Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

звичаях обумовлені винятково соціальним середовищем. Люди всюди народжуються з рівними здібностями і нахилами, а відрізняються один від одного лише під впливом сім’ї, виховання і найближчого оточення. Висловлюється немало глибоких догадок про матеріальну обумовленість свідомості, її історичний розвиток, соціальну природу моралі та політичних установ. Суспільні інтереси є однією з основ виникнення держави і законів, утвердження «розумного суспільного ладу».

Радикалізм Жан-Жака Руссо

Політичні вчення французького просвітництва стали ідейною зброєю Великої Французької революції (1789 р.), сприяли виникненню і розвитку прогресивних політичних і соціально-економічних ідей в країнах Європи та ін. Один з визначних французьких просвітителів, філософ, Жан-Жак Руссо в працях «Бесіди про походження і основи нерівності між людьми» та ін. викладає радикальний характер політичних поглядів, піддає різкій критиці феодально-станові відносини, вказує причини нерівності, появи і розвитку приватної власності. Разом з тим ідеалізується первіснообщинний лад, відкидаючи учення Томаса Гоббса про те, що в первісному суспільстві йде «війна всіх проти всіх».

Оперуючи наявністю різних політичних вчень, Жан-Жак Руссо пише: спочатку люди жили, як звірі. У них не було нічого спільного, навіть мови, не кажучи вже про власність або мораль. Люди були рівні між собою і вільні. Та в міру удосконалення навиків, знань людини, знарядь її праці міцніли суспільні зв’язки, поступово зароджувались соціальні формування: сім’я, плем’я, народність. Період виходу з дикості, коли людина стає суспільною, залишається вільною — найщасливіша епоха. Далі розвиток цивілізації зв’язаний з появою і зростанням суспільної нерівності, з регресом свободи. Спочатку виникає майнова нерівність, що стала основою для приватної власності землі. На зміну природному стану приходить громадянське суспільство. З виникненням приватної власності відбувається поділ суспільства на багатих і бідних, між ними розпалюються жорстокі суперечності, непримиренність. Нерівність соціальна, економічна веде і до нерівності політичної. Прийняті ж закони безповоротно знищили природну свободу, остаточно закріпили власність, перетворили хитру узурпацію в непорушне право і заради вигоди небагатьох прирекли відтоді весь людський рід на працю, рабство і злидні. З переродженням держави в деспотію настає беззаконня, відсутність усяких владних структур, а панує тільки тиранія. У природному ж становищі все тримається на силі, на законі сильнішого. Повстання проти тиранії є правомірним актом, як і розпорядження, що їх давав підлеглим деспот, управляючи державою.

У протилежність Гоббсу, який в теорії суспільного договору виправдовував абсолютистську монархічну державу, Жан-Жак Руссо висловлювався за утворення такої держави, що забезпечує демократичні права. Величезні переваги Жан-Жака Руссо і полягають у відстоюванні демократичних прав і свобод. При всій відносній прогресивності політичних поглядів Жан-Жака Руссо вони ж ідеалістичні, як і погляди інших просвітителів XVIII ст. Його вплив на сучасників особливо в період буржуазних революцій заслонив вплив Вольтера і Монтеск’є. Якобінці використовували вчення Руссо про закони як відображення спільної волі та необмеженого суверенітету народу для забезпечення і утвердження революційної диктатури.

Соціальні, політично-правові вчення утопічного соціалізму

У XVIII ст. поряд з демократичними, соціальними, політичними концепціями розвитку держави і управління суспільством розвивались соціальні та політико-правові вчення утопічного соціалізму. Один з представників утопічного соціалізму сільський священник Жан Мел’є (1664—1729 рр.) своєрідно розуміє природне право, співзвучно уявленням про справжню справедливість, що складалися в середовищі народу, підкреслює, що нема справедливості в тому, що одні несуть всі тягарі праці та незручності життя, а інші, не знаючи турбот, насолоджуються всіма благами і зручностями життя. Різко засуджуються вищі стани феодального суспільства, які живуть за рахунок народної праці, пригноблюють, кривдять, грабують народ. Різко засуджуються монархія і церква. Вся купа релігій і політичних законів становить лише таємні системи несправедливості, з їх допомогою багаті гноблять бідних, руйнують і тиранять народ та ін. Засудження феодалізму і приватновласницького ладу з позицій інтересів трудівників у вченні Жана Мел’є органічно поєднано з програмою народної революції, з побудовою справедливого суспільства без приватної власності, що породжує збагачення найсильнішіх, хитрих і спритних, злих і негідних, породжує зубожіння народу. Народна революція має привести до ліквідації не тільки феодалізму, а й приватновласницького ладу взагалі.

Тоді ж у Франції виникли уже прямо комуністичні теорії Мореллі, Лєже-Марі Дешан та ін. Доктрина Мореллі ґрунтується на деяких положеннях теорії природного права. На відміну від буржуазних теоретиків, природне становище зображується як золотий вік, коли люди підкорялись тільки законам природи, що передбачали спільність майна і загальну обов’язковість праці. У концепції Мореллі нема місця суспільному договору. Виникнення і утвердження приватної власності перевернуло догори дном усі закони природи, спотворило пристрасті людей, породило жадобу тощо, виник приватний інтерес — виснажлива хвороба всякого суспільства. Мореллі підкреслював зв’язок держави, політики, моралі з відносинами власності, заперечував Монтеск’є, який критикував принципи демократії, аристократії, монархії та деспотизму. При збереженні приватної власності концентрація багатств неминуче веде до того, що демократія перетворюється в аристократію, аристократія — в монархію, а монархія — в деспотію, тиранію. Тому нема сенсу шукати найкращу форму управління, поки не знищена приватна власність і народжені нею приватні інтереси. Ідеї утопічного соціалізму знайшли відображення і в працях інших мислителів. Особливе місце займав бенедиктинський монах Лєже-Марі Дешан, який ділив історію людства на три етапи: дикість, коли люди не знали власності, влади, законів; потім люди перейшли до стану законів, виникла нерівність, власність, закони, суспільство ділилось на соціальні спільності, а потім настає царство «безумства звичаїв», обману і насилля. Та в «стані звичаїв» не буде релігій, війн, судів, торгівлі, банкрутства, спекуляції та ін. Життя людей стане простим і близьким до природи. Свідомість моральної єдності людей і простота життя приведе до відмирання примусу та управління суспільством.

5. Розвиток політичної думки в XVIII в.

XVIII ст. увійшло в історію Європи і Америки як століття просвітництва. Блискуча плеяда філософів проголосила всесилля людського розуму і завдала смертельного удару марновірству і мракобіссю — темній спадщині Середньовіччя. Вільнодумство входило в моду. Вивільнення розуму від пут обскурантизму сприяло швидкому прогресу наук і мистецтва. На початку століття в лоні філософії формуються і розвиваються політичні вчення, що ставили метою вивчення історії суспільства. Системою філософських та історичних методів аналізу соціальних процесів залишаться політичні ідеї в концепціях Ніцше, Канта, Гегеля. Історики тоді аналізували джерела демократичних революцій в Європі, Америці та ін. У працях відомих представників соціально-політичної думки Франсуа Гізо, Огюста Т’єррі, Луї П’єра, Жюля Мішеля, Томаса Пейпа, Томаса Джефферсона, Олександра Гамільтона та ін. розглядаються важливі ідеї, формуються теорії держави, права, суспільства: по-перше, історія твориться людьми, по-друге, революція є результат суспільних суперечностей, загострення яких вибуховонебезпечне, по-третє, походження соціальних спільностей і станів державної влади сягають своїм корінням до завоювань одних племен іншими. Політико-правові концепції ставили