Читати книгу - "Поміж сірих сутінків"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Енкаведисти розвели вогонь і зварили вечерю, а ми сиділи й дивилися. У них були американські консерви, хліб і кава. Після вечері вони пили горілку, курили й говорили дедалі гучніше.
– Що вони кажуть? – спитала я в мами.
– Розмовляють про свій дім, про свої рідні краї. Розповідають про друзів і родичів, – сказала вона.
Я не повірила. Я вслухалася в російські слова. Тональність і регіт були не такі, які могли б пов’язуватися з розмовою про родину. Она знову почала. Стала раз у раз наспівно повторювати: «Ні, ні, ні, ні…» Один з енкаведистів підвівся і щось гаркнув, махнувши рукою в наш бік.
– Краще я спробую заспокоїти її, – сказала мама і встала, – поки вони не розсердилися.
Йонас уже спав. Я накрила його своїм блакитним плащем і відкинула йому волосся з очей. Лисий хропів. Сивий пан накручував годинник. Андрюс сидів скраю, підтягнувши коліно під підборіддя, і дивився на охоронців.
Він мав потужний профіль, кутасту лінію щелепи. Скуйовджене волосся падало збоку на його лице. До такого волосся б мʼякого олівця. Він помітив мій погляд. Я швидко відвернулася.
– Агов, – пошепки сказав він мені.
Я подивилася: щось покотилося по траві й налетіло на мою ногу. Це був той іскристий камінець, який він знайшов тоді, коли виходив з вагона.
– Коштовність вагонної принцеси! – з усмішкою прошепотіла я.
Він кивнув і засміявся.
Я підняла камінець і зібралася перекотити його назад.
– Ні, це тобі, – сказав Андрюс.
Ми прокинулися на світанні. За кілька годин приїхала підвода, обрала другу групу і повезла геть. Тоді охоронці повантажили нас у кузови тих двох вантажівок і повезли ущелиною між пагорбами, де починалася дорога. Усі мовчали. Ми були занадто налякані, щоб обговорювати, куди нас можуть везти.
У машині я зрозуміла, що будь-які спроби втекти тут сміхотворні. На кілометри й кілометри навколо нічого не було. Ані людини ми в дорозі не побачили, ніщо повз не проїжджало. Я подумала про чоловіка з моїм носовичком, сподіваючись, що він його передав і що моє послання рухається до тата. Минуло дві години – і ми побачили якісь халупи тут і там понад шляхом. Ми в’їхали в щось ніби населену місцевість, і машина зупинилася перед дерев’яною будівлею. Охоронці повистрибували з криком «Давай, давай!» та іншими наказами.
– Вони кажуть, щоб ми залишили речі в машині, – сказала мама, стискаючи пальто під пахвою.
– Я б хотіла знати, куди ми йдемо, перш ніж висідати, – твердо мовила пані Арвідене.
Мама поговорила з охоронцями. Розвернулася й усміхнулася:
– Це лазня.
Ми повистрибували з машини. Мама склала пальто у валізу. Охоронці розділили групу на чоловіків і жінок.
– Несіть мене, хлопці, – сказав лисий до Андрюса і Йонаса. – Доведеться вам мене мити.
Йонас так і закляк на місці, Андрюсові, вочевидь, було гидко. Я посміхнулася, що роздратувало Андрюса ще дужче. Спочатку мали йти чоловіки. Охоронці зібрали їх на ґанку і стали щось кричати їм в обличчя, штовхати їх. Йонас озирнувся до мами: що вони хочуть?
– Роздягайся, любий, – переклала мама.
– Що, зараз? Просто отут? – питав Йонас, дивлячись на жінок і дівчат.
– А ми відвернемося, так же, дами? – сказала мама.
І ми всі відвернулися від ґанку.
– Та чого соромитися вже, – сказав пан Сталас. – Від нас хіба скелети полишалися. А тепер зніміть із мене штани, хлопці. Ай! Обережно, нога!
Я чула, як пан Сталас нарікає, а Йонас вибачається. Почулося, як пряжка ременя стукнула об дерев’яний ґанок. Цікаво, це Андрюса? Охоронці кричали.
– Він каже, щоб одяг залишили тут: його оброблять від вошей, – переклала мама.
Почувся якийсь дивний запах – чи то від нашої групи, чи з лазні. Скрикнув лисий – уже в приміщенні.
Мама озирнулась і склала руки.
– Мій милий Йонасе, – прошепотіла вона.
26
Ми чекали.
– Що там робиться? – спитала я.
Мама похитала головою. На ґанку стояли троє енкаведистів. Один знову щось крикнув.
– Ми йдемо по десять, – пояснила мама. – Треба піти й роздягтися на ґанку.
У першій групі були ми, пані Арвідене, буркітлива жінка та її дочки. Мама допомогла Оні зійти на ґанок. Я розстібнула сукню й стягла її через голову, розплела волосся, роззулася. Мама стояла в ліфчику й трусах, допомагаючи Оні. Охоронці стояли на ґанку й весь час дивилися на нас. Я вагалася.
– Усе добре, мила, – казала мама. – Уявляєш, як приємно знову бути чистою.
Она заскиглила.
Молодий білявий охоронець закурив і відвернувся до машини. Другий енкаведист усе дивився на жінок, шкірячись і кусаючи нижню губу.
Я зняла трусики й ліфчик і стояла на ґанку, прикриваючись руками. Поряд стояла пані Арвідене, і її розкішні груди неможливо було сховати під худенькою рукою. Охоронець із золотим зубом – напевне, головний, – пройшовся ґанком, зупиняючись роздивитися кожну жінку, міряючи всіх поглядом з ніг до голови. Зупинився він біля пані Арвідене. Вона не підвела голови. Він крутив язиком зубочистку і звів брови догори, ґвалтуючи її поглядом.
Мені стало гидко, я пирхнула. Мама різко обернулася до мене. Охоронець схопив мої руки й опустив їх уздовж боків. Придивився до мене й посміхнувся. Простяг руку й схопив мене за грудь. Я відчула, як шкіру дряпають його грубі нігті.
Я ніколи раніше не опинялася голою перед чоловіком. Від дотику його грубої руки мені стало погано – я всередині почувалася бруднішою, ніж зовні. Я спробувала схрестити руки. Мама щось крикнула на нього російською і потягла мене за спину Они.
В Они внутрішній бік стегон і сідниці були вкриті згустками засохлої крові. Охоронець закричав на маму. Вона зняла решту одягу й обійняла мене. Нас погнали в лазню.
27
Віддалік стояв охоронець. Він опустив черпак у відро й кинув туди якогось білого порошку. З душу стала бризкати крижана вода.
– Треба швидко митися, – сказала мама. – Ми не знаємо, скільки часу вони нам дадуть.
Вона взяла маленький шматочок мила і стала терти моє волосся і лице, не займаючись власним тілом. Я дивилася, як бурі потоки бруду течуть униз по ногах у стічний отвір. І я теж хотіла, щоб і мене змило туди, геть від охоронців, від приниження.
– Мийся далі, Ліночко, швидко, – сказала мама і зайнялася Оною.
Я стояла і тремтіла під холодною водою, намагалася відмитися якнайкраще, сподіваючись, що по той бік стіни на нас не чекатимуть охоронці.
Я мила мамі спину і намагалася відмити й волосся. пані Арвідене стояла під потоком води, граційно здійнявши
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж сірих сутінків», після закриття браузера.