Читати книгу - "Фундація та Імперія"

небо, мов бур’яни занедбане поле, і Латан Деверс вперше зрозумів, яке значення мають цифри справа від коми десяткового дробу під час розрахунку переміщень крізь гіперпростір. У нього виникло клаустрофобне відчуття, що стрибки потрібно робити не більше ніж на відстань одного світлового року. Небо, що непорушно блищало навколо, було разюче виразним. Воно губилося у морі випромінювання.

А в центрі відкритого скупчення десяти тисяч зірок, чиє світло роздирало на шматки навколишню кволу темряву, кружляла величезна імперська планета – Трентор.

Та вона була більше, ніж просто планета – це був живий пульс Імперії, що складався з двадцяти мільйонів зоряних систем. Вона мала лише одну функцію – управління, одне призначення – використовувалася як резиденція уряду, і виробляла лише один продукт – закон.

Увесь цей світ нагадував функціональну потвору. На її поверхні не було жодного живого об’єкта, крім людини, домашніх тварин та паразитів. За межами сотні квадратних миль, які займав імператорський палац, неможливо було знайти жодної травинки або відкритої ділянки ґрунту. За територією палацу не існувало жодного джерела прісної води, крім величезних підземних резервуарів, де містився запас води для всієї планети. Блискучий метал, що не піддавався руйнуванню та корозії, вкривав поверхню планети і був основою величезних металевих конструкцій, що повністю обплутували її всередині. Ці конструкції поєднувалися між собою дорогами та коридорами, були всіяні різними конторами, на підвальних поверхах розташовувалися торговельні центри на декілька квадратних миль, а над ними перебував блискучий світ розваг, який щоночі запалював свої вогні.

Можна було обійти увесь Трентор, не виходячи за межі цього конгломерату будівель, так і не побачивши це місто.

Флотилія суден, що кількісно перевищувала усі військові флоти в історії Імперії, щодня доправляла на Трентор вантажі, щоб нагодувати сорок мільярдів людей, які нічим не віддячували – лише розплутували міріади ниток управління, що, скручуючись у спіралі, сходилися до найскладнішого урядового апарату в історії людства.

Житницею Трентора були двадцять аграрних світів. Його слугою був увесь Всесвіт…

Дві величезні металеві руки міцно схопили корабель з обох боків і обережно спустили його пандусом, що вів до величезного ангару. І ось Деверс вже кипів від люті, пробираючись крізь численні перешкоди світу, що був задуманий для паперової роботи і присвячував свою діяльність правилу «один бланк у чотирьох примірниках».

Спочатку була зупинка у космосі, де вони мусили заповнити сотню анкет. Потім – сотня перехресних допитів, звична процедура застосування простого зонду, фотографування корабля, аналіз усіх параметрів обох чоловіків, потім запис цих характеристик, пошук контрабандних товарів, сплата податку на в’їзд, і лише тоді в них поцікавилися про паспорти та в’їзні візи.

Дуцем Барр був сивеннцем і підданим Імператора, а Латан Деверс – невідомою особою без необхідних документів. Чиновник, що їх перевіряв, висловив свій жаль, але не міг дозволити Деверсу увійти. По суті, його мали б затримати для офіційного розслідування.

Але тут звідкілясь з’явилася хрустка стокредитова банкнота, забезпечена маєтками лорда Бродріґа, і непомітно перейшла з рук у руки. Чиновник з поважним виглядом кахикнув, і його сумний настрій трохи покращився. Він одразу ж витягнув із шухлядки новий бланк, який швидко заповнив і додав до нього характеристику Деверса, оформлену за всіма приписами.

Двоє чоловіків, торгівець та патрицій, прилетіли із Сивенни.

В ангарі замість торгового корабля обрали інше судно, яке було сховане в умовному місці, його сфотографували, зробили усі необхідні записи, описали усе наявне на ньому, скопіювали ідентифікаційні картки пасажирів, за що було під розписку виплачено відповідну суму.

А потім Деверс опинився на величезній терасі під яскравим білим сонцем, де теревенили жінки, верещали діти, а чоловіки ліниво потягували напої, прислухаючись до величезних телевізорів, що сповіщали про новини Імперії.

Заплативши певну суму іридієвих монет, Барр узяв зі стосу верхню газету. Це були «Імперські новини» Трентора – офіційний друкований орган уряду. У глибині читальні було чути, як із м’яким клацанням з’являються нові примірники, що друкуються за дистанційними командами від машин із редакції «Імперських новин», яка перебувала за десять тисяч миль по коридору (шість тисяч, якщо летіти повітряною машиною) – і точнісінько так само друкувалися десять мільйонів примірників у десяти мільйонах інших читалень по всій планеті.

Барр глянув на заголовки і тихо сказав:

– Що будемо робити насамперед?

Деверс намагався подолати депресію. Він опинився у світі, що був далеко від його батьківщини, у світі, що спантеличував його своєю заплутаністю, і посеред людей, дії яких він не міг осягнути, а мову майже не розумів.

Його гнітили безліч металевих веж, що були навколо і тягнулися за обрій; усе це заклопотане та неуважне життя світового мегаполісу занурило його у жахливий морок самотності та пігмейської меншовартості.

Він відповів:

– Я краще залишу це на ваш розсуд, доку.

Барр тихо й спокійно сказав:

– Я намагався вам розповісти, але в це не повіриш, доки сам не побачиш, це так. Знаєте, скільки людей за день хочуть побачитися з Імператором? Близько мільйона. А знаєте, зі скількома він зустрічається? Приблизно з десятьма. Нам доведеться пробратися через урядовий апарат, а це ще важче. І ми не можемо дозволити собі підкуп аристократії.

– У нас майже сто тисяч.

– Цієї суми вистачить на одного пера Імперії, а нам потрібно пройти щонайменше трьох або чотирьох, щоб прокласти надійний шлях до Імператора. Можна купити п’ятдесятьох головних комісарів або старших інспекторів, щоб зробити те саме, а вони, можливо, коштуватимуть нам сотню кожен. Розмовляти буду я. По-перше, вони не втямлять ваш акцент, а по-друге, ви не розумієтеся на етикеті хабарництва в Імперії. А це, запевняю вас, справжнє мистецтво. Овва!

На третій сторінці «Імперських новин» було саме те, що він шукав, і він передав газету Деверсу.

Деверс повільно читав. Слова видавалися йому дивними, але він усе зрозумів. Він підвів голову, і в його очах застигла тривога. Потім сердито ляснув долонею по газетній шпальті.

– Ви гадаєте, цьому можна довіряти?

– До певної міри, – спокійно відповів Барр. – Дуже малоймовірно, щоб флот Фундації повністю знищили. Мабуть, про це повідомляли вже декілька разів, якщо вони користуються звичайними методами військової звітності, яка притаманна столиці, що розташована далеко від поля бою. Однак це також означає, що Ріос виграв ще одну битву, що, втім, не є аж таким несподіваним. Тут пишуть, що він захопив Лоріс. Це столична планета Королівства Лоріс?

– Так, – задумливо сказав Деверс. – Або того, що колись було королівством Лоріс. І це менше, ніж за двадцять парсеків від Фундації. Доку, ми мусимо діяти швидше.

Барр знизав плечима.

– На Тренторі поспішати не можна. Якщо ви спробуєте, вас, найімовірніше, пристрелять з атомного бластера.

– Скільки це