Читати книгу - "Міцний кулак туарегів"

— Ти сказав, що це західний пасат! Але ж…

— Буває, що й легший корабель тікає так само, як оце ми, туди, куди й не сподівалися! — відповів перший офіцер, кусаючи мокрого вуса. — Але тепер мені хотілося б знати, чи довго ще отак буде й чи далеко нас занесе на схід…

— Західний пасат буває, однак, і погідним вітром! — крикнув капітан. — Але я не можу поручитися, що ми проминемо Мис Місурата, перш ніж зміцніє північний…

— Ти завжди, командире, сподіваєшся на найгірше! — заперечив перший офіцер.

— Шкода, що ось уже п'ятнадцятий рік ніяк не можу тобі втокмачити, що я не сподіваюся на найгірше, а завжди тільки думаю про те, що маю робити, як погіршиться ситуація. А це зовсім різні речі.

Капітан і справді побоювався маневрувати в такому розбурханому морі перед скелястим передгір'ям північного виступу Африки між затоками Великий та Малий Сирт, бо це була нелегка ділянка на шляху їхньої втечі перед навальною бурею. На щастя, центр урагану лежав на північ, а вони були на його південному окраї.

Капітан зупинився перед бусоллю[22] й довго стежив за її неспокійною стрілкою.

Матрос на грот-щоглі раптом щось гукнув. Потім юнга показав перед себе на завітряний бік. Капітан подивився у далекоглядну трубу, але крізь сиві дощові потоки, мабуть, нічого не розгледів, бо знизав плечима й подав трубу офіцерові.

— Піду подивлюся! — кинув помічник капітана й квапливо відійшов. За мить він уже спинався по трапу, наче по гігантському маятникові.

Невдовзі помічник уже щось сигналізував капітанові.

— Ото диво, — вигукнув капітан, — ми пливемо із швидкістю п'ятнадцять вузлів! Хто б сподівався на таке від мого старого «Латаття»! — і він усміхнувся.

Там, на південному сході, на прибережному скеллі скипав білосніжною піною прибій. Там — Мис Місурата. За ним узбережжя вигинається на південь у велетенську затоку Великий Сирт.

— Алі! Попливемо туди! — крикнув капітан. Старший стерновий попросив уточнити кут відхилення од напряму вітру.

І тут завирувало.

Через борт корабля впала перша бірюзова гора; корабель піц її вагою страхітливо накренився. Болісно здригнувшись, він знову став рівно, та тієї ж миті на нього впала друга, ще лютіша лавина води.

У цьому ревищі щось з тріском відірвалося, пробило фальшборт і зникло.

— Вода зірвала гармату з завітряного боку! — розгнівано крикнув капітан.

Цілу годину, яка видалася вічністю, боровся корабель з бурею. Буря, мабуть, вирішила не випускати свою іграшку з пазурів: корабель стогнав і тріщав, лавини води шматували йому обшивку, зривали балки й, нарешті, виламали з підвісок один човен.

Та згодом шал вітру й хвиль ущух. Корабель, іще геть у морській піні, з пошматованими вітрилами, плив затокою Великий Сирт все далі й далі…

Наступного вечора загуркотіли якірні ланцюги, і якорі лягли на пісок.

Перший офіцер підійшов до марабута Захаріаша, який дивився на хижки та ідилічне гирло пустельної річки, оточене гайком фінікових пальм.

— Тут колись стояли оті вівтарі, — сказав він старому проповідникові.

Марабут, що, схрестивши ноги, сидів на своєму молитовному килимку, сумно глянув туди, куди показав офіцер.

Троє хлопців сиділи поруч старого, й малий Гасан запитав:

— Які вівтарі, сіді?

— Вівтарі братів Філенів. Ці вівтарі були тут, на сході, кордоном могутньої африканської держави фінікійських карфагенян з грецькою Кіренаїкою та птоле-меївським Єгиптом. Вівтарі Філенів стояли на цьому найглибшому заломі затоки Великий Сирт. Село, що розкинулося в тому гаю, зветься Мухтар, а он та річка — Гаттур. Це — найславетніші місця нашої батьківщини на східному тріполійському узбережжі. Події, які відбулися тут багато віків тому, лишилися в пам'яті людей, дарма що відтоді минули тисячі років і тут панували нові й нові царі, про яких ми вже ніколи не довідаємося, бо навіть їхні імена пішли в непам'ять.

— А хто ж вони були, оті брати?

— То були люди, які любили свою батьківщину понад власне життя… Ось послухайте, що я колись читав про них.

Це сталося тоді, коли над цим морем панували безстрашні сідонські мореплавці. Сідон тепер зветься Сайда, й лежить він на узбережжі неподалік ліванського Бейрута. Але в ті часи на всьому узбережжі Середземного моря були найголовніші два портових міста — Сідон і Тир, теперішні Сайда й Сур. Звідти випливали оті безстрашні моряки, що їх ви, мабуть, знаєте, як фінікійців.

Фінікійці, кажуть, прийшли на Середземне море з південної Аравії. Вони принесли з собою з Персидської затоки разом з іншими знаннями й знання з мореплавства, бо на месопотамських річках — Євфраті та Тігрі — стародавні люди знали значно більше, ніж люди в цілому світі.

На велетенській месопотамській рівнині, яку зрошувала багатюща система каналів, виникли, мабуть, одночасно з давнім Єгиптом найстародавніші держави світу й кілька міст, такі як Ніпевія, Ур, Вавілон. Сусідній з ними Сус свого часу мав населення та багатство, якого тепер не знає жодне місто в Європі[23].

Хтозна, що спонукало одне з тих фінікійських племен вирушити з південної Аравії до дикого, відлюдного узбережжя й спорудити поблизу дельти Нілу кілька міст. Найголовніші з них стали Сідон і Тир. Фінікійці потім ще багато віків будували кораблі для царів або фараонів славної та багатої єгипетської держави. Неймовірними плавбами вони здобули собі не тільки велику славу, а й чимале багатство. Фінікійці були не загарбники й не морські розбійники, вони прославилися, як знамениті торговці, фарбарі, ткачі й маклери.

Минали століття. Середземномор'я поступово ставало центром новітніх подій стародавньої історії. Міцніли фінікійці, і, щоб полегшити плавбу вздовж узбережжя та налагодити товарообмін між народами, що живуть побіля берегів, вони уже за тисячу років до нового літочислення почали зводити на зручних місцях порти. З тих портів згодом виросли містечка й міста. Саме тому ми тепер питаємо в кожнім порту, чи не фінікійці його збудували.

На найважливіших місцях фінікійці будували торговельні станції, які набували великого значення завдяки своєму положенню на Середземному морі. Так швидко виріс Карфаген, місто, яке затьмарило навіть такі міста, як Тир і Сідон. Карфаген було засновано там, де тепер стоїть Туніс, Місто вважалося найголовніше на всьому Середземномор'ї — від Гібралтарської протоки аж до Егейського моря. Воно було, так би мовити, центром світу. Так тривало б і далі, коли б не римляни, які наприкінці Третьої Пунічної війни, майже за півтора століття до початку християнського літочислення, подолали Карфаген і вогнем та залізом стерли його з лиця землі.

Але подія, яка спричинилася до виникнення вівтарів братів Філенів, набагато старіша. Тоді ще карфагеняни владарювали над величезними територіями в Африці. Проте мешканці Кіренаїки також були численні й могутні.