Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

«Зінов'євщина — найбільш заможний у прибережній чорноморській полосі округ з найбільшим відсотком великих селянських господарств». Отже, потужний прошарок заможного селянства не поділяв економічних експериментів більшовиків, спрямованих на ліквідацію приватної власності.

Після більшовиків прийшли німецько-австрійські війська, які спільно із селянськими загонами Вільного козацтва звільнили Україну від більшовиків. Але союзники швидко перетворилися на ворогів. За умовами Берестейського «хлібного миру» 1918 р. селяни мусили постачати німецько-австрійські війська хлібом та іншими продуктами. Але німці та австрійці ввели до України значно більший, ніж було домовлено, контингент військ, а селяни вирішили не виконувати взятих Центральною Радою обов'язків перед союзниками. Конфлікт завершився розпуском Центральної Ради.

Крім того, урядом гетьмана П. Скоропадського було скасовано земельні реформи Центральної Ради, відновлено поміщицьке землеволодіння. Користуючись з моменту, великі землевласники змушували селянство компенсувати завдані їм збитки в процесі соціалістичних аграрних перетворень. Українське селянство чинило опір представникам Гетьманщини та їхнім союзникам. Німецько-австрійські війська відповідали терором і продовжували відбирати в селян вирощений ними хліб. У 1918 р. в Україні діяла розгалужена система військово-економічних організацій, що займалася вивезенням сировини та продовольства. Єлисаветградська контора Держхліббюро відправила в квітні й травні до Німеччини та Австро-Угорщини з державних запасів 251-286 пудів хлібопродуктів, а 2 червня отримала наряд на відправку ще 1 089 649 пудів, хоч заготівельні склади вже були порожніми.

Гетьман П. Скоропадський — почесний отаман Вільного козацтва на вимогу німців видав наказ про його розпуск. Вільне козацтво було ліквідовано. Його лідери та учасники зазнали переслідувань з боку місцевої влади. Під вартою опинився відомий організаторів загонів Вільного козацтва Фотій Мелешко. Німецько-австрійська окупаційна політика на селі, підтримана поміщиками та Державною вартою гетьмана викликала новий спалах селянської війни. Херсонський губернський староста наприкінці червня доповідав у Київ, що «серед населення зростає незадоволення постійними безплатними реквізиціями австрійськими властями хліба, нестача якого набуває іноді великих розмірів». На сусідній Звенигородщині повстанці під впливом Ананія та Левка Шевченків (нащадків Т.Г. Шевченка) навіть зуміли захопити Звенигородку. Це було знамените Звенигородсько-Таращанське повстання, яке таки було придушене німцями. Чимало повстань проти політики австро-німецьких окупантів відбувалося на теренах нашого краю. 11 червня 1918 р. Єлисаветградський та Олександрійський повіти були оголошені на осадному становищі. Австро-німецькі війська брутально привласнювали собі результати селянської праці, посилаючись на умови Берестейської угоди з Україною. Жорстоку політику окупанти виправдовували необхідністю забезпечення порядку в Українській державі.

Найбільшим селянським повстанням на території нашого краю було Канізьке повстання, яке розпочалося з боротьби за землю між безземельними селянами та поміщиками, а також між селянами-общинниками та «відрубниками» (селянами, які отримали земельні наділи за межами общини під час Столипінської реформи 1906-1911 рр., і яких називали куркулями). Спробуємо реконструювати події повстання, проаналізувати його причини та етапи, визначити своєрідні риси.

На одній з краєзнавчих конференцій дослідник Вадим Колєчкін привернув увагу до фонду спогадів про Канізьке повстання 1918 р., який зберігається в обласному архіві. Найбільш інформативними та цінними виявилися мемуари М. Армашева, Ф. Баланди, М. Дмитрієва, А. Паровіна, 3. Донцова, С. Сандула. Цей фонд опрацьовано лише чотирма дослідниками, а матеріали в наукових публікаціях не використовувалися зовсім, тому сміливо можна стверджувати, що вони вперше оприлюднюються та вводяться до наукового обігу. Події Канізького повстання також було згадано в збірці спогадів більшовиків, присвячених встановленню радянської влади на Єлисаветградщині.

Спробуємо реконструювати події цього повстання. Після Жовтневого перевороту 1917 р. до Канежа та навколишніх сіл поверталися солдати, які вели активну більшовицьку агітацію. Вони почали керувати суспільними процесами на селі, втілюючи в життя пункти аграрної політики Раднаркому. Подібних активістів в Канежі нараховувалося до двох десятків.

На думку Сергія Сандула, надважливу роль у встановленні в Канежі більшовицьких порядків відіграв Афанасій Паровій. Він мав значний досвід революційної роботи: був членом полкового комітету одного з петроградських гвардійських полків, брав участь у подіях Жовтневого перевороту. А. Паровій поширював серед каніжан більшовицьку агітаційну літературу, яка мала успіх серед селян. Крім А. Паровіна, помітну роль в агітації відігравав і більшовик М. Дмитрієв, направлений більшовиками Росії до рідного села.

Селянська революція в Канежі позначилася запеклою боротьбою за землю в селі, в якому було 1.5 тис. дворів. Безземельники створювали свої збройні загони, відрубники та поміщики також готувалися до боротьби. В січні 1918 р. після прибуття більшовицьких агітаторів безземельники перейшли до рішучих дій. До лютого 1918 р. в Канежі продовжували виконувати свої обов'язки староста та сільський схід. Але коли староста спробував заборонити більшовицькі зібрання та агітацію, то був переобраний на сільському сході прихильниками більшовизму. У нього відібрали печатку — символ влади на селі. Головним органом влади в Канежі став більшовицький ревком на чолі з А. Паровіним, хоча сільський схід як традиційна форма влади зберігся.

Ревком мав різноманітні відділи та комісії: військову, освітню, земельну, господарську, зв'язку, політпросвітньої та культурно-масової роботи. При ревкомі створили збройний загін, близько 30 осіб, який складався з каніжан. Поступово він збільшився до 700 осіб за рахунок мешканців інших сіл [8, арк.З].

Одним з перших рішень ревкому було утворення Канізької волості шляхом відокремлення Канежа від Панчевської волості та приєднання сусідніх сіл Шпакового та Бровкового. А от велике сусіднє село Сентово, яке не підтримувало більшовицьких експериментів каніжан, не вдалося увести до складу новоутвореної волості. Мешканці Каніжа погрожували сентовцям, склавши революційну промовку: «Ми вже організувалися, а Сентово спить. Ох, і будем бить!». Таким чином, більшовики Канежа виконували інструкції більшовиків з розчленування України. Територією України створювалися Донецько-Криворізька, Одеська, Таврійська республіки, які не визнавали над собою влади УНР. Повітовий ревком затвердив утворення Канізької волості. М. Дмитрієв з гордістю згадував: «Німці з'явилися в Ново-Миргороді, Златополі, Єлисаветграді, а в нас, у селі Каніж, Радянська влада». Канізький ревком не визнавав й української влади. На першому ж засіданні було прийнято рішення про непідкорення розпорядженням вищого органу влади УНР про мобілізацію «мешканців Канізької волості» до української армії. Коли з Єлисаветграда прибув представник української влади з вимогою про надання підтримки збройним силам Центральної Ради фуражем та продовольством, то отримав рішучу відмову.