Читати книгу - "Омбре. Над темрявою і світлом"

Надсилаю Вам перелік вилучених у ворога цінностей, підготовлених до вивозу у Німеччину з окупованого міста К.-Подільського, а саме: предмети церковного призначення, викрадені ворогом з єзуїтського храму.

З них:

84 книги 1453-1647 рр., видані латиною, мають сигнатури Κ.-Подільської єпархії і єзуїтського храму;

картина із зображенням лицарів у старовинній золоченій рамі;

9 підсвічників XVI-XVII ст. срібних;

престольне розп’яття, оздоблене, ймовірно, дорогоцінними каменями;

6 печаток, дві з них скріплені ланцюжком, на них — зображення двох вершників та куполи храму;

одинарна печатка з кільцем;

печатка на срібній каблучці;

дві печатки на бронзових каблучках.

Усі предмети належить передати в державний архів м. Κ.-Подільський для подальшого зберігання.

Начальник відділу контррозвідки «СМЕРЧІ» 5-ї ударної армії, полковник Олександр Карпенко.

— Ну, оце я розумію! — схвально промовив Карпенко. — Чітко, зрозуміло. Залишається тільки підпис поставити, — промовив він, виводячи чорнильною ручкою на аркуші свій розлогий автограф. — Вам би, Люблінський, наукою займатися! В крові у Вас це... не думали?

Антон зам’явся.

— Та нехай, товаришу полковнику, все трохи устаканиться, а то непевно все якось... А науками... я встигну...

— Непевно, кажеш? — Карпенко простягнув йому документ. — Війну ми виграли! От що головне! А все інше — справимось! Нічого, не тужи, Антоне, я вас із Наталею без допомоги не залишу. Аби у мене все вигоріло як слід, то й вам буде добре. А ти знайшов якийсь попівський реквізит і радієш, наче дитина!

— Дозвольте іти, товаришу полковнику?

— Не забудь, ми з Іриною чекаємо тебе сьогодні на вечерю. Нагадати просила.

— Дякую, товаришу полковнику! — промовив зніяковіло Люблінський. Він все ще ніяковів, коли Карпенко отак запросто перестрибував у розмові зі справ служби на особисті. — Дозвольте іти?

— Іди вже! — розсміявся Карпенко. — От для моїх Ірини та Наталі твої «атрофакти» в самий раз! Жінки люблять всілякі історії слухати. А мені більше такого клопоту на голову не шукай! Завтра ж організуй їх повернення до Кам’янця-Подільського та прослідкуй, аби все було прийнято згідно опису.

— Так точно, товаришу полковнику!

До вечері залишалося ще з півгодини. Якраз аби привести себе до ладу: поспішити додому, поголитися, одягнути свіжу сорочку та перейти двір — Карпенків розквартирували навпроти, у сусідньому будинку.

Антон загорнув прихоплений з кабінету «записник» у шмат грубого паперу — не слід залишати його на виду. Перев’язав навхрест шнурком. Добра схованка у його тимчасовому помешканні навряд чи знайдеться, хіба що ця стара грубка... Тож, не гаючи часу, Люблінський заховав туди свою знахідку, тепер схожу на невеличкий пакунок. Зачинив дверцята. Чудово!

Зустріч із майбутніми тестем і тещею трохи напружувала, тим більше, що в штабі над ним відверто посміювалися: обрав найлегшу дорогу — одружитися з донькою командира! Зрештою, коли він із нею познайомився, то не відав, що її прізвище Карпенко, а батько — начальник відділу контррозвідки «СМЕРШ».

Вечеря у Карпенків проходила невимушено. До майбутнього зятя Наталині батьки ставилися приязно від початку його залицянь до дівчини, тож і Антон відчував себе цілковито у своїй тарілці.

Єдине, що дратувало його, — це бажання полковника Карпенка спланувати їхнє з Наталею майбутнє на власний розсуд.

Але зараз у родинному колі Карпенків Люблінський гнав похмурі думки і роздратування.

Мати Наталі готувала неперевершено. У цьому Антон вже не раз пересвідчувався, плекаючи надію, що коли й Наталя перейняла той кулінарний хист хоч трохи, то він по-справжньому пануватиме.

А ще у Карпенків завжди водилися делікатеси. Здебільшого трофейні, бо на станції віднайшлося чимало вагонів, напакованих чудовими рибними консервами та тушкованим м’ясом. Траплявся кав’яр, зацукровані фрукти, шоколад, навіть французьке вино... Офіцерня Вермахту розкошувала на широку