Читати книгу - "Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Там був Джон, соліст і автор пісень, Пол, юний і романтичний бас-гітарист, Джордж, бунтівний гітарист-соліст. А ще — барабанщик.
Його вважали найкрасивішим серед «бітлів». Дівчата від нього шаленіли, його обличчя першим почало з’являтися на обкладинках модних журналів. Крім того, він був справді професійним музикантом у четвірці. І наркотиків не вживав. Мав одну дівчину. Деякі люди в костюмах і краватках навіть вважали, що саме він має бути обличчям гурту, а не Джон чи Пол.
Його звали Піт Бест. І от 1962 року, після підписання першого контракту зі студією звукозапису, троє учасників «Бітлз» тихенько зібралися й попросили свого менеджера Браяна Епстайна звільнити Піта. Епштейн послухав їх, але рішення прийняти одразу не зміг. Йому подобався Піт. Тому він відклав остаточне вирішення питання в надії, що троє інших хлопців змінять думку. Через кілька місяців, буквально за три дні до початку першого звукозапису, Епстайн урешті викликав Піта у свій кабінет. Там він безцеремонно наказав йому забиратися й шукати собі інший гурт. Він нічим не пояснив своє рішення, не висловлював співчуття. Просто сказав, що інші хлопці хочуть, аби він покинув гурт, тому — чао-какао.
На заміну Пітові в гурт запросили якогось дивака на ім’я Рінго Старр. Рінго був старший і мав великого смішного носа. Він погодився зробити собі таку саму бридку зачіску, як у Джона, Пола і Джорджа, а потім наполягав, щоб хлопці писали пісні про восьминогів і субмарини. Вони послухали і сказали: «Та мать його так, а чому б і ні?».
Через шість місяців після звільнення Беста світ накрило бітломанією. Обличчя Джона, Пола, Джорджа і Рінго стали, мабуть, найупізнаванішими на цілій планеті.
Ну, а Бест, зрозуміло, впав у депресію і багато часу присвятив заняттю, до якого, маючи серйозний привід, береться кожен англієць, — вливанню в себе енної кількості алкоголю. Аж до кінця шістдесятих Бест поневірявся. За три роки після розриву він встиг звести наклепи на двох із «Бітлз». Усі проекти, до яких брався Бест, гучно провалилися. 1968 року він зробив спробу накласти на себе руки, і його мамі дивом вдалося витягти Піта з того світу. Його життя перетворилося на руїну.
Бест так і не зміг відігратися, як Мастейн. Він так і не став зіркою світового масштабу, не заробив мільйона. Та все ж він став по-своєму щасливішим за Дейва. В інтерв’ю 1994 року Бест сказав: «Тепер я щасливіший, ніж коли був із “Бітлз”».
Що за фігня?
Бест пояснював, що після вигнання з «Бітлз» обставини склалися так, що він зустрів свою дружину. У шлюбі народилися діти, і цінності Беста змінилися. Він почав міряти власне життя іншим мірилом. Здобути славу було би, звісно, чудово, але Піт вирішив, що вже має дещо важливіше: велику родину, сповнену любові, міцний шлюб, просте життя. Він навіть досі грає на барабанах, їздить по Європі й записує альбоми. То чи втратив він щось насправді? Багато уваги, багато підлещування? Зате отримав значно цінніші речі.
На прикладі цих історій можна побачити, що деякі цінності й стратегії кращі за інші. Одні ведуть до гарних проблем, які легко і просто вирішити. Інші — до серйозних проблем, які вирішити зовсім не легко і не просто.
Паскудні цінності
Є кілька поширених цінностей, які ведуть до препоганих проблем — проблем, які важко вирішити. Пропоную глянути, що це.
1. Насолода. Насолода — це класно, але якщо ви оберете її цінністю свого життя, це буде жахливо. Запитайте в будь-якого наркомана, на що обернулася його гонитва за насолодою. Запитайте в бабія, який розбив свою родину і втратив дітей, чи насолода принесла йому щастя. Запитайте в ненажери, який ледве дихає під складками жиру, як насолода допомогла йому розв’язати проблеми.
Насолода — фальшивий бог. Дослідження свідчать, що люди, які багато енергії витрачають на штучні насолоди, стають зрештою більш тривожними, менш стабільними емоційно, більше піддаються депресії. Насолода — це найбільш штучна форма задоволення від життя. Її найлегше здобути — і найлегше втратити.
Але насолода — це те, що постійно намагаються впарити нам із вами нон-стоп, 24/7. Це те, на чому ми маємо зосереджуватися. Це те, за допомогою чого ми намагаємося заспокоїтися й відволіктися. Але насолода, яка потрібна нам у житті (в обмежених кількостях), не може бути самодостатньою.
Насолода не дарує щастя; радше навпаки. Якщо ви будете правильно сприймати всі інші речі в житті (інші цінності та стратегії), то насолода прийде до вас як побічний ефект.
2. Матеріальний успіх. Багато хто оцінює себе за розміром зарплатні або за крутістю машини, або за зеленістю й доглянутістю газончика перед будинком.
Дослідження свідчать: якщо людина здатна забезпечити власні базові потреби (їжа, дах над головою тощо), то кореляція між щастям і світовим успіхом швидко падає до нуля. Тому якщо ви страждаєте від голоду і живете на вулицях десь посеред Індії, то додаткові десять тисяч доларів на рік кардинально вплинуть на ваше щастя. Але якщо ви міцно закріпилися в середньому класі розвиненої країни, то додаткові десять тисяч баксів на рік вплинуть мало на що — а за них вам доведеться кістьми лягати на роботі й забути про вихідні, натомість нічого суттєвого не отримуючи.
Іще одна небезпека надмірного захоплення матеріальним успіхом — з’являється ймовірність, що ви забудете про інші цінності: чесність, ненасильство, співчуття. Коли хтось оцінює себе не за власною поведінкою, а за здобутими символами статусу, значить, він обмежений лантух, та ще й козел.
3. Бути завжди правим. Наш мозок — не безпомильна машина. Ми раз за разом робимо неправильні припущення, неадекватно оцінюємо можливості, забуваємо факти, ідемо за власними слабкостями, ухвалюємо емоційні рішення. Ми — люди, і помиляємося постійно. Тому якщо ви обираєте для себе стратегію життєвого успіху — бути весь час правим, то вам доведеться чимало попрацювати, аби раціонально пояснити все те лайно, яке трапляється з вами на шляху.
Насправді люди, які будують свою самооцінку на власній правоті, не дають собі змоги вчитися на власних помилках. Їм важко прийняти нові перспективи, важко встановити емпатію з іншими. Вони закривають себе для нової важливої інформації.
Значно корисніше — вважати, що ви не такий уже й розумний і багато чого не знаєте. Завдяки цьому вам вдасться уникнути залежності від забобонів і нічим не підкріплених переконань. Натомість легше буде вчитися й розвиватися.
4. Сприймати все
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем», після закриття браузера.