Читати книгу - "97"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Г и р я. Виходить, що ревком не в силах людоїдів судити?
К о п и с т к а. Ревком зараз візьме їх під арешт і негайно сповістить у повіт… Товаришу секретар! Напишіть у повіт циркуляра, щоб зараз, негайно…
Г и р я (перебив). Виходить, що ревком за людоїдів?
К о п и с т к а. Підожди!..
Г и р я. Аякже: де б вивести зараз людоїдів отуди до канави та повбивати, а ти їх під арешт, годуватимеш, та ще й доктора до них?.. Оце суді Оце ревком, я вам скажу! (До юрби). Бачили? Чули?
Д і д з ц і п к о м. Погибаємо! Од більшовицького движенія погибаємо!
Г о л ос. Повбивати їх… Людоїдів і ревкома разом!.. Щоб не було!..
Щ е г о л о с и. Повбивати, як собак!
З л и й г о л о с. Мало повбивати! Бо собака, як голодна, то лежить і здохне, а не з’їсть своїх дітей… Живих закопати їх в землю, ось що я скажу!
Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб повбивати людоїдів, хай підніме руку!.. Раз, два, три, чотири… сім… десять-тринадцять… Всі, як один!
З л и й г о л о с. І Копистку з ними.
Галас, вигуки, аж затанцювали:
- І Копистку!
— Увесь ревком!
Г о д о в а н и й. Хто за те, щоб і Копистку та й цього парубійка з ними? (Показав на Васю). Раз, два, три… п’ять… сім… десять… Всі, як один! Так! І хто за те, щоб це діло зробити по-воєнному, одним заходом, зараз?.. Раз, два, три… сім… дев’ять… Всі, як один!..
З л и й г о л о с. Та годі щитати! Виводь їх! До канави!..
В юрбі закричали, замахали руками, ціпками:
— В’яжи!
— Давай мотузка!..
Г и р я (виступив). Іще, граждани, забулися!.. Нам треба нову власть обрати! Чуєте? Я думаю так: Годованого на предсідателя, а за секретаря…
Г о д о в а н и й. Та кого ж, як не Пантелеймона Петровича! Панька!..
Та вже їх ніхто не слухав. В’язали Копистку.
Виводили Васю, Орину, Л а р и в о н а. Д і д з ц і п к о м шматував і топтав протокола.
5
Вивели їх на вигін до канави. Поставили вряд. Гомін, вигуки вщухли.
Г и р я (виступив наперед). Ну, чого ж ми стали?.. Кінчаймо?
Юрба завагалася. Г и р я знов:
— Ну от… Привели, а самі поставали… Треба ж той… Ну?.. (Усміхнувся, скривившись). Не молиться ж на їх!.. Ану-ну? Хто перший, починай!
Юрба зворухнулась і знову стала.
Та невже ніхто не наважиться, га? Все одно назад вже не можна. Раз почали… Граждани!
Г о д о в а н и й (годі). Господи благослови! Я первий піднімаю руку… (Вийняв з-під поли обріза, повернувся до Гирі). По одному чи всіх підряд будемо?
Г и р я. Як хочеш… Я ж не вмію стріляти.
Г о д о в а н и й. Доведеться по одному… там за канавою… (Гукнув на юрбу). Ану розступіться, граждани!.. Дайте дорогу… (Смикнув Л а р и в о н а). Ходім, ти!.. (Повів його, взявшись за кінчик пов’язаного мотуза).
Юрба загомоніла і втихла.
Кожне стежило. очима, як заводив Г о д о в а н и й глухонімого за канаву, як спинив його й наказав стати на коліна.
Чулося звідти: «Стань навколішки! Ну?.. Чуєш?.. Отак, дивись. Отак!..»
Х т о с ь (тоді в натовпу). Навіщо він його навколішки?
Д р у г и й. Щоб краще вцілити… Третій (не одводячи очей). Цитьте! В юрбі. Цитьте!.. Цитьте!..
Юрба завмерла. Гримнув вистріл.
У Копистки впав з голови картузик. Вася заплющив очі.
Юрба ожила, вибухла гомоном, криками:
— Попав!
— Як у серце вліпив!..
— Дивись, кров он…
Х т о с ь (аж підскочив). Так його!
Ю р б а (раптом подалася назад): — Дивись, він встає!
— Живий!..
— Лізе!
Д і д з ц і п к о м. Його куля не візьме.
Дехто взявся тікати. Ще раз бахнув вистріл. Втікачі спинились:
— Упав! Упав!
— Тепер вже капут йому!.
— Ні, дивись, ще встає…
Д і д з ц і п к о м. Кажу, куля не візьме! Свяченим ножем дорізати треба!.. Свяченим, щоб ти знав!..
6
Прискочив Го д о в а н и й.
— Дайте сокиру!.. Добити треба!
Ю р б а підхопила:
— Сокиру сюди!
— Авжеж, сокирою треба.
Подали сокиру. Г о д о в а н и й вихопив з рук. Хтось до його, нетерпляче:
— Дай я!
Д р у г и й. Ось я! Третій. Я! Я!
Вчепилися в сокиру.
— Пусти!
— Ти пусти!
З ю р б и. Пустіть! Нехай один хто…
— Один нехай!
Х т о с ь (тоном філософа). Ну й народ у нас! І тут один в одного з-під рук вихоплює.
Г о д о в а н и й. Пустіть, я самі (Побіг за канаву).
За ним посунулась сп’яніла од крові юрба.
О р и н а (безтямно). Ху, мухи… (Замахала руками). Мухи… Нічого не видно… Одгоніте ж мух!.. Одгоніте-одгоніте!..
У Васі зацокотіли зуби.
— Дядю Мусію! Отак вони і нас… вбиватимуть.
К о п и с т к а. Ось зараз, синок… Прийдуть наші, синок… П а р а с к а ж побігла. Та ось і вона!.. Ось!..
7
Прибігла П а р а с к а. Хустка злізла, от-от упаде:
— Мусію! Що ж це таке, Мусію?!
К о п и с т к а (здвигнувся, повів головою). Ша!.. Кажи тихо!.. Покликала?
П а р а с к а. Не докликалась!
К о п и с т к а. Клименко Захар?
П а р а с к а. Учора пішов в поле корінці копати, нахилився й помер…
К о п и с т к а.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «97», після закриття браузера.