Читати книгу - "Балакучий пакунок"

— Ні, — Етельред відчайдушно потрусив головою, — нізащо я не скажу вам нічогісінько. Мій рот на замку, ось так.

Табіта видихнула два язички полум’я.

— Ну, добре, вмовили, — відразу поступився Етельред. — Я розповім вам дещо, можливо, щось не надто важливе.

— Де вони поділи великі книги? — спитав Г. Г. — Цим книгам нічого не загрожує?

— О, ще б пак! — вигукнув Етельред. — Книги заховані у підземеллі, в надійному місці, під посиленою охороною. Ой, а як ті дурні сіли в калюжу, випробовуючи заклинання! Смішно? Я мало не вмер. А як же казився головний василіск, коли вони перетворили двох вартових — одного на дерево, а другого на пучечок місячної моркви. Наші жаби просто по землі качалися, кажу вам.

— А що ти скажеш про яйця драконів? — спитав Папуга.

— О, з ними все гаразд, — відповів Етельред.

— Вони цілі? У замку? Мої дорогесенькі! — зойкнула Табіта й зомліла.

— Ой, чого це вона? — здивувався Етельред. — Звичайно, вони в безпеці. Як їх поскладали в камеру тортур, так вони там і лежать, усі до одного.

Присутні кинулися поплескувати Табіту по лапах, аж поки вона опритомніла, бо, як мудро зауважив Г. Г., «немає сенсу палити пір’ячко в неї під носом, як це зазвичай роблять у таких випадках».

— А тепер, — звернувся Папуга до Етельреда, — зізнавайся, як найзручніше проникнути в замок?

— Там є тільки один вхід, — втрутився Г. Г., — через підйомний міст і головні ворота.

— Ага, отут ви всі й помиляєтесь, ясно? — проголосив Етельред. — Думаєте, що все знаєте? А ось і не так, ви помиляєтесь, ясно?

— Добре, тоді скажи, як інакше можна туди потрапити? — спитав Г. Г.

— Ну-у-у, — хитро примружився Етельред, — це вже ні, цього вже я вам не скажу. Ні-ні, я не з якихось там переходчиків.

— Перебіжчиків, — виправив Пітер.

— І не з отих теж, — сказав Етельред.

— Я тобі не вірю, — сказала Пенелопа. — Відколи ми тебе схопили, ти тільки й робиш, що брешеш, і це ще одна твоя брехня — як перед тим про нейрохірурга. Ти постійно брехав нам про те, хто ти і що ти, і тепер знову брешеш, мовляв, є якийсь інший вхід у Замок василісків.

— Я не брешу, панночко, повірте, — заголосив Етельред. — Може, я й збрехав вам раз чи два про те, хто я і що я, але зараз кажу чистісіньку правду: в замок можна потрапити через ринви.

— Браво, Пенні! — вигукнув Пітер.

— Вельми розумно, — підхопив Папуга.

— Блискуче, — погодився Г. Г.

— Так нечесно! — запротестував Етельред, бо раптом зрозумів, що він накоїв. — Як вам не соромно, панночко, хіба так чемно?

— Так само чемно, як тобі шпигувати за нами, — відрубала Пенелопа.

— Але ж це мій фах, я — професійний шпигун, — заперечив Етельред. — А ви не мали права хитрощами виманювати в мене зізнання.

— Ну, пробач, будь ласка. Я думаю, це було необхідно, — сказала Пенелопа. — До того ж нікого це не здивує, бо ти справді поганий шпигун.

— Мені здається, несправедливо так казати, бо я встиг закінчити тільки половину курсу, — ображено відповів Етельред. — Насправді я просто ас. Я чудово вмію перевтілюватись в угорського риботорговця, батька трьох дочок, вдівця — він у мене як живий! Принаймні так каже моя мама. Ви не хотіли би послухати? Я можу ще вдати польського графа, у якого настали темні часи і йому довелося продати свій замок з усім начинням.

— Якось іншим разом, — перебив його Папуга. — А зараз ми хочемо знати, як потрапити в ринву.

— Ну, ні, — буркнув Етельред, — навіть не чекайте, що я відкрию вам усі секрети.

— Здається мені, — Пенелопа підморгнула Папузі, — Етельред не усвідомлює, що ми пропонуємо йому дуже важливу роботу.

— Як це? Мені? — спантеличено перепитав Етельред. — Яку роботу?

— Професійного контршпигуна, — незворушно відповіла Пенелопа.

— Тобто ким це я буду? — розхвилювався Етельред, аж його очі зробилися ще більш банькаті. — Що воно таке?

— Це найважливіший різновид шпигунства, уяви собі, — відповів Пітер.

— Так, — підхопив Саймон, — надзвичайно важлива робота.

— Ого! — видихнув вражений Етельред. — Ну, то як ця робота робиться?

— Отак: ти вдаєш, нібито й далі шпигуєш за нами на користь василісків, — пояснила Пенелопа. — Тим часом насправді ти шпигуєш за василісками для нас. І тому тепер тебе називатимуть ас-контррозвідник Ікс.

— Нове ім’я? — спитав Етельред. — Але чому саме ас-контррозвідник Ікс? І чому мені не можна залишити моє власне ім’я?

— Тому що аси контррозвідки ніколи так не роблять, — сказав Пітер. — Вони занадто важливі персони, щоб залишати собі звичайні імена.

Етельред кілька хвилин розмірковував.

— А маскування мені знадобиться, га? — нарешті спитав він. — Бо маскування — мій талант, і я не хотів би його занехаяти.

— Аякже, звичайно, тобі доведеться маскуватися, — сказала Пенелопа, — і найчастіше доведеться носити збіса хитре й підступне маскування.

— Яке ж, кажи мерщій! — загорівся Етельред, його очі від запалу ледь не вилізли з орбіт.

— Ти будеш маскуватися під себе, — відповіла Пенелопа. — Будеш справжньою жабою.

— Це вже занадто! Ті василіски прекрасно знають, що я жаба, — запротестував Етельред.

— У цьому, власне, й полягають диявольські хитрощі, — втрутився Саймон. — Бо під личиною жаби буде насправді чаїтися ас-контррозвідник Ікс.

— Ага! — вигукнув Етельред, і обличчя в нього засяяло. — Ага, це вам не дурничка, це навіть вельми розумно. Супер! Це якесь найшпигунськіше шпигунство, ого-го!

Діти полегшено зітхнули, а Папуга і Г. Г. перезирнулися.

— Отже, ти погоджуєшся обійняти цю високу посаду? — уточнила Пенелопа.

— Авжеж, панночко, залюбки, — очі Етельреда сяяли. — І ще дозвольте сказати, панночко, що мені буде дуже приємно нести службу з кимось таким, як ви, з отакою гарненькою і такою розумною — цілковито мені до пари.

— Щиро вам дякую, — промовила Пенелопа, ледве тамуючи сміх. — А тепер, якщо Г. Г. буде такий ласкавий і чимось нас почастує, ми зможемо попрацювати над планом нашої операції.

Усі знову повернулися до вітальні, і Пенелопа допомогла Г. Г. подати на стіл розкішний обід, який складався з овочевого супу, ягняти, запеченого із зеленим горошком, печеної картоплі з маслом і сметаною, а на десерт — свіжі полуниці з вершками та меренгою і морозиво на додачу.

— О-о-о, яка смакота! — простогнав Пітер, доїдаючи другу порцію полуниць.

— Так-так, це, власне, один із тих невеличких банкетів, які Г. Г. так любить інколи влаштовувати, — сказав Папуга. — Він справді неперевершено готує. Ну і, звичайно, мушу визнати, місячна морква також йому сприяє — її можна додавати до всього.

— Ага, та місячна морква постійно в тебе на язиці, — зауважила Пенелопа, — і про неї ви співали, коли ми вперше зустрілися. Що це таке?

— Це один із найкращих винаходів Г. Г., — пояснив Папуга. — Вона ніби звичайна морква, тільки смугаста — у червоні й білі смужки. Ми збираємо один урожай на рік і влаштовуємо з цієї нагоди урочисту церемонію — Свято врожаю місячної