Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"

крижаних струмках і забув про всі свої турботи. Із цього божественного місця вони здавалися такими нікчемними… Свіжий, очищений, втомлений, але щасливий, добряче схудлий, я повернувся з гір за десять днів і відчинив двері маленького орендованого будиночка. Гаряча ванна була благословенням, як і холодне пиво. Я увімкнув 3V і знічев’я слухав новини, розлігшись у ванні та лінуючись навіть перемикнути канал.

«…доповідають про збільшення у першому півріччі експорту шинки на чотири відсотки. Водночас ринок свинобразячих голок досі в занепаді. Купа свинобразячих голок перевіряє нашу владу на міцність. За таку недбалість уряд уже піддають гострій критиці».

«Ближче до дому. Хакера, що зламав федеральний сервер, судитимуть завтра. Обвинувачі кваліфікують це як найтяжчий злочин і вимагають відновлення смертної кари. Однак…»

Голос диктора зник із моєї свідомості, коли замість його улесливого обличчя показали самого хакера. Його вели під охороною поліції. Великий чоловік, огрядний, із гривою сивого волосся. Мене немов ударили в груди. Колір волосся інший, але навіщо ж перуки? Я не помилився.

Це Слон!

Я виліз із ванни, пройшов через кімнату та натиснув стоп-кадр. Не звертаючи уваги на холод, перемотав назад і збільшив картинку. Зупинився на тому кадрі, де заарештований на мить обернувся. Це Слон, жодного сумніву.

Поки я витирався рушником і одягався, у голові визрів план. Треба повернутися до міста й рознюхати, що з ним сталося і як йому можна допомогти. Я зателефонував, щоб дізнатися, коли можна вирушити в дорогу. Найближчий рейс — одразу після опівночі. Я забронював місце, поїв, відпочив, сплатив усі рахунки і став першим пасажиром на борту.

Щойно приземлившись, я навідався до своєї штаб-квартири в Біллівіллі. Поки комп’ютер роздруковував новини про арешт, заварив кави. Сьорбаючи каву й читаючи, я зовсім занепав духом. Це справді був Слон, хоч у справі він фігурував під ім’ям Білл Вазіс. Його затримали на виході з Федеральної будівлі, де він зламав центральний комп’ютер і переглядав секретні файли. Це сталося наступного дня по тому, як я вирушив у подорож.

Я миттєво зрозумів, що це означає. Мене гризло почуття провини — Слон потрапив до в’язниці через мене. Якби не я зі своїм божевільним планом, він ніколи не зачіпав би федеральні файли. Він учинив це лише тому, що прагнув з’ясувати, чи не було пограбування частиною федеральної операції.

«Я запроторив його до в’язниці, я його звідти й витягну!» — вигукнув я, скочивши на ноги та розливши каву по підлозі. Довелося витирати калюжу, і мій запал трохи згас. Так, я хотів звільнити його з в’язниці. Але чи спроможний я це зробити? Чому ні? У мене тепер є певний досвід втеч із в’язниці. Чи не легше прокрутити таку справу, коли ти ззовні, а не всередині? Після тривалих роздумів я усвідомив, що, можливо, мені у в’язницю заходити й не треба. Хай поліція сама приведе Слона до мене: під час допровадження до зали суду його мали перевозити на якомусь транспорті.

Небавом я усвідомив, що поставив собі завдання не з простих. Слона, очевидно, вважали великим злочинцем. Та вже багато років не ловили нікого такого, тож навколо нього зчинили неабияку метушню. Замість в’язниці міста чи штату Слона вартували у Федеральній будівлі. Я ніяк не міг туди пробратися. А заходи безпеки під час його транспортування до зали суду просто вражали — броньовані фургони, охорона, копи на мотоциклах, вертольоти. Тут я теж не міг нічого вдіяти. На мить я спантеличився. Я був зацікавлений у цій справі, так само як і поліція, хоч вони з іншої причини.

Після тривалих пошуків поліція виявила, що справжній Білл Вазіс покинув планету двадцять років тому. Всі записи про це було стерто з комп’ютера, крім, однак, записки, залишеної справжнім Біллом Вазісом своїм родичам. Саме на основі цієї записки й робили висновки про те, що зараз судять самозванця.

Отже в’язень — не Вазіс. Але хто ж тоді він? Коли про це запитали підсудного, то, якщо вірити репортажам у пресі, «він у відповідь мовчав і лише всміхався». Тепер в’язня називали містер Х. Ніхто не знав, хто містер Х насправді, а він волів не розмовляти на цю тему. Суд було призначено через вісім днів. Його не відкладали, бо містер Х відмовився визнавати себе винним чи невинним, відмовився від захисту та послуг громадського захисника. Обвинувачення, якому кортіло розправитися з в’язнем, оголосило про готовність його матеріалів і клопоталося про якнайшвидше призначення засідання. Суддя, якому, вочевидь, подобалося купатися в промінні слави, пішов назустріч і призначив його на наступний тиждень.

Я не міг удіяти нічого! Припертий до стіни, на хвилину я опустив руки. Краще почекаю до завершення суду. Тоді Слон стане просто одним із в’язнів і його нарешті переведуть із Федеральної будівлі. Коли він перебуватиме у в’язниці, тоді й організую його втечу. Звісно, до того як прилетить наступний космічний корабель і забере його для промивання мізків і виправної терапії. Вони використовуватимуть чудеса сучасної науки, щоб перетворити Слона на законослухняного громадянина, а, знаючи його, я розумів, що він краще помре, ніж дозволить так збиткуватися над собою. Я мусив втрутитися.

Але вони зробили все, щоб це було для мене нелегко. Я не міг навіть знайти способу перебувати в залі суду під час засідання. Тож мені довелося разом із усіма жителями планети дивився суд по телевізору.

Засідання завершилося підозріло швидко. Першого дня виголосили добре задокументований список учиненого підсудним. Комп’ютерне піратство, злом банку пам’яті, псування процесора, державна зрада, причетність до розсекречення таємних документів — справді жахливо. Свідки зачитували свої показання, всі по тому прийняті й додані до справи. Слон не звертав на метушню навколо жодної уваги. Він дивився кудись відсутнім поглядом, наче споглядав речі набагато цікавіші, ніж те, що відбувалося в залі суду. Коли зібрали всі докази, після перерви, якої цілком би стало для банкету зі стриптизом, суддя відкрив засідання у доброму гуморі. Обвинувачення зачитало вимоги. Суддя кивав на знак згоди та подякував усім за чудову роботу. Потім із поважним виглядом заговорив, роблячи великі паузи для записування:

— Ця справа зрозуміла. Обвинувачення настільки вбивчі, що захист просто неможливий. Відсутність захисту в цьому разі сприяє торжеству правди й закону. А правда полягає в тому, що підсудний з власної волі, злісно та завбачливо скоїв усі злочини, в яких його обвинувачують. Це беззаперечно. Повторюся, справа для мене зрозуміла. Проте, хоч це і так, я поміркую над нею залишок дня і ніч. Підсудний матиме шанс на справедливість, якою він знехтував. Я