Читати книгу - "Сага про Єсту Берлінга"

Господиня зітхнула, всміхнулася й сказала тільки одне слово:

— Поет.

— У мене багато гріхів на сумлінні, — боронився Єста Берлінг, — але я не написав ніколи жодного вірша.

— Однаково ти поет, Єсто, тут уже нічого не вдієш. Ти пережив більше поем, аніж інші поети понаписували.

Потім ласкаво, як мати, почала дорікати йому, що він марнує своє життя.

— Я ще доживу до того, що з тебе будуть люди.

Єсті приємно було слухати напучування своєї доброї, вірної приятельки, чиє мрійливе серце палало любов’ю до великих дій.

Та як вони скінчили свій веселий обід, скуштували м’яса з хріном, капусти, печива та святкового елю, коли досхочу насміялися і наплакалися з Єстиних розповідей про майора, майориху, про священика з Брубю, надворі задзеленчав дзвоник, і відразу по тому до вітальні зайшов лихий Сінтрам.

Він весь, від голомозої голови до великих пласких ніг, променів радістю. Він вимахував довгими руками й кривив обличчя. Легко було здогадатися, що прибув він з поганими новинами.

— Ви вже чули? — запитав лихий вісник. — Чули, що сьогодні в церкві Свартше оголошено заручини Анни Шернгек з багатієм Дальбергом? Мабуть, вона забула, що заручена з Фердінандом.

Ні, вони ще про це не чули; новина приголомшила й зажурила їх. Подумки вони вже бачили свою садибу зруйнованою за борг Сінтрамові; будуть продані їхні улюблені коні та й старі меблі, що їх господиня привезла ще з батьківського дому. Скінчиться їхнє веселе життя з бенкетами і поїздками з балу на бал. Солона ведмежатина знову не покидатиме їхнього столу, а дівчатам доведеться йти по чужих людях.

Господиня погладила сина, втішаючи його в своїй невгасимій материнській любові.

Та серед них був Єста Берлінг, і в голові його миттю зринули сотні планів, один кращий за одного.

— Слухайте! — гукнув він. — Годі побиватися! Це все влаштувала пасторша із Свартше. Вона має владу над Анною, відколи та оселилася в неї. Це вона примусила дівчину кинути Фердінанда задля старого Дальберга. Але ж вони ще не взяли шлюбу і не візьмуть його. Я їду в Борг і зустріну там Анну. Я побалакаю з нею, я вирву її з рук пасторші й нареченого. Цієї ж таки ночі я привезу її сюди, і старий Дальберг зостанеться ні з чим.

Так він і зробив. Поїхав у Борг, не взявши з собою жодної з веселих капітанових дочок, зате вся родина щиро побажала йому успіху. А Сінтрам, радий, що старий Дальберг дістане дулю, вирішив лишитися в Берзі й подивитись, як Єста привезе невірну наречену. З великої втіхи він навіть укрив Єсту своїм зеленим дорожнім коцом, подарунком мамзель Ульріки.

Господиня вийшла на ганок з трьома книжечками, перев’язаними червоною стрічкою.

— На, — звернулася вона до Єсти, що сидів уже на санках. — Візьми їх на той випадок, якщо тобі не поведеться! Це «Корінна» мадам Сталь. Я не хочу, щоб її продали на аукціоні.

— Мені неодмінно поведеться.

— Ох, Єсто, Єсто, — мовила господиня й погладила його по русявому чубові. — Ти найдужчий і найслабший з людей. Чи не забудеш ти за хвилю, що тримаєш у своїх руках долю бідних людей?

І Єста знову помчав дорогою. Дон-Жуан вицокував копитами, ззаду біг білий Танкред, а серце Єсті сповнювала радість близької пригоди. Він почував себе молодим звитяжцем, на нього зійшло натхнення.

Дорога вела повз церковний будинок у Свартше. Він завернув на подвір’я і запитав, чи може забрати з собою на бал Анну Шернгек. Йому дозволили. Гарна примхлива дівчина вмостилася на санках. Хто б не захотів їхати чорним Дон-Жуаном?

Спершу вони мовчали, та потім дівчина не витерпіла й зухвало спитала:

— Чи чув, Єсто, що нині священик оголошував у церкві?

— Може, казав, що ти найвродливіша дівчина між Левеном і річкою Кларельв?

— Ти дурний, Єсто, про це всі знають. Він оголошував мої заручини із старим Дальбергом.

— Отакої! Якби я був знав, то не взяв би тебе з собою. Нізащо не взяв би!

— Я б приїхала й без тебе, — гордовито сказала дівчина.

— А все-таки шкода мені тебе, Анно, — задумливо мовив Єста. — Шкода, що ти не маєш батьків. Бо ти така норовиста, що на тебе не можна покластися.

— А ще більша шкода, що ти не сказав мені цього раніше, тоді б хтось інший віз мене на бал.

— Пасторша також вважає, що тобі треба мати якогось опікуна замість батьків, а то не віддавала б тебе за таку стару ворону.

— Це не вона мене віддає.

— О, то ти сама знайшла собі такого гарного хлопця?

— Принаймні він бере мене не через гроші.

— Ні, старі завжди полюють за синіми очима й рожевими щоками, і в них це страх як мило виходить!

— Як тобі не соромно, Єсто!

— Але пам’ятай, що відтепер тобі з молоддю не можна буде знатися. Кінець танцям і розвагам. Твоє місце в кутку на канапі. Чи, може, ти наміряєшся гуляти в карти зі старим Дальбергом?

Якийсь час вони мовчали, аж поки вибралися на стрімкі пагорби, де лежав Борг.

— Дякую за милу розмову! Надалі я добре подумаю, перше ніж кудись поїду з Єстою Берлінгом.

— І я дякую тобі за ласкаве слово! Я теж знаю декого, хто жалкує, що колись возив тебе.

Зухвала Анна Шернгек була трохи сумирніша, ніж завжди, як увійшла до танцювальної зали й скинула очима на гостей.

Найперше вона побачила низенького лисуватого Дальберга побіч високого стрункого Єсти Берлінга з хвилястим русявим чубом. Вона б залюбки вигнала їх обох за двері.

Наречений підступив до неї й запросив на танок, але вона зустріла його глузливим подивом:

— Чого це тобі забаглося? Щось я в тебе не помічала раніше любові до танців!

Дівчата підбігли поздоровити її.

— Краще не прикидайтесь! Адже ви не вірите, що можна закохатися в старого Дальберга. Але він багатий, і я теж багата, то з нас якраз добра пара.

Підійшли й старші жінки: вони тиснули її білу руку й торочили про найбільше щастя в житті.

— Поздоровляйте пасторшу із Свартше! — відповіла дівчина. — Вона дужче рада, ніж я.

А неподалік стояв Єста Берлінг, веселий кавалер; усі його радісно вітали за ясну усмішку і за гарні слова, що, мов золотий пил, сипались на сіру павутину життя. Ніколи ще не видавався він їй таким, як цього вечора. Він не покидьок, не принижений, не бездомний блазень, о ні! Він король над людьми, природжений король.

Решта молодих хлопців також змовилися проти неї. Нехай,