Читати книгу - "Ляльковий дім"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вігелан. Тепер усі папери в порядку, пане консул.
Бернік. Добре, добре…
Крап (стиха). Остаточно вирішено, що «Індіанка» завтра вирушає?
Бернік. Остаточно. (Іде до кабінету.)
Вігелан і Крап виходять направо. Гільмар прямує за ними, але в цю мить Улаф обережно вистромляє голову з дверей ліворуч.
Улаф. Дядечку! Дядечку Гільмаре!
Гільмар. Ух, це ти? Нащо зійшов униз? Ти ж під арештом!
Улаф (входячи в кімнату). Тсс!.. Дядечку Гільмаре, знаєш новину?
Гільмар. Так, знаю, тебе сьогодні відлупцювали!
Улаф (сердито дивлячись на кабінет батька). Більше йому не доведеться мене бити. А ти знаєш, що дядько Йоган завтра їде з американцями?
Гільмар. А тобі яке діло? Йди-но швидше до себе нагору.
Улаф. Можливо, і мені, дядечку, пощастить коли-небудь пополювати на буйволів.
Гільмар. Дурниці! Такий боягуз, як ти…
Улаф. Зажди! Завтра про щось дізнаєшся!..
Гільмар. Дурень! (Виходить через сад.)
Улаф, побачивши Крапа, що входить з правого боку, тікає назад у кімнату і зачиняє за собою двері. Крап підходить до кабінету Берніка і прочиняє двері.
Крап. Вибачте, що я знову прийшов, пане консул. Насувається шторм. (Мовчить з хвилину, чекаючи відповіді.) «Індіанка» все-таки піде?
Після невеличкої паузи з кабінету чути голос Берніка: ««Індіанка» все-таки піде». Крап, причинивши двері, виходить праворуч.
Дія четверта
Там же. Робочий стіл прибрано. Надвечірня пора; погода бурхлива; все більше сутеніє. Слуга запалює люстру. Служниці приносять квіти в горщиках, лампи, свічки і розставляють усе це на столах і тумбах уздовж стін. Руммель, у фраку, в рукавичках і білому галстуку, стоїть посеред зали і дає розпорядження.
Руммель (до слуги). Запалюйте свічки через одну, Якобе. Не треба надто святкового вигляду. Усе має бути ніби ненароком… І стільки квітів!.. Ну та нічого, нехай стоять. Немов і завжди так.
Бернік виходить зі свого кабінету.
Бернік (спиняючись на дверях). Що це означає?
Руммель. Ах, ти дома? (До слуг.) Ідіть поки що.
Слуги виходять наліво.
Бернік (входячи в залу). Руммель, та що це все означає?
Руммель. Це означає, що настала найурочистіша хвилина твого життя. Місто влаштовує сьогодні ввечері процесію на честь свого першого громадянина.
Бернік. Що ти кажеш!
Руммель. Процесію з прапорами і з музикою. Хотіли ще і з факелами, та не наважились через вітер. А ілюмінацію все ж влаштуємо. Що, непогано буде, коли появиться в газетах?
Бернік. Слухай, Руммель, я цього не хочу.
Руммель. Тепер уже пізно, за півгодини вони будуть тут.
Бернік. Чом ти раніш мене не попередив?
Руммель. Саме тому, що боявся заперечень з твого боку. Я тільки домовився з твоєю дружиною, вона мені дозволила трошки оздобити залу, а сама подбає про те, чим почастувати гостей.
Бернік (прислухаючись). Що це? Вони вже йдуть? Мені здається, ніби я чую спів.
Руммель (на дверях тераси). Спів? А, це американці. «Індіанка» вирушає.
Бернік. Вирушає?… Так… Ні… Я справді сьогодні не можу, Руммель. Я нездужаю.
Руммель. Тай справді, у тебе препоганий вигляд. Та підтягнися, чорт забирай! Візьми себе в руки. Ми з Санстадом і Вігеланом надаємо цій маніфестації величезного значення і доклали всіх зусиль, щоб її підготувати. Треба вщент розбити наших противників таким виявом цілковитого громадського співчуття. Чутки все ширяться. Не можна далі мовчати про скуповування земель. Тобі доведеться сьогодні ж під звуки промов і пісень, під дзвін келихів… словом, серед усього цього урочистого святкового піднесення оголосити до загального відома, чим ти ризикнув для блага суспільства. У нас можна багато чого досягти в такі хвилини урочистого святкового піднесення, як я щойно висловився. Але спершу треба таке піднесення викликати, інакше нічого не вийде.
Бернік. Так, так…
Руммель. Особливо коли справа така делікатна і дражлива. Але, слава Богу, в тебе така репутація, Берніку, що вивезе тебе. От ще треба нам з тобою договоритись відносно промов. Студент Теннесен присвятив тобі вірші. Починаються дуже гарно: «Прапор ідеї високо тримай!» Рерлуну доручено виголосити вітальне слово, і тобі, звичайно, доведеться відповісти.
Бернік. Я не можу сьогодні, Руммель. Чи не візьмеш ти це на себе?
Руммель. Яб з охотою, але це неможливо. Ти ж розумієш, слово буде звернене безпосередньо до тебе, — втім, нас теж буде згадано побіжно. Я вже говорив про це з Вігеланом і Санстадом, і на нашу думку, тобі слід би відповісти тостом за процвітання суспільства. Потім Санстад скаже кілька слів про єднання між різними верствами суспільства. Вігелан, очевидно, висловить побажання, щоб нова справа не похитнула міцних моральних основ нашого суспільства, а я збираюся стисло згадати про скромну діяльність наших жінок, яка теж має своє значення для суспільства. Та ти не слухаєш?
Бернік. Ні, ні, слухаю. Але скажи, море і справді так розбурхалося?
Руммель. А, ти турбуєшся про «Пальму»? Що ж, судно добре застраховане.
Бернік. Так, застраховане, але…
Руммель. І цілком справне, а це ж найголовніше.
Бернік. Гм… Так, звичайно… Якщо з судном і станеться лихо, то це не означає, що люди теж повинні загинути. Трапляється, корабель загине, і вантаж… ну й чемодани всілякі, документи…
Руммель. Та чорт їх забирай, чемодани й документи! Кому вони потрібні!
Бернік. Як це? Так, так, звичайно, я хотів тільки сказати… Цить!.. Знов співають…
Руммель. Це на «Пальмі».
Вігелан входить з правого боку.
Вігелан. Ось тепер виводять і «Пальму». Вечір добрий, пане консул.
Бернік. І ви, досвідчений моряк, все-таки рішуче додержуєтесь тієї думки, що…
Вігелан. Я рішуче додержуюсь тієї думки, що все в руці Божій, пане консул. Крім того, я тільки-но з корабля… роздав там кілька брошурок, які, сподіваюсь, принесуть з собою благословення.
Санстад і управитель Крап входять з правого боку.
Сан стад (ще на дверях). Так, коли вже тут щасливо минеться, то… А, вечір добрий, вечір добрий!..
Бернік. Щось сталося, пане Крап?
Крап. Я нічого не кажу, пане консул.
Санстад. Весь екіпаж «Індіанки» п'яний-преп'яний. Щоб я не був чесною людиною, коли ця худоба себе не занапастить.
Лона входить з правого боку.
Лона (до Берніка). Ну от, тепер можу тобі передати привіт від нього.
Бернік. Уже сів на корабель?
Лона. У всякому разі, скоро сяде. Ми з ним розсталися коло готелю.
Бернік. Стоїть на своєму?
Лона. Як скеля.
Руммель (біля вікна). Щоб їх чорти розірвали, ці новомодні вигадки. Ніяк не можу спустити завіси.
Лона. Спустити? Я гадала, навпаки…
Руммель. Спершу треба спустити, добродійко. Вам же відомо, що має відбутися?
Лона. Звичайно. Дайте я допоможу. (Береться за шнурки). Я готова спустити завісу для
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ляльковий дім», після закриття браузера.