

— Здається, ви занадто… непокоїтеся. Крім того, учора вночі я послала вам повідомлення.

Насупивши брови, шукачка скривила свою характерну гримасу — водночас невдоволення і роздратування, та ще й натяк на те, що це не вона тобі, а ти їй надокучаєш. Діставши кишеньковий комп’ютер, вона кілька разів торкнулася пальцем екрану.

— О, — без жодних емоцій промовила вона. — Сьогодні я ще не перевіряла пошту.

Вона спокійно пробігла очима текст, який я їй написала.

— Я відіслала це рано-вранці,— прокоментувала я. — Тоді я ще не зовсім прокинулася. Не знаю, що з того всього спогади, що сон, а що просто сонна писанина.

Я промовила ці слова — слова Мелані — так невимушено, ніби вони були моїми власними, та ще й безтурботно засміялася наприкінці. Нечесно з мого боку. Ганьба та й годі! Але не можна, аби шукачка дізналася, що я слабкіша за свого носія.

Неймовірно, але цього разу Мелані не раділа, що взяла наді мною гору. Її переповнювало полегшення і вдячність за те, що я, хоч і зі своїх дріб’язкових міркувань, її не видала.

— Цікаво, — пробурмотіла шукачка. — Ще один на свободі. До миру так далеко!

Складалося враження, що думка про мир, який іще так далеко, зовсім її не засмучує, а навпаки — приносить задоволення.

Мелані так хотіла знову втрутитися, сказати, що хлопчик — то лише сон, що я прикусила губу. «Не будь дурною, — промовила я до неї,— вона одразу нас розкусить». Лишень уявіть, яка нестерпна ця шукачка, що навіть ми з Мелані помирилися!

«Я її ненавиджу», — шепіт Мелані був гострий, болючий, наче лезо.

«Я знаю, знаю».

Якби ж я могла сказати, що не відчуваю… того ж самого! Ненависть — непростима емоція. Але ця шукачка… важко відчувати до неї приязнь. Просто неможливо.

Нашу безгучну розмову урвала шукачка.

— Значить, окрім цього місця, інших напрямків на карті ви не вкажете?

У відповідь на її різкий тон моє тіло напружилося.

— Я не згадувала жодних напрямків на карті. Це лише ваше припущення. І, відповідаючи на ваше запитання: ні, не вкажу.

Вона тричі клацнула язиком.

— Але ви дали орієнтири.

— Мені здалося… Але більше я нічого не бачу.

— Як так? Хіба ви ще не приборкали людину? — шукачка голосно розреготалася. Вона сміялася наді мною.

Я розвернулася до неї спиною і спробувала заспокоїтися. Уявити, що

1 ... 18 19 20 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господиня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Господиня"