Читати книгу - "Джерело"

Рорк підкорився.

— Ти занадто тямовитий, — сказав Камерон. — Надто здібний як на те, що хочеш із собою зробити. Це безглуздо, Рорк. Краще зараз, аніж пізніше.

— Про що це ви?

— Безглуздо марнувати те, що ти маєш, на ідеал, якого ти ніколи не досягнеш, якого вони ніколи не дозволять досягнути. Безглуздо перетворювати твої дивовижні здібності на стовп для тортур для самого себе. Продай це, Рорк. Продай це зараз. Це буде не зовсім те, але тебе на це вистачить. Ти маєш те, за що платитимуть, і платитимуть чимало, якщо ти використаєш свій талант по-їхньому. Погодься з ними, Рорк. Іди на компроміс. Іди на компроміс, бо ти й так пізніше зробиш це, пройшовши через таке, про що шкодуватимеш. Ти не знаєш. А я знаю. Врятуй себе від цього. Покинь мене. Іди до когось іншого.

— А ви теж так вчинили?

— Ти самовпевнений виродок! Ти думаєш, я сказав, що ти надто здібний? Як ти смієш порівнювати себе з… — Він замовкнув, бо побачив, що Рорк усміхається.

Побачивши це, він раптом усміхнувся у відповідь, і це було найболісніше видовище, яке Рорку будь-коли доводилося бачити.

— Ні, — сказав Камерон лагідно, — це не подіє, правда ж? Ні, не подіє… Добре, твоя правда. Ти такий здібний, як тобі і здається. Але я хочу поговорити з тобою. Я точно не знаю, як почати. Я втратив навички спілкування з людьми, схожими на тебе. Ти можеш зрозуміти?

— Я розумію. Гадаю, ви марнуєте свій час.

— Не грубіянь. Бо я зараз не можу бути грубим із тобою. Я хочу, щоб ти вислухав. Слухатимеш, не перебиваючи?

— Так. Пробачте. Я не хотів грубіянити.

— Бачиш, я останній з усіх людей, до яких ти повинен був прийти. Я кою злочин, затримуючи тебе тут. Хтось мусив би попередити тебе про мене. Я не зможу тобі допомогти. Я не зможу тебе відрадити. Я не можу навчити тебе здорового глузду. Натомість я підштовхну тебе вниз. Я тягнутиму тебе шляхом, яким ти йдеш зараз. Я силою змушу тебе залишатися тим, ким ти є, і зроблю тебе ще гіршим… Хіба не ясно? За місяць я не зможу тебе відпустити. Не впевнений, що й зараз можу зробити це. Тому не сперечайся зі мною і йди. Вибирайся, поки можеш.

— Але чи можу? Ви не думаєте, що для нас обох занадто пізно? Для мене стало пізно дванадцять років тому.

— Спробуй, Рорк. Спробуй хоча б один раз бути розважливим. Є чимало великих дядьків, які візьмуть тебе, вигнали тебе чи ні, якщо я попрошу. Вони можуть сміятися з мене у своїх промовах під час офіційних обідів, та вони крадуть у мене, коли їм заманеться, і вони знають, що я завжди впізнаю здібного кресляра. Я дам тобі листа до Ґая Франкона. Колись давно він працював на мене, дуже давно. Здається, я звільнив його. Та це не має значення. Іди до нього. Спершу тобі не подобатиметься, але ти звикнеш. І дякуватимеш мені через багато років.

— Навіщо ви усе це мені кажете? Це не те, що ви хочете зробити. Це не те, що ви зробили.

— Саме тому я й кажу! Бо це не те, що зробив я! Послухай, Рорк, є в тобі дещо таке, що мене лякає. Це не те, як ти працюєш; я не переймався б, якби ти був ексгібіціоністом, який вдається до ефектних трюків і витівок лише задля того, щоб привернути до себе увагу. Це хитрий спосіб — протистояти натовпу і веселити його, збираючи плату за вхід на виставу. Якби ти чинив так, я не переживав би. Але це не так. Ти любиш свою роботу. Боже тобі поможи, ти любиш її! І це прокляття. У тебе на чолі тавро, яке кожен із них може побачити. Ти любиш роботу, і вони це знають, і вони знають, що так упіймають тебе. Ти коли-небудь придивлявся до людей на вулицях? Ти не боїшся їх? Я боюся. Вони йдуть повз тебе, вони носять капелюхи і тримають торбинки. Але не в цьому їхня суть. Їхня суть у тому, щоб ненавидіти кожного, хто любить свою роботу. Бо тільки таких вони бояться. Не знаю чому. Ти відкриваєшся, Рорк, для усіх і кожного.

— Але я ніколи не помічаю людей на вулицях.

— Ти не помітив, що вони зробили зі мною?

— Я помітив лише, що ви їх не боїтеся. Чому ж ви переконуєте боятися мене?

— Ось чому я тебе вмовляю! — Камерон нахилився вперед, стиснувши кулаки. — Рорк, ти хочеш, щоб я це сказав? Ти жорстокий, правда? Гаразд, я скажу це: ти хочеш закінчити отак? Ти хочеш стати тим, ким став я?

Рорк підвівся і став навпроти країв світла на столі.

— Якщо, — сказав Рорк, — наприкінці життя я стану таким, який ви є сьогодні, у цій конторі, то сприйматиму це за честь, на яку ніколи не заслуговував.

— Сідай! — гримнув Камерон. — Мені не подобаються демонстрації!

Рорк роззирнувся, здивований тим, що стоїть. Сказав:

— Вибачте. Я не помітив, що стою.

— Добре, сідай. Слухай. Я розумію. Це дуже люб'язно із твого боку. Але ти не зрозумів. Я думав, що кілька днів тут вистачить, щоб викинути з твоєї голови поклоніння героям. Бачу, що ні. Ось він, кажеш ти собі, великий старий Камерон, шляхетний борець, мученик за програну справу! І ти залюбки помреш на барикадах зі мною та їстимеш у дешевих забігайлівках разом зі мною до кінця своїх днів. Я знаю, зараз, у твоїх поважних двадцять два роки, тобі це видається чистим і прекрасним. Але чи розумієш ти, що це означає? Тридцять років поразок — звучить прекрасно, так? Але ти знаєш, скільки днів у тридцяти роках? Ти знаєш, як минають ці дні, Рорк? Ти знаєш, як вони минають?

— Ви не хочете говорити про це.

— Так! Я не хочу говорити про це! Але я говоритиму. Я хочу, щоб ти почув. Я хочу, щоб ти розумів, що на тебе чекає. Настане час, коли ти дивитимешся на свої руки і хотітимеш узяти щось та розтрощити в них кожну кістку, бо вони глузуватимуть із тебе — що вони могли б зробити, якби ти дав їм такий шанс! Але ти не матимеш такої можливості, й ти зненавидиш власне тіло, тому що воно десь загубило свої руки. Настане час, коли якийсь водій автобуса вимагатиме з тебе десять центів за проїзд, але ти почуєш не це, — почуєш, що ти нікчема, що він сміється з тебе, що