Читати книгу - "Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)"

в) що експерти помітили невеличкі синці, але не висунули гіпотезу, що Вільму тримали силоміць.

г) що аналіз, аби встановити наявність отруйних чи снодійних речовин, було зроблено лише у внутрішніх органах.

д) свідчення пані Пассареллі.

Цього разу пані Монтезі поповнила опис вбрання своєї дочки іншими предметами. За її словами, Вільма мала на собі чорні «мушкетерські» рукавички і наручний позолочений годинник.

Безмовний шанувальник

Проте аргументи пані Монтезі не визнали достатньо сильними, важливішими признали доводи, висунуті Вандою, аби відкинути гіпотезу про самогубство. Ванда пояснила, що коли вона сказала поліції, що її сестра вийшла після термінової телефонограми, то забула про дві речі: розмову про поїздку в Остію і ту обставину, що в житті Вільми не було нічого, про що вона не знала б. І одразу ж згадала нещодавній випадок, який стався за п’ять днів до смерті. Вільма розповіла їй, що якийсь юнак їхав за нею на своєму автомобілі від площі Квадрата аж до її дому, але не промовив до неї ні слова. На думку Ванди, її сестра відтоді не бачила свого безмовного шанувальника, бо точно розповіла би їй про це.

Ніхто не надсилав їй квітів

Після цього розслідування, проведеного за чотири дні, поліція дійшла висновку, що Вільма була винятково серйозною і замкнутою дівчиною, в житті якої не було іншого кохання, крім Джуліані. Прийняли як факт, що вона виходила з дому лише у супроводі матері чи сестри, хоча обидві визнали, що в останні місяці (після того, як її нареченого перевели в Потенцу) Вільма набула звички виходити сама майже щодня і завжди о тій самій порі: від пів на шосту до пів на восьму вечора.

Консьєржка дому Адальджіза Рошіні, своєю чергою, згадала, що ніколи не отримувала жодного букету квітів для Вільми. І запевнила, що дівчині ніколи не надходили листи, які не були би від нареченого.

Тут нічого не сталося

На основі цих свідчень роблять висновок (у звіті, датованому 16 квітня), що через відсутність мотивів ставити під сумнів свідчення родини Монтезі, мусить вважатися безсумнівним те, що Вільма і справді поїхала в Остію, аби помити ноги в морі. Припускали, що дівчина вибрала те місце на пляжі, яке знала ще з минулого року, і почала роздягатися, впевнена, що її ніхто не бачить. Дівчина втратила рівновагу через виїмку у піщаному дні і випадково втопилася. В кінці звіту говорилося, що смерть мусила настати між 18:15 і 18:30, бо Вільма (яка ніколи не приходила додому після восьмої) мала сісти у поїзд о 19:30.

«Скандал сторіччя»

Таким би був понурий фінал справи Монтезі, якби на вулиці не було газет, які розповідали людям, що тут щось явно не так. Усе почалося того самого дня ідентифікації трупа, коли наречений Вільми Анджело Джуліані помітив на тілі невеличкі синці, про які згодом говорили газети, не надавши їм жодного значення. Вийшовши з анатомічного театру, Джуліані розповів про помічене одному журналістові і висловив впевненість, що Вільму було вбито.

У той час, як поліція вважала, що Вільма Монтезі загинула через нещасний випадок, преса і далі вимагала правосуддя. 4 травня «Іль Рома», газета, що виходить в Неаполі, кинула динамітну бомбу, яка поклала початок «скандалові сторіччя». Згідно з опублікованою у цій газеті статтею, предмети одягу, яких бракувало Вільмі Монтезі, були доставлені в головне управління поліції Риму, де їх було знищено. Приніс їх туди молодий чоловік, в товаристві якого Вільму Монтезі бачили у першій декаді березня — в салоні авто, яке зав’язло у піску поблизу пляжів Остії. Ім’я юнака було опубліковане: Джан-П’єро Піччоні. Не хто інший, як син міністра закордонних справ Італії.

Вражаючу публікацію в «Іль Рома», несамовито монархічній газеті, підхопили, прикрасили і розмножили усі газети країни. Але поліція зайшла з іншого боку. 15 травня карабінери з узбережжя Остії представили звіт про єдині знайдені ознаки присутності Вільми Монтезі в Остії по обіді 9 квітня. Йшлося про свідчення няні Джованни Карпи і працівниці газетного кіоску на станції в Остії П’єрини Ск’яно.

За словами няні, 9 квітня о шостій вечора вона бачила, як до населеного пункту Марек’яро прямувала дівчина, схожа на Вільму Монтезі — згідно із фото, опублікованими в газетах. Але вона не звернула уваги на колір жакета.

Працівниця газетного кіоска сказала поліції, що Вільма Монтезі купила на станції в Остії поштову листівку, там же підписала її та опустила в поштову скриньку. Потім, згідно з цим свідченням, Вільма попрямувала, і далі одна, до каналу водосховища. Підписана Вільмою листівка була адресована «військовослужбовцю з Потенци».

Листівка так і не дійшла

Слідчі допитали цих двох свідків і відкинули їхні показання. Та коли перша не згадала жодної з особистих рис дівчини, яку вона бачила на пляжі Остії, друга без вагань заявила, що та була вбрана у білий светр. Працівниця газетного кіоску підтвердила, що листівка була адресована «військовослужбовцю з Потенци», але не могла навести жодних даних щодо адреси.

На новому допиті Джуліані поліція упевнилася, що той не отримував жодної поштової листівки. А мати і сестра Вільми підтвердили, що дівчина не носила в торбинці авторучки. І нарешті було встановлено, що те місце, де няня, за її словами, бачила Вільму о шостій, і газетний кіоск на станції в Остії — на віддалі три з половиною кілометри.

Дівчина в автомобілі

Та поки поліція продовжувала розбивати свідчення, газети і далі роздували скандал. Вдалося з’ясувати, що 14 квітня, через два дні після того, як знайшли труп Вільми, механік з Остії прийшов в інспекцію поліції, аби розповісти історію про застряглий у піску автомобіль, про який писала «Іль Рома» в своїй сенсаційній публікації. Механіка звали Маріо Піччіні. Він розповів поліції, що в першу декаду березня, коли він обслуговував залізничну станцію Остії, незадовго перед світанком його покликав молодий чоловік, аби він допоміг йому відбуксирувати його автомобіль. Піччіні каже, що залюбки погодився і що під час маневру зауважив присутність дівчини в салоні автомобіля, що застряг.