Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

легка, небувала гора кросівок. На палубі лежали їх сотні, перший і другий помічники сортували їх за загальним виглядом. Гірлянди кросівок, зв’язаних шнурками, звисали з усіх планок і сушилися на сонечку. Зрозуміло, що повноцінних пар знайшлось одиниці. Однак навіть після безсонної ночі всі, здається, були в доброму гуморі.

Перший помічник знайшов пару синьо-білих і сховав собі під койку. Стерновий чудувався сорок п’ятому розміру - яка ж то людина таке носить? - а машиніст нагріб цілу гору кросівок, щоб удома дружина поміряла.

Сріблясті й червоні, з яскравими вставками та смужками-флікерами, білосніжні - ці черевики були на вагу золота: вони дорівнювали харчам, подарункам, хабарам і послугам. На ногах вони не відчувалися взагалі. Поряд із кросівками шкарпетки всієї команди виглядали на рідкість миршаво, а їхні ноги здавалися рябими й линялими серед таких чистих кольорів. Другий помічник перерив усю купу, доки не знайшов собі пару «американських черевиків». Обидва були жіночі. Один червоно-білий, а другий синій. Власне взуття помічник пожбурив за борт, а тоді продефілював палубою в непарних «найках».

Попереду на сході формувалася велика хмарна маса, а перед нею вихором кружляли морські птахи. Це був апвелінг - із глибин западини нагору підіймалася холодна вода й конденсувалася в повітрі. У такій воді полюють кашалоти, вона - дім шестизябрових акул. Нагору в цьому потоці підіймаються чорні медузи, кальмари та глибоководні креветки, білі й сліпі. Подейкували, що саме цих креветок із великими, невідкритими очима живцем із перцем та ікрою споживає сам Великий Керівник.

Капітан схопив бінокль і роздивився. Тоді задзвонив у дзвін - прибігли помічники у своїх обновках.

- Нумо, хлопці! - сказав капітан. - Будемо героями революції!

Капітан сам зайнявся сітями, а Чон До допоміг машиністові зробити імпровізований акваріум із двох бочок для дощової води і баластної помпи. Але виявилося, що ввійти до місця апвелінгу не так просто. Те, що здалеку скидалося на туман, виявилося масою хмар, яка тяглася на кілька кілометрів. Хвилі ходили під несподіваними кутами, утримати рівновагу було важко, а швидкоплинні острівці туману бігли над гребенями хвиль, утворюючи мінливі ліси й галявини видимості.

Уперше кинуті сіті принесли добрий вилов. Креветки у воді були прозорі, білі, коли сіть підняли, і знову прозорі, коли їх вихлюпнули в бочку; їхні довгі вуса то згорталися, то розгорталися. Коли капітан скомандував знову закидати сіті, птахи зникли, і стерновий вів судно крізь туман, вишукуючи птахів.

Глянувши у воду, важко було сказати, що спіймається, але помічники зайнялися сітями, схилившись до води. Раптом на поверхні почався якийсь сильний рух. «Тунці їх знайшли!» - крикнув капітан, і перший помічник знову кинув сіті в море. Стерновий зарипів штурвалом і повів судно колами, а сіті тяглися так повільно, що «Чунма» ледь не переверталася. Зіткнулися дві хвилі, підкинувши судно, так що неприв’язані кросівки попадали у воду, але вилов не згубився, а коли машиніст почав крутити ворот лебідки, у сіті раптом різко блиснуло, немовби вони спіймали кришталеву люстру. Тоді креветки в баку, наче їм це якимось таємним шляхом передалося, почали солідарно фосфоресцувати.

Біля акваріума були потрібні всі: треба було розвантажити вилов, який міг гойднутися над палубою в будь-який бік. Машиніст керував лебідкою, але в останній момент капітан закричав йому, щоб тримав міцно: сіть люто гойдалася на всі боки. Капітан став біля планшира і вдивлявся в туман. Усі решта й собі завмерли, вдивляючись у щось непевне: дуже дивною була ця завмерла поза на тлі стрибків судна і шалених рухів сіті з креветками. Капітан дав знак стерновому ввімкнути сирену, і всі похмуро чекали на відповідь.

- Іди вниз, - наказав капітан Чонові До, - і розкажи, що там чути.

Але було вже пізно. За мить туман розвіявся, і всім відкрився стійкий ніс американського фрегата. «Чунма» скакала й гойдалася на всі боки, а американське судно практично не рухалося, там понад бортом стояли люди з біноклями. І тут до них підплив надувний човен, і американці закинули трос. Серед них були люди з сорок п’ятим розміром взуття.

Перші кілька хвилин американці були сама діловитість, чітко за інструкцією виконали процедуру, яка полягала здебільшого в бадьорому підійманні й опусканні чорних гвинтівок. Вони пішли через рубку та камбуз до долішніх приміщень. З палуби було чути, як вони проходили там, унизу, перегукуючись: «Чисто-чисто-чисто».

З ними був морський офіцер із Південної Кореї, який залишився нагорі, поки американці утримували корабель. Він був бадьорий, у свіжій білій формі, назвався Пак. На ньому був білий шолом із білою та блакитною смугами, облямований сріблястим металом. Він вимагав декларацію, форму реєстрації належності судна й ліцензію капітана - нічого з цього в них не було. Де прапор, цікавився Пак, і чому вони не відповіли на їхній сигнал?

У сітях колихалися креветки. Капітан наказав першому помічникові звантажити їх у бочку.

- Ні, - мовив Пак і показав на Чона До. - Хай це він зробить.

Чон До подивився на капітана. Той кивнув. Чон До пішов до сіті і спробував зупинити її, щоб не гойдалася. Хоча він багато разів бачив, як це роблять, сам ще ніколи не розвантажував. Спробував вирахувати, коли сіть гойднеться над бочкою, смикнув за шнур, і креветки посипалися в бочку, а тоді - й мимо, на палубу, на дошки для потрошіння риби і, нарешті, на черевики Чона До.

- А ти зовсім не схожий на рибалку, - засумнівався Пак. - Поглянь на свою шкіру, руки. Зніми сорочку.

- Тут командую я, - сказав капітан.

- Зніми сорочку, шпигуне, або я скажу американцям, щоб вони з тебе її зняли!

Не встиг Чон До розстібнути й трьох ґудзиків, як Пак побачив відсутність татуювання.

- Я неодружений, - пояснив Чон До.

- Значить, неодружений… - повторив Пак.

- Він сказав, що неодружений, - підтвердив капітан.

- Північна Корея не випустила б тебе в море нежонатого. Хто за тебе сяде, якщо втечеш?

- Послухайте, - втрутився стерновий. - Ми рибалки, ми повертаємося в порт. То й усе.

Пак розвернувся до другого помічника.

- Як його звати? - спитав він про Чона До.

Другий помічник нічого не сказав. Подивився на капітана.

- Ти на нього не дивись! - прикрикнув Пак, підійшовши ближче. - Яка його посада?

- Посада?

- На кораблі, - уточнив Пак. - Гаразд, яка твоя посада?

- Другий помічник.

- Гаразд, другий помічнику, - сказав Пак і показав на Чона До. - Оцей безіменний товариш. У нього яка?

Другий помічник відповів:

- Третій помічник.

Пак зареготав.

- Авжеж, третій, значить, помічник! Це чудово, просто клас!