Читати книгу - "Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят"

– Не думаю, що у вас у грудній клітці інфекція, – повідомив я йому. – І не схоже на те, щоб ваші ліки спричиняли кашель.

Я перевів погляд з його обличчя на пальці, вкриті плямами:

– Але я хотів би зробити аналізи крові й направити вас на рентген.

У відділі респіраторної медицини в мене було два вчителі. Одна із них вважала себе наслідувачем славної традиції проведення огляду й вчила нас здійснювати перкусію грудної клітки за допомогою монети, яку потрібно покласти під телефонний довідник.

– Заплющте очі й постукайте пальцями по довіднику, – казала вона. – Акустика над монетою трохи відрізняється.

Вона стверджувала, що огляд легень – це витончене й загадкове мистецтво, яке можна вдосконалити впродовж кар’єри. Інший викладач вважав, що це звуковий еквівалент френології або вживання сечі для перевіряння її на цукор. На першому практичному занятті він приклав рентгенівський знімок до вікна.

– Ось як потрібно перевіряти грудну клітку, – сказав він, – за допомогою рентгенівських знімків.

Рентгенівський знімок Білла Дюарта здавався мені цілком нормальним. Його трахея була прямою й на кінці розділялась на дві гілки, сполучені з легенями. Самі легені на знімку були темними й не мали жодних ущільнень, які могли б свідчити про наявність пухлини або інфекції. Власне, вони були надто темними, наводячи на думку про те, що шістдесятип’ятирічний стаж куріння міг спричинити емфізему. Серце було нормального розміру з огляду на діаметр грудної клітки, а обриси діафрагми були чіткими. Окрім емфіземи, єдине відхилення, яке мені вдалося виявити, – потовщення ребер вигнутої форми з правого боку.

– У вас колись був перелом ребра? – запитав я в нього.

– Авжеж, – відповів він, здригнувшись від згадки, – але тому хлопцеві дісталось ще більше.

– Загалом, я не виявив причину вашого кашлю, – сказав я.

– Може, він трохи слабшає, – припустив Білл, але мене це не переконало.

– Я призначу вам інгалятор і відправлю зразок мокротиння в лабораторію. Зустрінемось за тиждень.

– Кашель ще гірший, ніж раніше, – сказав Білл під час наступного візиту. – Але це ще не все – моя дружина каже, що я схуд. Я їм, як кінь, але не можу набрати вагу.

Я знову постукав по різних відділах його легень і прослухав їх, але не почув нічого незвичайного.

– Цей інгалятор – марне витрачання часу.

– Ще зарано робити висновки, – сказав я, – потрібно продовжити лікування.

– Тільки не дуже довго, – відповів Білл, – інакше від мене нічого не залишиться.

Я призначив йому висококалорійні напої й видав буклет дієтолога, у якому рекомендувалось їсти шоколад між прийомами їжі й вкривати всі страви товстим шаром сиру. Також я домовився про повторний рентген і звернувся до пульмонологів із проханням зробити томографію грудної клітки.

Другий рентгенівський знімок мені надіслали електронним листом наступного дня – радіолог вирішив, що це терміново, тож не наважився відправляти його поштою. В електронному листі було написано: «Було проведено порівняння з попереднім знімком. Виявлено певне розширення середостіння і деформацію правого головного бронха. Можлива лімфадемопатія біфуркаційного лімфовузла. Рекомендована томографія».

Біфуркація – це місце поділу трахеї на дві окремі трубки, що сполучають її з легенями. У цій точці розташований кіль, який латинською мовою називається carina (дослівно – кіль). Цю назву використовують для опису частин тіла, у яких сходяться дві похилі поверхні, наче дві половини корпуса корабля. У тілі є ще два кілі: один під тканиною склепіння мозку, де він сполучає частини обох півкуль, пов’язані з пам’яттю, а інший в нижній частині піхви, де уретра сполучається зі стінкою піхви.

Кіль – найчутливіший відрізок дихальних шляхів людини. Будь-який предмет, яким вдавилася людина, наприклад шматочок арахісу або непережованої їжі, передовсім потрапляє сюди. Він мусить бути чутливим, тому що все, що рухається в напрямку легень, потрібно негайно викашляти – інакше може виникнути інфекція або удушення. Набряк у цій ділянці спричиняє стійкий і неприємний кашель, оскільки тіло намагається позбутись подразника. Радіолог висловив припущення, що лімфовузли під цим кілем збільшились і стали важкими. Наче в човні з великим баластом, кіль втратив свою форму.

Томографія підтвердила збільшення лімфовузлів на кінці трахеї Білла, а також у тій ділянці, де дихальні шляхи, артерії та вени входять і виходять із легень. Ці лімфовузли вбирають рідину із легень; причиною їх збільшення могли бути ракові клітини. Однак були й інші варіанти: інфекції або порушення в роботі імунної системи. Щоб з’ясувати, із чим ми мали справу, потрібно було зробити біопсію.

Якщо відкрити рота і подмухати на руку, подих здаватиметься теплим і вогким. Якщо скласти губи трубочкою й подмухати ще раз, він буде холодним. В епоху Відродження вважалось, що зв’язок душі з тілом найміцніший на губах: зрештою, саме тут дихання життя входить у тіло і виходить із нього. Той факт, що повітря може нагріватись або охолоджуватись внаслідок зміни положення рота, вважався переконливим доказом його життєвої сили. Правда трохи прозаїчніша: витягуючи губи вперед, ми збільшуємо тиск на повітря; розширення цього повітря на виході витягує тепло з руки, у результаті чого вона відчуває холод.

Коли ви вдихаєте через ніс, повітря проходить через складки в носових кістках, які називаються носовими раковинами. Вони обертають повітря, наче лопаті турбіни, сповільнюють, зігрівають і зволожують його на шляху до заднього відділу носової порожнини, там, де передня частина хребта сполучається з черепом. Із цього відділу, який називається постназальним простором, повітря спрямовується вниз, за язиком, до хрящів гортані, між вестибулярними й голосовими складками. Анатомічний ландшафт, який перетворює дихання на голос, має складні назви: зерноподібний хрящ, ріжкоподібний хрящ і черпалоподібнний хрящ; клиноподібний горбок та черпало-надгортанна складка.

М’язи гортані змінюють напругу між цими елементами, формуючи висоту голосу, незалежно від того, чи ви співаєте арію, чи налякано кричите. Від голосових складок повітря проходить ще п’ять чи шість дюймів[51] до кіля трахеї, після чого повітря розходиться по правій і лівій легенях, як вода навколо корпуса корабля.

Права легеня більша за ліву, тому що її не стискає серце. Дихальний шлях, який веде до неї, вертикальніший – якщо вдихнути арахіс або ґудзик, він, імовірніше, потрапить у праву легеню. Від кореня легені, у який входять і виходять великі кровоносні судини, до мембран на периферії, схожих на листки, дихальні шляхи легень нагадують дерево – фахівці навіть використовують для їхнього опису термін «бронхіальне дерево». Їхню будову уважно